(УПБ,Рим) — Редакція «Вістей з Риму» одержала уривки
з трьох листів з України: священика, православного політичного засланця
і однієї жінки. В тих листах вони описують свої переживання,
коли наспіла в Україну вістка про смерть св. п. Блаженнішого Патріярха Йосифа. Поміщуємо ці уривки і прохаємо читачів, які, може,
одержують подібні вістки, нам їх надсилати, і ми радо їх надрукуємо.
Лист священика:
«…Смерть Кир Йосифа — це закінчення слідуючого розділу, епохи, в історії нашої Церкви. Кир Йосиф був дуже працьовитим, вченим, письменником, добрим організатором, вповні відданим нашій Церкві та нашому народові. В особистому житті — дуже скромний, не злопам’ятний. «Сам працював як віл», — так любив Покійний говорити про себе, і других заганяв до роботи. Коли хтось на авдієнції забагато говорив, то Покійний переривав потік мови петента та говорив: «Та Ви говорите й говорите без кінця! Вийдіть та робіть щось!»
Коли Кир Йосифа назначив Митрополит Андрей Шептицький своїм наслідником, то деякі священики були невдоволені з вибору Кир Андрея і просили, щоб Кир Андрей призначив когось іншого та висували кандидатури брата Митрополита Андрея — Климентія Шептицького ігумена — архимандрита Студитів, сухого свящ. [!] з Долинщини, та ще декого. Митрополит Кир Андрей говорив мені про це, а на кінці сказав: «Але я сказав: ліпшого кандидата від Ректора Сліпого нема!» І ці слова – це найвища похвала й признання для пок. Кир Йосифа!
Коли Кир Йосиф написав і видав свою книжку під заголовком «Чи Дух Святий різнився б від Отця, якщо б не походив від Нього?» пок. Костельник написав рецензію дуже негативну. Написав, що це зайва музейщина тощо. Я запитав Кир Андрея про його думку. Кир Андрей усміхнувся і сказав: «Ну, знаєте, написати щось такого, щоб всі вчені богослови мусіли це прочитати — то також неабияка штука…».
Блаженніший Патріярх у спомині православного політичного засланця
«… Хоча переді мною лежать три листи й ждуть відповіді, я у першу чергу відповідаю на Вашого листа, а чому на Вашого, самі зрозумієте. Після опису тої сумної вістки про смерть Слуги Божого Йосифа Сліпого, оце Ваше: «Ви, правда, людина, від Церкви далека, але це все має також суспільний аспект, то, може, Вас зацікавить», — мене торкнуло за живе.
Я сам по своїй природі релігійний, навіть мало що не містик. Грішником я себе вважав з тої пори, як почав себе пам’ятати. У дитинстві мені чомусь :.ііпось. що мене грім уб’є за гріхи. А такі свята як Великдень, Різдво, Новий Рік, Водохреща і Зелені свята були і є для мене найбільшою і нічим не замінимою радістю. Церковні дзвони взагалі, а зокрема на Великдень, діяли на мене так, що цього й описати неможливо. Церковної відправи я не розумів тому вона у мене не викликала ніяких почуттів. Однак, з найбільшою увагою я ставився до проповіді священика. Але потім у юнацькі роки самі зіштовхнули мене у трясовину атеїзму, з якої мені не легко було викарабкатися.
Мені прийшлося бачити по-справжньому віруючих і глибоко релігійних людей у пограничних ситуаціях перед лицем неминучої смерти, смерти від голоду і холоду у німецькому лагері військовополонених. Ті люди у тій безвихідній ситуації, у тій жуткій, жахливій ямі смерти, берегли спокій душі і покору перед Богом. Той душевний спокій, ту покору і смиренність я бачив у очах тих людей, і мені здавалось, що вони вже бачать потамтойбічний світ, що вони вже подолали смерть. Перед такими людьми, перед такими віруючими я не тільки що схиляю свою сиву голову, я хотів і на коліна впасти перед ними.
Петро С. знає, як я себе вів у пограничних ситуаціях перед обличчям смерти, смерти не із-за ради імени і не із-за ради слави. Та цінність, яку називають почуттям особистої і національної гідности, допомогла мені подолати все найгірше і найстрашніше, бо, втративши ту цінність, людина стає вже нелюдиною. Перед людьми можна оправдатись, але перед своєю совістю оправдатися неможливо, бо совість — це голос Божий і око Боже внутрі нас. Воно бачить все невидиме і нематеріяльне.
А славної пам’яти Слугу Божого Йосипа Сліпого, на превеликий жаль, мені не пощастило побачити. Найцікавіше мені про Нього оповідали чужинці.
Єврей. кандидат технічних наук, Поперека оповідав, як він зі своїми друзями-подільниками сидів у Новосибірську у пересильній тюрмі й як під час читання у газеті про суд над Йосипом Сліпим у їх камеру ввели якогось пожилого чоловіка з розкішною бородою. По виразу обличчя і очей видно було, що це інтелігент. Вони його примістили біля себе і запитали, звідкіля він. «Із дому престарілих, синочки», — відповів він. Але та стаття їх так цікавила, що вони не стали його більше розпитувати, а взялися дочитувати ту статтю. А, павши, майже всі одноголосно сказали: «От би добре було попасти у лагер з тим чоловіком». І стали питати його думку про ту газетну статтю.
Він відповів, що щоб суттєво говорити про те, що написано в тій статті, треба насамперед особисто знати того чоловіка, про якого тут іде мова. І так перекинувшись декількома словами з новоприбувшим знову взялися за вивчання англійської мови. Слухаючи, як ми між собою розмовляємо по-англійському, новоприбулий, злегка усміхнувшись собі в бороду, почав делікатно нас поправляти. Тоді, — каже Поперека, — ми подивилися на нього іншими очима і в ту ж мить побачили його іншим, недосяжним для нас. Хотілося знати, де і коли той чоловік вивчав мови. Взнавши про те, що він знає стару грецьку мову, стару єврейську мову і володіє сучасними європейськими мовами, ми забули про те, що читали в газеті. І тут раптом на коридорі біля дверей забряжчали ключами, заскреготав замок, відкрилися двері. На порозі появився офіцер з папірцем у руках і сказав: «Іосіф Слєпой с вєщамі вихаді на карідор». Всі наче б остовпіли, стояли й дивились у двері. Потім хтось сказав: «От і так не знали, кого мали…».
Лист сестри до брата:
«…Про похорон ми все чули по радіо, дуже було тяжко. Всі дні я слухала аж до 40 дня і навіть теж чула 40 років 1 листопада Андрея. Теж все вислухала, яка далечінь, а все можна чути…
А як так раптово Дідусь чи захворів, чи так собі. Бо хотять його вівці-учні знати, як то було, і чекали на Твого листа, щоб знати як. Дуже розумно зладжений Заповіт, найбільше враження. Отець… чекає відповіді як то було. Чи можливо є, щоб вислали фотографію, дуже було б добре».
