Ваше Блаженство,
Преосвященні Владики,
Преподобні Отці і
Дорогі в Христі Брати і Сестри!
Я дуже вдячний Святішому Отцеві, що листом з 14 вересня 1996 року «Leatantes omnino» назначив мене своїм особистим представником, щоб разом з вами у Львові взяти участь у радості заключних святкувань Ювілею 400-ліття Берестейської Унії, якою Ви здобули багато добра для свого духа, для своєї ідентичности і для своєї Церкви. Унія великих ваших владик разом з митрополитом Михайлом Рагозою дійшла щасливо до свого 400-ліття благословенним Ювілеєм відзначуваним в Римі, в Україні і скрізь по поселеннях між вірними візантійсько-українського обряду, з вдячністю Богові за отриманий великий рятунок, за волю, за надію про щасливу майбутність в ім’я Христа Господа нашого.
Три місяці тому, у Ватиканській базиліці відбулись великі святкування під проводом Вселенського архиєрея Папи Івана Павла II, достойників Вселенської Церкви, представників української держави і уряду, представників різних народів, українських владик, священиків, монахів і монахинь та вірних.
Ті святкування багаті змістом і екуменічного значення при гробі св. Петра і при мощах св. Йосафата Кунцевича були благодарним актом за поворот нез’єднаної Церкви Київської Русі до повної єдности з Апостольським Престолом. Ми сердечно дякували Всемогучому Богові за всі благодаті отримані впродовж чотириста років, незважаючи на важкі переслідування і різного роду національні клопоти.
«Вся Католицька Церква — пише Папа Іван Павло II в Апостольськім Листі «Наближається день» (12.11.1995) — зі зворушенням згадує жертви багатьох лихоліть. Мученики та ісповідники віри Церкви в Україні дають нам гідний подиву приклад вірності, ціною власного життя…» (ч. 4).
Зі зворушенням згадуємо також проголошення Блаженними 13 мучеників з Пратулина, яке є немов продовженням ювілейних святкувань 400-річчя з’єднання Церкви Київської Русі з Римським Апостольським Престолом.
Минулої неділі 6-го жовтня 1996 року, Вселенський Архиєрей Іван Павло II проголосив Блаженними першу групу мучеників за Унію, католиків-уніятів области Підляшшя, убитих 24 січня 1874 року за їхню вірність Католицькій Церкві.
На початку нашого століття галицький митрополит Андрей Шептицький робив всі заходи в справі беатифікації холмських і підляських мучеників, але виринули великі перепони, задля яких було неможливо здійснити ці намагання.
Слава Богу, що Пратулинські Мученики, які віддали своє життя за Унію, діждались беатифікації якраз в 400-літній Ювілей Унії. їх мучеництво є таким самим, як мучеництво Української греко-католицької Церкви в нашому столітті, переслідування якої продовжувались аж до наших днів.
Послухаймо що про це пише Папа Іван Павло II: «Між героїчними свідками як правд віри, так і людської гідности, що особливо визначились у ті тяжкі роки, відзначається постать тодішнього митрополита Йосифа Сліпого. Його мужність у поборюванні труднощів заслання і ув’язнення протягом вісімнадцяти років та незламна віра у воскресіння своєї Церкви, ставлять його серед найбільших ісповідників віри наших часів» («Наближається день» ч. 3).
Пам’ять про ті історичні події може служити і свідчити правді Мучеників, що вмирали за католицьку віру, треба шанувати насамперед проголошенням історичної правди про їхню жертву: задля віри і католицької єдности отримали дар не «тільки вірити в Христа, але і померти за нього». Віддали життя за Нього і за його Тіло, яким є Церква.
Пратулинські мученики — це власність цілої Вселенської Церкви, навіть всього християнства, але вони найрідніші Церкві, народові, яких вони були вірними дітьми.
Їхнє мучеництво і наша прослава то прослава Божого милосердя: «Не за гріхами нашими вчинив він із нами, і не провинами нашими відплатив він нам» (Пс. 103,10), «Хваліте Господа, бо добрий Він, бо милість його повіки» (Пс. 107,1).
В листі «Наближається день» — Вселенський Архиєрей Іван Павло II пише в день св. Йосафата до греко-католицької Церкви в Україні: «Впали тюремні кайдани і греко-католицька Церква в Україні знову вільно дихає повітрям свободи, повністю віднаходячи власну її активну ролю у Церкві та в історії. Це делікатне і провідне завдання сьогодні вимагає особливого роздумування, щоб його виконати розумно і передбачливо…» (ч. 4). «… Я, передусім, — пише Папа, — дуже хотів би заохотити до поглиблення властивого посланництва, яке Українська греко-католицька Церква покликана сповняти в екуменічному русі сьогодні», (ч. 5). Нехай наші святкування сьогодні мають печать тих слів Петрового наступника.
«Крім цього, — продовжує Папа, — ювілейні святкування стануть нагодою до роздумів. Насамперед, Українська греко-католицька Церква, запитає себе про те, яке значення має для неї повна єдність з Апостольським Престолом, а також і про те, що ця єдність означатиме для неї в майбутньому. Вона з покірною вдячністю Петровому Наслідникові і, просвічена Святим Духом, зрозуміє, що саме ця єдність вимагає сьогодні від неї ревної праці для єдности усіх Церков. За цю вірність в минулому вона заплатила стражданням і мучеництвом, але все це є жертвою, принесеною Богові, щоб виблагати в Нього бажану єдність», (ч. 12).
Слова Вселенського Архиєрея заторкують значення єдности, якої бажав князь Володимир Великий перед нашим охрещенням. Розходилось про церковну єдність, про яку не так давно мріяв, молився і трудився великий митрополит Андрей.
Початки і пройдений шлях нашої Церкви зобов’язують вас на шляху вірности і єдности в самій Українській Церкві і з Вселенською Церквою. Якраз Митрополит молився і вчив нас не тільки про єдність своєї Помісної Української Церкви поділеної історичними негодами, але також про єдність Вселенської Церкви. Він бачив велику візію св. Павла одности всіх Церков світу, як одне стадо з одним Пастирем Христом Ісусом, якого кров’ю ми стали близькими.
Воздаймо хвалу Господу Ісусу і відновім постанову єдности. Він є нашим миром, «Він зробив з двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, — своїм тілом,… бо через нього,… маємо доступ до Отця в однім Дусі». (Еф. 2, 14-18).
* Кардинал Ахіль Сільвестріні є префектом Конгрегації для Східних Церков. З його приходом на цей відповідальний пост багато дечого змінилось у користь нашої УКЦеркви. Після своєї першої візити в Україну, Кардинал Сільвестріні сказав, як мало знає про нашу Церкву. Побачив побожність та велику відданість наших вірних Церкві. Це було три роки тому і з того часу можна побачити виразні сліди його впливу на хід подій, на користь нашій Церкві. Кард. Сільвестріні полюбив наш народ і ми здобули собі приятеля. Його промова, яку друкуємо є тільки підтвердженням вище сказаного. Шукаймо, здобуваймо і шануймо наших приятелів.
