Почну від одного новішого образу. 16 жовтня 1978 р. світ станув перед загадкою і несподіванкою. З конкляви вийшов новий Папа: Краківський митрополит-архиєпископ Кароль Войтила і прийняв ім’я Іван Павло II. Коли прочитали ім’я Кароля Войтили, на площі Ватикану заіснувала тиша; всі замовкли, не знали як реаґувати, не були приготовані на те… 15 років тому заіснувала подібна подія, також у жовтні 1963 р… Подія, яку саме ми мали відзначити в минулому році, але з незалежних від нас причин, відклали аж до сьогодні. 15 років тому на початку жовтня, на Вселенському Соборі, серед більше як двох тисяч єпископів, з’явилася людина з іншого світу — з Колими, з концентраційного табору, з в’язниці. Людина про яку говорили, що вона вмерла. І раптом ця ’’вмерша” людина з’являється перед світом. Чи є якась аналогія? Думаю, що є. Що більше. Коли Папа Іван Павло II у першій своїй промові кидає визов світові і каже, що боротьба за правду, за людину, буде визначувати шлях його найвищої пастирської’ праці на Христовому престолі, коли він заговорив про права людини, світ прислуховується і чекає на дальші вияви найвищого пастиря Христового в Церкві. 15 років тому в жовтні 1963 р. наш Патріярх сказав також щось таке, що і Отці Собору в глибокій тиші, щоб не пропустити ні слова, стримували віддих. Бож це була несподіванка! Той ’’мертвий” ожив, той, про якого вже світ забув, говорив: Ось тут перед вами я, Митрополит древньої Церкви Києва-Галича, прошу, щоб Собор підняв цю Церкву до патріяршої гідности і прийняв це до відома. За що? За терпіння, за ісповідництво, за мучеництво мільйонів людей! Це до західніх вух не завжди доходило. Але сталося! Отці Собору прийняли це слово оплесками. Сталося щось нове! Нове, що відчув… може тільки дехто, може такі люди, що живуть у світі думки, фантазії, що вміють також і в темряву невідомого майбутнього вникнути своєю мислю. Пригадую вам, що появу того Блаженнішого Отця Йосифа, тоді ще Митрополита, почали фантастично інтерпретувати. Постать Блаженнішого Отця Йосифа викликує зацікавлення літераторів, письменників, журналістів. Вже незабаром появляється відомий роман австралійського письменника Уеста англійською мовою, перекладений згодом на інші мови — ’’Стопами рибалки” . З’явився рибалка, що мав іти стопами Петра, що йшов, ісповідував, терпів, визнавав оце єдине, що сказав апостол Петро: ”Ти єси Христос Син Бога живого”. І не тільки в цій літературній візії, але в телебаченні присвячено увагу несподіваній появі Блаженнішого Патріярха на Вселенському Соборі. На Соборі з’явилася Людина з цілком іншого світу! Яка ж дивна аналогія до того, що сталося 16 жовтня 1978 р. коли на Петровому престолі з’явилася людина також з іншого світу, не з того західнього світу, не з італійського загумінку, але з інщого світу, закритого…
Зі статті о. д-ра. Івана Гриньоха «На шляху нашого церковного ставання, росту і з’єдинення» (Патріярхат № 7-8, 1979)
