Розмова з о. Миколаєм Микосовським
Нещодавно львівський монастир св. Онуфрія відвідав о. Миколай Микосовський, виходець з України, який перебуває на навчанні та служінні у канадській Провінції Чину св. Василія Великого. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з ним на тему церковного життя українців-греко-католиків у Канаді.
− З 2010 року ви перебуваєте на служінні у канадській Провінції отців-василіян. Які завдання виконували там до свого недавнього повернення на рідну землю?
− Найперше серйозно вивчав академічну англійську мову при Університеті Альберти зі студентами з різних країн світу, в тому числі й з України. Заодно допомагав на наших численних парафіях, зокрема досить віддалених… Звичайно, ознайомлювався з менталітетом жителів Канади (Північної Америки), пізнаючи багату культуру, особливості поведінки в суспільстві тощо. Звикав помалу…
− Якими є особливості церковного життя української діаспори в Канаді, зокрема в Едмонтоні?
− Як на мене, церковне життя у столиці провінції Альберти (Едмонтоні), слава Богу, на рівні УГКЦ принаймні, вже сформоване, у своєму руслі. Щоправда, часто зауважую на недільно-святкових богослужіннях більше старших людей чи осіб середнього віку. Хочеться бути оптимістом, але якщо подивитися на ту всю ситуацію під реалістичним кутом, то можна побачити, що парафіяльне життя часами не таке вже й утішне. Старші люди відходять. Де молодь, дітвора? Яке майбутнє Церкви? Це теж є, та не так, як, наприклад, на теренах Західної України. До слова, у Едмонтоні маємо дуже великий василіянський храм св. Василія Великого разом із монастирем (Едмонтонська єпархія), зведений у 1948 році, щоб численні вірні, зокрема українського походження, отримували всю необхідну духовну допомогу в дорозі до вічності. За площею це найбільша українська католицька церква у майже мільйонному місті. Богослужіння там відбуваються як українською, так і англійською.
− Скільки осіб регулярно приходить на недільні та святкові богослужіння?
− Не вперше чую таке запитання… Я періодично буваю приблизно на восьми парафіях, і скрізь є по-різному. Якщо говорити про «фарми» (місця, де церкви поруч неблизького лісу-поля), то вірні, переважно українського походження, приїжджають на богослужіння власними автівками у різній кількості. Часто не більше сотні осіб. Найбіль‑ ше, звісно, можна зауважити на великі релігійні празники, бо й гостей чимало появляється. Знаєте, я не рахую, але до Святого Причастя тоді йдуть досить численно. До сповіді приступає менше…
− Як співпрацюють у Канаді єпархіальні священики, чернецтво і миряни? Обмежуються лише «зустріччю» на богослужіннях у храмі чи існують якісь інші форми зустрічей?
− Бачу таку працю ефективною, особливо на рівні Едмонтонської єпархії, яку очолює єпископ Давид Мотюк. Не раз мені доводилося допомагати у відправі богослужінь парафіяльним священикам, заміняти їх на парафії. Єпархіальні отці часами просять наших василіян допомоги у проведенні великопосних місій для своїх вірних чи ще з якоїсь нагоди. У згаданому едмонтонському храмі св. Василія при парафії теж існує так званий Український культурний центр, де часто відбуваються різні заходи, наприклад, спільні трапези, святкування урочистих подій, зустрічі Нового року, запусти перед початком Великого посту тощо. Приходять усі охочі, навіть не-парафіяни. Не обходиться й без української пісні-музики. На таких дійствах часто головує хтось із поважних мирян-парафіян. Священики теж беруть слово, провадять молитви і так далі. Що цікаво, на різних канадських парафіях наші вірні частенько мають після богослужінь у неділі-свята перекуски, застілля, спільне проведення часу, що рідко побачиш на українських землях. Одна пані з Торонто просила мене, до речі, час від часу допомагати в організації паломницьких поїздок святими місцями і не тільки, щоб усе було під надійною опікою священика. Але поки що це непросто. Знаю, що раніше такі поїздки в Канаді відбувалися.
− Канада належить до найкраще розвинутих і економічно багатих держав. Як відомо, у таких умовах знижується інтерес громадян до релігії, Церкви… Як монахи ЧСВВ в цій країні відповідають на виклики сучасного світу?
− Так, це правда – там матеріальні блага нерідко витісняють духовні. Але чи буде щасливою та чи інша нація, яка не ставить в центр свого життя Христа і Його Святу Церкву, а щось другорядне, далеке від духовних цінностей? От читав раніше, що, мовляв, відповідно до сучасних досліджень декотрих учених у розвинених країнах релігія приречена на… вимирання. А це насамперед Австралія, Австрія, Ірландія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Фінляндія, Чехія і Швейцарія. Крім того, спостерігається тенденція не належати до жодної з конфесій. У розкошах чи тривалій безтурботності дуже легко забути про Всевишнього та вічні істини. Рано чи пізно цей бездуховний стиль життя призводить до розчарувань або душевних болів. Мені трохи важко казати, що в Канаді чи Північній Америці зникає аж так зацікавленість духовністю чи релігією назагал. Там існують численні протестантські деномінації, неорелігійні рухи (модерні богошукання), навіть в Едмонтоні є десятки католицьких шкіл. Про церковне буття не раз пишуть чи то з позитивного боку, чи то з негативного на шпальтах газет, є навіть релігійне радіо, програми на телебаченні тощо. Я досі не чув про якісь виступи ворожих атеїстів на просторах Канади. І, як відомо, у державному гімні є яскрава згадка про Господа: «Хранитиме Бог нашу країну славною і вільною!». (God keep our land glorious and free!)
Як василіяни відповідають за океаном на певні виклики сьогодення? Мабуть, передусім своїм бажанням бути до кінця з Богом під монастирським дахом. Люди дізнаються, приходять, знаходять духовний фундамент. Головне, що теж не сидимо на місці, адже часто ченці задіяні в якихось місіях, реколекціях, пресі, суспільно-церковних подіях.
− Як тамтешня держава ставиться до УГКЦ в цілому і ЧСВВ зокрема? Чи не чинить якихось перешкод духівництву в його намаганнях відстоювати релігійні цінності?
− Держава не раз намагається стояти на позиціях лібералізму. Але що таке Канада? Це десять провінцій і кілька окремих територій, де є свої, часто відмінні особливості, закони. У провінції Альберта (за площею більшій від України) не помітно яко‑ гось аж такого тиску на наш Чин або ж УГКЦ в цілому. Як кажуть, Канада – держава, де мирно уживаються та співіснують всі нації та релігії світу. Особисто мені не подобаються річні гей-паради, зокрема в Едмонтоні. Думаю, якщо почати виступати публічно у місцевих ЗМІ, можуть виникнути чималі проблеми. Толерантність називається…
− Ви берете активну участь у новій євангелізації в мас-медіа. Яким чином плануєте продовжувати свою журналістську діяльність у Канаді?
− Стараюся поширювати не‑ вмирущі Божі правди, Слово Спаса й через мас-медіа. Бачу добрі плоди серед молодих чи старших. Тим паче що маю для цього можливості, добру волю, і протоархимандрит ЧСВВ Василь Кобвич заохотив мене до такої праці. Людина планує, а Бог керує, як кажуть. У моєму випадку через настоятелів. Ще коли був в Україні, мене просили допомогти у виданні нашого журналу «Світло», що виходить у Торонто. Напевно ще цього року вступлю до іншого університету на факультет журналістики, хоча то буде непросто навчатися англійською і паралельно займатися душпастирством чи то різними домашніми обов’язками. Між іншим, вже другий рік у «House of Studies» («Домі Студій») пишу студентську й монастирську хроніки. Тобто за‑ вжди маю справу з писанням. Не тільки в інтернеті, як бачите.
− Які основні проблеми виокремили б у ділянці української католицької журналістики? Що потрібно зробити для того, аби вона допомагала УГКЦ у її діяльності в Україні?
− Напевно, ще відчувається у рамках католицької журналістики брак організованості та націленості на першорядні церковні проблеми. Бачу, що процвітає, певною мірою, таке ганебне явище, як плагіат, з чим у Канаді, наприклад, гостро борються на різних рівнях. Похвально, що вже існує магістерська програма з журналістики при Українському католицькому університеті у Львові. Ентузіазм у такій важливій сфері, гадаю, повинен бути переплетений із практичними навиками, професійністю. До цього варто охочим стреміти. Тоді й проблем поменшає.
− Дякую за розмову, бажаю плідної праці у далекій Канаді.
Коротка довідка. Народився 1982 року в смт Чернігівка Запорізької обл. Походить з родини вчителів. В с. Кам’янка Сколівського району на Львівщині здобув неповну серед‑ ню шкільну освіту. У 1996 – 2000 роках навчався в історико-філософському ліцеї при василіянському монастирі та водночас у середній школі №4 Червонограда-Кристинополя на Львівщині, де здобув середню освіту та першу духовну формацію. В ювілейному 2000 році вступив на кандидатуру до Василіянського чину св. Йосафата у Крехові. Після складання перших тимчасових обітів у 2002 – 2008 роках навчався у василіянському Інституті філософсько-богословських студій в Брюховичах, що неподалік Львова. Після складання вічних обітів у 2008 році висвячений на диякона, а в 2009-му – на священика. В 2010 році скерований на служіння до канадської Про‑ вінції ЧСВВ. Свого часу був членом редколегії часопису «Місіонар», в якому опубліковані десятки матеріалів на теми церковного та духовного життя. Веде власний блог в інтернеті, де розміщує свої вірші, статті та роздуми.
Розмовляв Ігор Скленар, викладач факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка
