Наступає питання, часто ставлене нашими мирянами і клиром: Якщо ніщо не противиться святості його особи, чому його прослава вже не відбулася? Звідки ці перепони, невластиві і чужі його особі? – Люди не дурні, легко бачать, що це противиться правді й тому очікують вияснення. Вони не розуміють, чому політика Церкви стримує таке добро від наших людей. Це ж велике благословення для християнського люду, коли їх визначний Єрарх проголошується святим. Він тоді стає їх небесним заступником, до якого вони звертаються в потребах. Він – їх життєвий приклад.
Можливо, що під час комуністичного режиму було більш зрозуміло, чому не проголосили його святим. Але не сьогодні! Ті, які противляться проголошенню Шептицького святим, повинні негайно навернутися, добре розуміючи, що сама Церква грішить через такий стан. В суспільстві чи в державі люди вимагають справедливости, притягаючи злочинців до відповідальности та їх покарання. Наші люди у відношенні до Церкви не бажають цього робити наявно. Але в імені Євангелія і духовного добра нашої Церкви просять припинити цю політику. Підкреслюю кілька причин, чому якраз тепер наша Церква потребує святого такої поваги, як Митрополит Шептицький. Перш за все, він приклад мужности і чіткого зрозуміння традицій нашої Церкви та правдивих причин Унії. По-друге: потребуємо духовного провідника, новітнього „Отця Церкви”, навколо якого зуміємо поєднатися і мирно погодити прерізні тенденції, які приносять шкоди нашій Церкві. Видатний святий в особі Митрополита Андрея допоможе нам дати собі раду з важкими проблемами у відношенні до нашої Церкви. Наприклад: повне повернерння до візантійської спадщини, пекучі справи націоналізму, поєднання з православними, потреба справжнього духовного провідника, віднова монашества, туга за правдивою святістю та інше. Безсумніву, Митрополит Андрей справді найбільший муж нашої Церкви сучасної ери. Водночас він великий святий. Неясно тому, чому він не мав би бути елементом віднови Церкви після довгої кризи комунізму. Кожний посторонній спостерігач сказав би: жодна інша церковна одиниця чи духовна група не дозволила б на це. Чи може тут є глибша проблема, проблема навернення до правдивої святости, щоб бути гідним такого великого святого?
Можливо, що навернення до правдивої святости дасть нам ту мужність, чи відвагу, разом з мудрістю запитати і враз відповісти на це останнє питання: якщо ми розбиваємося об мур, що не розвалюється, чи Боже Провидіння не показує нам дороги, де є інші й правдиві можливості? Чи Римська Конгрегація в справах святих є в дійсності компетентна канонізувати святих Східніх Церков? Ми не сумніваємося в їх компетентності в їхніх справах та в гідному й мудрому рішенні в канонізації їхніх святих. Ми ставимо тільки одне питання: чи вони дійсно компетентні рішати це для Східньої Церкви? Причини на це подвійні. Перш за все, коли взяти під увагу старинні закони і дух східнього християнства, то помісні Церкви самі роблять рішення в питанні святости своїх святих, а не центральний уряд, чужий для щоденного досвіду і внутрішнього життя помісних Церков. Ми свідомі того, що богословіє помісних Церков не вповні оформлене. Але якщо ці Східні Католицькі Церкви будуть пошановані як незалежні й автономні, то, розуміється, прослава їх святих належиться суті їх помісности. В східній екклезіології Церква є не тільки земна (напр. коли настановляє собі єпископів), але в основному й небесна (через своє богопочитання з ангельськими силами, і через своїх святих, яких вона призначує на своїх небесних заступників і для земного прикладу). Дух цієї перспективи значно інший від Заходу. Чому ж не прийняти це богословіє помісних Церков, про що Святіший Отець так часто говорить? Можливо, що й ми повинні змінити дещо свої так часто леґалістичні і централістичні погляди. Напевно тоді відношення між Петровим Престолом і Східніми Церквами (Православною і Греко-Католицькою) набагато покращає.
З статті Архімандрита Боніфатія Луйкса, ігумена Свято-Преображенського монастиря (Каліфорнія, США) «Святий Андрей Шептицький: коли? » (Патріярхат № 12, 1995)
