Вже минає четверте сторіччя, як нам насильно хочуть накинути новий григоріянський календар. Наші предки століттями гідно й мужньо боронилися й трималися міцно традиційного старого календаря в церковному житті. Таке повинно бути й наше становище!
Боротьба за календар почалася в ХVІ сторіччі, точніше в 1582 p., коли Папа Григорій ХІІІ зреформував наш старий юліянський і впровадив в латинській церкві новий календар, від його імені названий григоріянським.
Були спроби в історії, щоб і також у нашій церкві завести новий календар, уживаючи нераз насильства, але наш нарід під проводом ієрархії боронився і не відступав від свого традиційного старого календаря. Різні заходи в цілі насильного введення нового календаря в нашій церкві осталися без успіху, тільки спричинювали непотрібні колотнечі, заворушення та сварки.
Один такий дуже драстичний інцидент стався у Львові зараз по впровадженні в Західній Церкві нового календаря. На Святий Вечір, а відтак і на Різдво Христове в 1583 р. старого стилю, львівський латинський архиєпископ Ян Деметреюш Суліковский і його львівська капітула «назбиравши собі помощников і приятелей і теж брата свого рожоного Войтиха Суліковского і капітули своєй князей, офіціялов, моцою і ґвалтом з рушницями і іншими розмаїтими бронями, впавши до церков і манастирів у Львові, до церкви Успенія Пресв. Богородиці, до манастиря і престольної церкви св. Юрія, до церкви Благовіщення, до церкви св. Миколая, до манастиря св. Онуфрія і до церкви Богоявленія, попів і відправляючих Службу Божу від вівтарів повідривали і зволікши їх і шарпаючи, священичі одежі з них позривали, з церков повипихали, а навіть попа Якова зі св. Николая потурбували п’ястками. Дяків і людей побивши з церков повиганяли, монахам і монахиням проч з церкви вийти вказали, всі ті манастирі і церкви запечатали печатію названого вище львівського архиєпископа, та заказали печаті зривати під карою смерти /горла/ /акти Западной Росії том ІІІ, ст. 280/.
Такою пацифікацією хотів львівський архиєпископ змусити львівских українців перейти на новий календар. Тодішній український єписког Ґедеон Балабан вніс скаргу до городського Галицького суду. Справа булі перед сенатом і королем, закінчилася у Варшаві 1583 р. полюбовним судом. Погодилися з умовою, що на майбутнє українці не будуть мати жодних перешкод святкувати свої свята у старому стилі. Король Стефан Баторий видав обіжник 1585 р. до достойних вельмож королівства польського і Великого князівства литовського, що «люди греческого закону до поправи календаря нового ґвалтом примушені бути не мають». Та навіть загрозив карою 10.000 зол. тим, що будуть змушувати українців до поправленого нового календаря.
Перед приступленням до Берестейської Унії український єпископаті в кореспонденції з Римом поставив як умову до прийняття Унії саме задержання старого календаря, разом з цілістю обрядів» Г так у листі де Апостольської Столиці в справі умов Унії, від дня 2 грудня 1594 р. наші єпископи писали, що приступлять до Унії… «при збереженні одначе в цілості і при ненарушимості наших обрядів і торжеств після звичаїв Східньої Церкви»… «щoб після давнього звичаю було все так, як тоді, коли ще єдність тривала» /ут море антікво фієрент омнія, сікуя ояім унійоне дуранте фуерунт/.
У в другому збірному листі від дня 12 червня 1599 року до Св. Отця-Климента VIII наші єпископи писали виразно: «Як що іменно Ваша Святість спосіб уділювання св. Тайн, обряди і торжественні обходи Східньої Церкви ціло і ненарушено і в цей спосіб як ми їх в часі єдности уживали — зволить нам заховати, потвердити за себе і за своїх наслідників, що нічого в тім обряді не змінять ніколи…» /Цитати взяті з Пелеша «Ґешіхте дер Унійон» і Гарасевича «Анналєс Екклєзія Рутене», свящ. Олександер Корінецв «Рим і наші церковні постанови, зокрема календар». /Відень, 1916/. Всі ті обрядові застереження, включно з календарем, Св. Отець прийняв до відома, дозволив і затвердив буллею «Маґнус Домінус» від дня 23 грудня 1595 року», що нею Папа прийняв наших єпископів до церковної єдности. «Омнес сакрос рітус ет церемоніяс Рутеніс епіскопіс ет клєро апостоліка беніґнітате перміттімус, концедімус ет індульґемус».
Найбільшою суттєвою причиною задержання старого календаря була та, що її видвигнув сам головний подвижник Унії, Володимирський єпископ – Іпатій Потій, а саме: він знайшов дуже великі труднощі в практичнім переведенні злуки обох календарів. Ці труднощі не даються усунути без нарушення цілости нашого обряду, /іменно пасхалії, подвижних і неподвижних свят/, тому що в нас календар належить до організму нашого обряду, який на ньому опирається і був до календаря примінений в наслідок чого календар і обряд взаємно зі собою злучені і суттєво споєні. І це найголовніше. Ця причина є все найбільш актуальною і живою.
Всі пізніші Папи римські та римські Конґреґації так само задивлялися на справу старого календаря, та східніх обрядів. Декрет Священної Конґреґації Тридентського Собору від дня 5 грудня 1722 р. в справі рішень Замойського Синоду каже, що Римські Папи потверджуючи синодальні постанови, не наміряли щонебудь в справі наших обрядів змінити в тому, що їх попередники постановили.
Після прилучення Західньої України до Австрії, Львівський єпископ Лев Шептицький обороняючись перед новими спробами накинення нового календаря, писав до цісарського намісника Галичини Ґрафа Перґена 30 грудня 1773 року, що навіть королі і польський уряд залишили були українцям старий календар і давні свята є апробовані Апостольською Столицею, та що він не може нічого нового заводити також із цієї причини, що це дало б нагоду незєдиненим до закиду, що уніяти пруть до латинізації, а це було б великою шкодою і перешкодою до ідеї з’єднання. Його докази переконали цісарське намісництво, але тільки на чверть століття, бо 25 літ пізніше, це в році 1798, знову прийшли письма до греко-католицької Консисторії від намісника із запитом, яка була б їхня думка відносно злуки юліянського календаря з григоріянським. Мотиви: економічна шкода в краю, що постає з подвійного святкування свят одного і другого обряду, і т.п.
На це дав вичерпуючу і переконливу відповідь тодішній перемиський єпископ Антоній Ангелович. Він навів декрети двох цісарів /Йосифа ІІ і Лєопольда IІ/, якими вони зрівняли правно оба обряди і забезпечили всі свята грецького обряду, та хотіли, щоб старий календар лишився в цілості ненарушений. А далі подає два арґументи:
І. Старий календар є згідний зі загальними церковними постановами Вселенської Церкви, бо ціла церква опирається на рішенні Нікейського Вселенського Собору, котрий сказав, що пасха, від котрої залежать всі подвижні свята, має святкуватися: 1 в місяці Нізан /квітні/, 2 після – його повні, 3 в неділю, не разом з жидівською пасхою. Випадає отже ж, щоб в котрімсь католицькім обряді лишився ненарушений цей – з огляду на свою старинність – пошани гідний закон котрого і сама Римська Церква держалася півтори тисячі літ, точно до 1582 року.
IІ. Календарна злука не доведе ані латинників до посту в середу, ані греко-католиків до посту в суботу. Ніколи латинники не схочуть постити вчасніше, це є від неділі сиропусної, – так як українці постять; так само відносно інших постів остане різниця з цієї просто причини, що пости зовсім інакше рахуються в латинників, а інакше в греко-католиків. Після зрівнання календаря таки не припадуть свята в цей самий день, бо напр. в латинському обряді святочним днем є Всіх Святих, коли в грецькому обряді нема цього в будньому дні, лиш у першу неділю після Сошествія Св. Духа. В латинському обряді є Боже Тіло в середині тижня, а в грецькому святкується в неділю. В грецькому обряді святочними днями є: третій день Воскресення Христового, Рождество Св. Івана Христителя, Преображення Господнє, Воздвиження Чесного Хреста, св. Великомученика Димитрія, Введення в храм Пресв. Богородиці, св. Миколая і Трьох Святителів – а в латинському обряді немає. Дальше: св. Стефана в грецькому обряді третього дня Різдвяних Свят, в латинському другого дня; Михайла не лише іншого дня, але й іншого місяця. Рівнож додає, що треба було б наперед переробити церковний устав і примінити його до нового календаря і то для священиків і для дяків.
Цісарський уряд прийняв до відома всі ці докази і погодився з ними. Всі українські єпископи були ревними оборонцями нашого старого традиційного календаря. Один виїмок одначе заіснував при кінці XVІII століття, а саме перемиський єпископ Максиміліян Рилло був прихильником нового календаря; очевидно йому на нашому обряді цілком не залежало.
Наш нарід держався кріпко старого календаря, зжився з ним і полюбив його, що навіть свої господарські справи обчисляв після свят свого календаря, на основі своїх традиційних постів, празників, відпустів і т.п. Нічого дивного, що наш нарід дуже був чуйний і реаґував на кожний рух чи навіть поголоску в справі зміни календаря. Поставали негодування і заворушення з причини нераз неправдивих поголосок про календарну злуку. Такі заворушення були часто поважні. Ось маємо документ від дня 24 березня 1812 року. Президія цісарського намісництва у Львові пише до нашої Консисторії:
«В деяких околицях нашого краю поширюється дуже скоро і загально поголоска, що в Найвищих Кругах є вже вирішена злука греко-уніятського обряду з латинським, та що ця злука в найближчому часі має бути з цілою строгістю переведена в діло…»
«Для того, що ця поголоска зовсім безпідставна і є звичайною видумкою, то вслід за цим парохіяльне духовенство має вибити з голови це непотрібне занепокоєння».
Ось так наші предки боронили свого традиційного календаря і мали спокій аж до наших днів.
Ми вірні нашим традиціям не маємо чого шукати в чужих. Рівно ж і наш Блаженіший є великим оборонцем старого нашого традиційного календаря, бо в III Спільнім Пастирськім Посланні українських католицьких владик, приявних на кінцевій сесії Вселенського Собору Ватиканського Другого в Римі, читаємо «…не можна тепер міняти в Українській Католицькій Церкві дотеперішнього юліянського календаря».
