Славнозвісне Пастирське Послання Андрея Шептицького «Не убий!», написане в 1942 році, вплинуло на багатьох українців-католиків. Давида Приталя, який сьогодні мешкає в кібуці «Маале Хамиша», в юнацькі роки врятував українець Іван Яцюк. Згідно з його словами, не тільки Яцюк, все село переховувало єврейських дітей.
У 1942 році, коли фашистські полчища дійшли до Волги і Кавказу і, здавалося, наближалася їхня перемога, Андрей Шептицький звернувся з повним гніву листом до Гімлера. Він виступив з протестом проти винищування євреїв та обвинувачував нацистів у тому, що, втягаючи українців у ці акції, німці роблять з них професійних убивць. Це був вияв найбільшого чоловіколюбства і відваги. Незабаром вийшло розпорядження Гімлера про арешт А. Шептицького, але губернатор Галичини Карл Ляш довів недоцільність такого кроку через широку популярність Шептицького.
Звичайно, всі людські потягнення легко звести до міркувань вирахування, політичної коньюнктури. Особливо, якщо це вигідно можновладцям. Але чи відповідає, однак, Андрей Шептицький поняттю «ко- ньюнктурщика?» Чи це із «коньюнктурних міркувань? А. Шептицький вивчив іврит і вільно на ньому висловлювався. Чи з тих також міркувань він протягом довгих років систематично надсилав у львівську єврейську общину дари на Пасху, щоб жодна бідна дитина не залишилася без свята? Чи ж з того користолюбного розрахунку він ризикував своїм становищем і піддавав смертельній небезпеці своє життя, сміливо протестуючи проти Геноциду євреїв? Щоб побільше було таких «коньюнктурщиків» з їхньою постійною добротою до євреїв – і єврейський народ жив би в мирі й спокої.
Ім’я покійного Андрея Шептицького викликає ненависть совєтських властей тим, що українські католики існують і вони незнищимі; що Шептицький був поборником незалежної України і противником совєтського ладу. Його міцні зв’язки з львівською єврейською общиною і допомога євреям у суворі роки відношення, яке служить прикладом і базою для співвідношення, яке служить прикладом і базою для співробітництва і взаємодопомоги, які розвиваються, двох народів – і воно розпалює скажену злість у совєтських керівників. Союз і співпраця таких двох народів, як єврейський і український – це одне з найбільш небажаних для совєтів явищ.
Під клопотанням у «Яд Вашем» про надання Андреєві Шептицькому звання Праведника світу вже підписалися сотні людей. Кампанія збирання підписів продовжується. І хочеться вірити, що ім’я Андрея Шептицького незабаром здобуде широку популярність серед єврейського народу і він увійде у наш дім навіки як Друг і Праведник.
Зі статті Якова Сусленського «Андрей Шептицький – невизнаний Праведник світу», Патріярхат № 11, 1981 р.
