Треба підкреслити, що ми спільно з поляками прожили довгі століття у різних обставинах й ситуації. Правда, ми не панували над поляками, але були періоди, в які ми були спільно поневолювані. І на протязі того часу наші церковні достойники не зустрічались у дусі християнської любови. Напевно не раз існувала потреба і напевно були нагоди, але історичні антагонізми, непорозуміння, а поруч цього відсутність доброї волі не довели до спільної, дружньої, у християнському дусі зустрічі. Такий акт – подія сталась далеко поза межами наших батьківщин у Вічному Місті – Римі. В цьому слід вбачати вплив і надхнення Святішого Отця Івана-Павла II, який так багато виявляє зрозуміння до нашої Церкви. До речі, в той час відбувався Папський Синод, у якому взяли безпосередню участь українські й польські церковні достойники. Вже сама зустріч чи запрошення в гостину має особливе значення, бо під час таких зустрічей ми себе взаємно пізнаємо і не раз приходимо до переконання, що для нас краще шукати середників, які нас зближують. Але спільна зустріч польської ієрархії на чолі з Примасом Польщі Кардиналом Юзефом Ґлемпом з українською ієрархією на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном Любачівським, що відбулась у колегії св. Йосафата на Джаніколо у Римі, 17 жовтня ц. р. , була вагома ще й тим, що під час цієї спільної зустрічі, після спільної молитви були виголошені багатозначні промови. До речі, зміст виголошених промов виповнений не фразеологічною куртуазією, але конкретними і далекойдучими пропозиціями, а зокрема коли ж ідеться про слово Патріярха Мирослава-Івана. Він нагадав, як Примас Польщі Кардинал Стефан Вишинський у 1965 р. з нагоди тисячоліття хрещення Польщі звернувся Посланням до німецького єпископату з простягненою рукою, просячи прощення і від себе прощав їм – німцям, німецькому народові. Блаженніший Мирослав-Іван завважив, що надхненником цього Послання правдоподібно був тодішній Краківський Митрополит Кароль Войтила – сучасний Папа Іван-Павло II. Дальше Блаженніший Мирослав-Іван сказав: «Стоячи сьогодні напередодні великого ювілею Тисячоліття хрещення України-Руси, існування Київської Церкви й беручи участь у сьомому Генеральному Синоді в Римі, яким провадить усім нам дорогий слов’янський Папа Іван-Павло II, рівнож і ми – ієрархія Української Католицької Церкви – простягаємо братню руку до братів-поляків на знак поєднання, взаємного прощення і любови». Після цього виголосив словопривітання Примас Польщі, Кардинал Юзеф Ґлемп. Його слово було глибоко вдумливе, щире й з висловами зрозуміння до проблем нашої Церкви, але в ній не було відгуку на дуже виразну простягнену руку прощення, а може про це була мова на першій зустрічі 8 жовтня? Можливо, це була для наших гостей несподіванка або, можливо, для цього потрібно більше відповідного часу. Але так, як випливає з промови Примаса Польщі, то можна сказати, що простягнена рука Блаженнішого Мирослава-Івана повисла у повітрі. Треба надіятись, що вона буде піддержана з польської сторони. Українська ієрархія на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном одержала запрошення до Ясної Гори – Ченстохови й там, спільно з польською ієрархією, при престолі відзначить 1000-ліття Хрещення Руси-України. Було б дуже побажаним, щоб вірні Польської Церкви і в загальному польський нарід був якось поінформований про міленіюм Української Церкви. Водночас треба представити українців не як різунів, з ножем у зубах, але як глибоко релігійний, культурний і гостинний нарід. Це найкраще може зробити Польська Церква, себто ієрархія і священики. Якщо буде крихітка доброї волі, то можна це напевно успішно здійснити.
Зі статті «До питання історичних зустрічей української і польської церковних ієрархій», Патріярхат №12, 1987
