Ваше Високопреосвященство, Всесвітліші Отці,
Достойні Представники Обласної і Міської Ради,
громадського, культурного, наукового, мистецького життя міста Львова,
Шановні Пані й Панове, Дорогі Гості!
Коли так глянути сьогодні на цей високий збір, який зібрався тут при трапезі любови у митрополичій палаті у Львові при нашому відзисканому архикатедральному соборі св. Юра, кругом нашого Архипистиря і Владики Митрополита-Містоблюстителя Володимира, то мимоволі пригадуються слова псалмопівця: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати (і сестри) живуть укупі» (Пс. 132, 1). І ця наша спільна радість — хоч може ще дещо обвита різними журбами, переживаннями чи навіть тривогою за майбутнє — ще більше саме тому, що це вперше, як і колись, від 45 літ, такі важливі представники всіх галузей церковного і громадського життя Львова збралися кругом свого Митрополита в головному осідку Української Греко-католицької Церкви.
Нагода до цієї нашої братньої зустрічі — неабияка. Оцим оголошуємо, що в Лазареву Суботу — 30 березня 1991 року, повернеться до Львова Отець і Глава Помісної Української Греко-католицької Церкви, Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. З цим днем, як заявив наш Високопреосвященніший Владика Містоблюститель і Митрополит Володимир 25 червня 1990 р. у Римі перед Папою Іваном-Павлом II, всім українським єпископським Синодом і високими представниками Римського Апостольського Престолу, повертається в очах вірних правда і справедливість після 45 років переслідувань, гонінь і підпільного життя. Нехай буде Богові честь, слава і поклін за те, що ми дочекалися цієї щасливої хвилини, і дозвольте мені ще раз щиро подякувати Владиці Митрополитові Володимирові й всій Львівській Міській Раді народних депутатів, які на чолі з її Головою і зокрема формально запросили Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана до його резиденції св. Юра, надаючи йому і при тому почесне громадянство міста Львова.
Вам, Шановні Присутні, прекрасно відомо, що не розходиться тут лише про особу Мирослава-Івана Любачівського. З його поворотом до свого престолу у Львові починаються наново нормальне, повністю легальне життя Помісної Української Католицької Церкви як правної особи й одиниці на нашій батьківщині Україні. Тому Блаженніший прибуде не сам, а зі своїм почотом і найближчими співробітниками — наразі в складі 12 осіб — між якими приємно мені сьогодні відмітити між нами пана маестра Володимира Луціва, пана Мирослава Ціздина, панни Соні Глутковської і пані Марти Федорів. Цих дванадцять осіб, за відомом і благословенням Блаженішого Патріярха Мирослава-Івана і Владики Містоблюстителя Володимира, разом із отцями, монахами, сестрами і мирянами Львова і округи ставитимуть від сьогоднішнього дня основи Канцелярії, а відтак Консисторії Львівської Архиєпархії.
Коли сьогодні так глядіти на наш високий Збір тут, у Львові, мимоволі стає перед очима день 4 жовтня 1969 p., коли після посвячення собору Святої Софії в Римі громада українського поселення, розсіяна по всьому світі й зібрана у Вічному Місті, бажала подякувати покійному Патріярхові Йосифові за здвигнення цієї святині. Були це важкі роки для нашої Церкви в Україні й на поселеннях, і цього дня Патріярх Йосиф сказав пам’ятні слова: «Скільки то разів старалися вбити Українську Церкву і Нарід, та сьогоднішня Ваша присутність доказує, що наша Україна не вмирає і вмирати не хоче!». Шановні Присутні! Сьогодні, 21 рік після того, як були сказані ці слова, дозвольте мені з особливим підкресленням заявити — наша Україна живе і жити буде! І під поняттям України ми розуміємо не лише тих людей, що живуть у етнополітичних межах нашої батьківщини, але і всіх українців, що живуть дослівно по всьому світі. Всюди, де б’ється українське серце, там є наша Україна, а де Україна, там за нею завжди йшла й ітиме Помісна Українська Католицька Церква.
Неодноразово поучав своїх священиків і вірних Велетень Святоюрської Гори Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький: «Українська Греко-католицька Церква завжди була і буде Церквою українського народу і в тому — наша сила». Для нас ці слова є заповітом. Українська Греко-католицька Церква йшла з нашим людом крізь Голготу і страждання, вона стоятиме разом зі всім великим українським народом у день його востання!
Слуга Божий Митрополит Андрей учив нас ї особливий спосіб плекати чесноту християнського патріотизму — а це значить любити всіх людей землі, та особливу любов виявляти до свого Народу.
Тому дозвольте мені перед оцим достойним форумом торжественно заявити:
- Настанова Української Греко-католицької Церкви до влади основується на словах Святого Письма: «Кожна людина нехай кориться вищій владі; нема бо влади, що не була б від Бога; і влади, що існують, установлені Богом» (Рим. 13, 1). Тому Українська Греко-католицька Церква шануватиме владу так довго, як вона не виступає проти Божого Закону, а українці-католики бажають бути відповідальними і добрими громадянами України.
- Українська Греко-католицька Церква бажає жити в мирі і згоді, в дусі християнської терпимости, любови і примирення зі всіма Церквами і віроісповіданнями. В цьому дусі терпимости, любови і примирення ми кріпко віримо, що всім християнам України Бог пішле мужів, які зуміють засісти до діялогу і братньої розмови, щоб у повній єдності зі Вселенською Церквою і в спільноті Християнських Церков Сходу — як Церква православна у вірі й католицька в любові, ми об’єдналися в одному Києво-Галицькому Патріярхаті.
- Церква — це боголюдська установа і таїнство, що веде упродовж віків історії до спасіння душ повірених їй вірних. Тому Українська Греко-католицька Церква, після Триєдиного Бога, ставить на першому місці гідність людини. Вона повністю шанує основні права людини. І цю нашу пошану до людини — створену на образ і подобу Божу, ми здійснюватимемо широко закроєною науковою, соціяльною, харитативною, мистецькою і всякою корисною діяльністю.
Хто, як не Слуга Божий Митрополит Андрей, не заіснував національний Музей, Богословську Академію, Народу Лічницю у Львові? Скільки стипендій оприділювала і дальше оприділюватиме Українська Греко-католицька Церква для нашої студіюючої молоді? Хто заіснував Український Католицький Університет і врятував Український Вільний Університет, як не покійний Патріярх Йосиф? Годі вичислювати тут всіх заслуг. Вони Вам добре відомі. Ми бажаємо лише заявити, що задумуємо займатися науковими і навчальними закладами, опікуватися хворими, старцями і сиротами в дусі соціяльної науки Церкви.
Ми бачимо свою майбутність у служінні і праці для всіх українців, для всієї України, Західньої і Східньої, у Львові, Києві й різних наших містах, бо ми Церква св. Великого Князя Володимира.
Відкривається нова картка історії. Повертається до свого осідку Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван, який усім Вам передає свій щирий привіт і благословення. Громадяни міста Львова! Прийміть його так щиро, як Ви завжди приймали всіх духовних провідників нашого народу!
Ми бачимо у Вас приятелів, співпрацівників і однодумців. Ми спільно хочемо будувати краще завтра Української Церкви і народу. В тому допоможи нам, Боже.
Тому дозвольте мені на закінчення цього слова піднести тост і спільно закликати літургічною мовою: Святішому Вселенському Архиєреєві Іванові-Павлові Папі Римському, Блаженнішому Патріярхові нашому Мирославові-Іванові, Преосвященнішому Архиєпископові і Митрополитові нашому Володимирові, боголюбивим єпископам нашим, предержащим властям нашим і всьому великому українському народові сотвори, Господи, многая і благая літа!
