90-РІЧЧЯ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА ЦЕ ЧУДО БОЖОГО ПРОВИДІННЯ
… Повернімось до нашої основної думки. Напевно не думали про те, коли його звільняли, що Блаженніший Йосиф доживе до 90-річчя. Його гнобителі не могли про це подумати, бо знали його ослаблений і підірваний стан здоров’я, з ушкодженими ногами, які Блаженніший Йосиф найбільше відчуває, що він розгорне так широко працю та доживе до такого високого – патріяршого віку. Мабуть, не тільки гнобителі не могли припустити, що людина в похилому віці зможе дати такий поштовх «зліквідованій» Українській Католицькій Церкві до нового життя, започаткує її ренесанс і так забезпечить майбутнє нашої Помісної УКЦеркви як тут, у діяспорі, так і на батьківщині.
Нам, сучасникам Патріярха Йосифа, трудно дати повну і всесторонню оцінку цієї незрівняно великої праці для відновлення і розбудови нашої Церкви. Для того, щоб дати таку всесторонню і повну оцінку вкладу праці Патріярха Йосифа потрібно певної перспективи часу. Тому це завдання довершать майбутні українські дослідники й історики. Ми можемо тільки в загальному й побіжно – відзначити його незрівняно велику проведену працю.
Поява Блаженнішого Йосифа на волі знайшла широкий розголос у цілому світі. Він своєю невгнутою поставою, як ієрарх, який не заламався, не падав ниць, хоч був зведений і зрівняний, як всі інші каторжники до лагерного номера. І в тих складних, нелюдських обставинах почувавсь і поступав як Владика. Блаженніший Йосиф у свойому посланні з 1954 року писав:
«Дорогий Брате! Вашого листа і гроші отримав, і велике Спасибі Вам за те. Я відправив 6 Служб Божих в вашому наміренні. На майбутнє, прохаю, не присилайте, бо мені прикро. Ви там самі вбогі і в біді, може, в більшій потребі, ніж я». Вдумаймось над цими словами і подумаймо, чи багато знайдеться таких, щоб у тих обставинах, що в них знаходився Блаженніший Йосиф, відмовляться від передачіпакунка, якого ув’язнений завжди чекає. Блаженніший Йосиф відмовився від цього, щоб тільки нікому не справляти болю і труднощів. Крім того, як видно з вищенаведеної цитати Блаженніший не переставав діяти як душпастир. Така його незрівняна, невгнута постава стала прикрасою не тільки Української але й Вселенської Христової Церкви. Блаженніший Йосиф своєю вірою і поступуванням поставив себе на високий щабель ієрарха Христової Церкви. Якщо б Блаженніший Йосиф і на тому, що він витерпів на довголітньому засланні за Українську Католицьку Церкву та її приналежність до Апостольського Престолу св. ап. Петра, – поставив крапку, вистачило б, щоб його ім’я записати до світочів Христової Церкви. Йому не йшлось про особисті гонори, про особисту славу, бо коли б він цього бажав, то міг мати там, коли його не однократно привозили на київські гори і показували царство, що його чекає, якщо тільки він відмовиться і зірве з Апостольською Столицею. Але його тверде – «ні» повертало знову на заслання. Отже, йому йшлось не про особисту славу, але про життя і розвиток УКЦеркви.
Чергових повних вісімнадцять років творчої праці Блаженнішого Йосифа на волі є тільки потвердженням того, що йому не йшлось і не йдеться про особисте «я», але про нашу Церкву тут, в діяспорі, й в Україні. Блаженніший Йосиф ще добре не відпочив, як взявся за працю над відбудовою і розвитком нашої УКЦеркви, що було великою несподіванкою для багатьох як по той, так і по цей бік залізної завіси і до того ж серед своїх і чужинців. Такою несподіванкою для багатьох був незабутній, історичного значення виступ Блаженнішого Йосифа на форумі другої сесії Вселенського Собору Ватиканського II, де він поруч інших питань висунув ідею патріярхату для УКЦеркви. Цю живу й творчу ідею Блаженнішого Йосифа підхопили миряни й понесли її в гущу вірних УКЦеркви. Ось цей незабутній, історичного значення виступ Блаженнішого Йосифа на Вселенському Соборі Ватиканському II був початком ренесансу нашої Церкви.
Микола Галів (Патріярхат №2 (128), 1982)
