Еміненціє, Архиєпископи і Єпископи, Ієреї і Питомці!
Шановні Браття обох народів: українського і польського.
Бажаю висловити почуття братерства й любови в Христі від нас, поляків, до Вас, братів-українців. Висловлю їх на Ваші руки, Найдостойніший Владико Мирославе, Верховний Архиєпископе Львова для українців. Перш за все дякую Богові, що, користаючи із Синоду Єпископів в Римі, можемо вдруге зустрітись сьогодні в Українській Колегії св. Йосафата на Джанікольо в Римі.
Почали ми з молитви у каплиці, щоб опісля засісти до гостинної трапези. Трапеза — це не тільки спільна гостина. Трапеза — це місце радісного буття із собою, трапеза — це творення спільноти, в якій відбувається виміна думок і почувань. Після такого наближення й кращого пізнання себе повернемось до своїх щоденних зайнять. Ми, священики, вернемось до престолів, там отже є наше найбільш властиве місце, щоб, молячись з Ісусом Христом, молитись за братів, за Церкву, за нас самих. Чим частіше будемо молитись за себе, тим краще й ефективніше будемо вміти розв’язати діла, які нам залишилися до розв’язання.
Коли говорю про те, що вернемось до престолів, маю на думці передусім ті престоли, біля яких відбудеться ювілейне сослужіння Євхаристії як подяки Богові за 1000-ліття християнства Руси. Крім багатьох престолів у різних частинах світу, біля яких браття-українці будуть сослужити, думаємо про цей престіл на Ясній Горі. Місце це має свій глибокий зміст, зокрема коли подумати, що у своїй батьківщині цих престолів мають так мало.
Деякі вчені висловлюють думку і доказують, що чудесна ікона Ясної Гори могла бути намальована в Італії, можливо в Пізі або у Фльоренції, а пізніше через Андеґавенів опинилась на Угорщині, звідки була перевезена до Польщі.
Одначе традиція безперервно голосить, що ікона була намальована у Палестині, а потім знаходилася у Візантії як Туринська Плащаниця, а опісля перевезена на Русь і була у 1382 році перенесена на Ясну Гору.
До Руси християнська віра прийшла також із Візантії. Святий Володимир перейняв звідти Євангелію і обряд, прийняв також пошану до Пресвятої Матері, яка глибоко закорінилась в руському народі. Якщо Божа Мати з Ясної Гори із Близького Сходу прийшла до Центральної Европи — до Польщі, а дорога Марії є дорогою, визначеною Божим Провидінням, тоді то сьогодні треба, щоб народи із прикордоння Сходу і Заходу приходили до Неї. Дійсно багато народів приходить із паломництвом до Ясногірської святині, одначе найближче розміщені слов’янські народи мають найбільші труднощі, щоб до Неї прийти. Марія, почитувана в якому б то не було образі, завжди є Матір’ю Церкви і нашою Матір’ю.
Господь Ісус дав поучення всім тим, що наближаються до престола, щоб найперше поєднались із своїми братами. «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар, піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5, 23-24).
Ми є довжниками супроти Бога, бо ми грішні, ми є довжниками супроти братів, бо замало в нас любови. Ми є довжниками супроти Вас, браття-українці, бо ми не вміли увести в життя науку, яка випливає із Святого Хрещення.
Наведу з пам’яти вірш, здається, поета Богдана Залевського, котрий вкладає в уста українця, може бути й Мазепи, такі слова жалю:
«Ми Ляхам бо були вірні Проти орд у кожну хвилю Заки гузар, заки панцир Надійшов — то ми побили. І яка ж користь за це ж нам Крім кайдан та сліз, утисків?»
Вірш розповідає далі про авантюрницькі пригоди, бо й ляхам дісталося і діставалося не один раз. Поетичне оповідання відноситься до минулого, але пригадує дійсність, яку на етичній площині окреслюємо: маємо провини одні супроти других. А де є провина, там треба сказати: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо»…
Перед великими тисячоліттям християнства Руси будемо працювати над тим, щоб почуття, які сьогодні нас оживляють, увійшли в програму приготування до цього Ювілею, щоб ми могли себе ліпше і повніше пізнати. Найповніше може пізнати людина другу людину в Христі. Ми, люди Христові, маємо дати цьому початок і приклад.
У такий спосіб підемо до Ясногірського престолу.
В імені Кардиналів, Єпископів і священиків складаю Вам, шановні наші Брати, сердечну подяку за сьогоднішню зустріч. Роблю це зокрема на адресу отця-ректора й усіх, що приготували цю нинішю зустріч.
Не вміємо співати «Многая літа», отож заспіваймо тоді в честь наших братів-українців «Сто літ»!
Рим, 17 жовтня 1987 р.
