З нагоди уродин безкомпромісового християнина – ієрарха Ісповідника Віри, їх Блаженства Патріярха Йосифа І варто підкреслити вартість християнства в загальному, а поруч того гідність української людини. В загальному вірні УКЦеркви живуть у двох відмінних світах: один – ворожо-аґресивний, антихристиянський, це атеїстичний московський комунізм, а другий – відкритий й прохристиянський, це західний вільний світ. Пошуки нових есенцій і дефініцій є заняттям всього християнського світу, але навернення до християнства людей, що шукають духовних вартостей в антихристиянському оточенні, це іншої категорії динамізм якого не можна не бачити, чи знехтувати. Християнство у вільному світі є в повному вирі різних понять, які мають вплив на думання католицьких теологів і провідників церкви, які не тільки ставлять під знак запитання існування добра й зла, але також ставлять під сумнів Христа Спасителя та його науку. Українці з сумом спостерігають вище згадані проблеми, знаючи що ці напрями й течії не відповідають вченню Ісуса Христа. Поняття добра і зла є поняттям вчинку загально людської моралі. Це ж питання добрих і злих діл. Добро, що є будуючим, а зло навпаки – руйнуючим. Христова наука бере це основне людське навчання добра і зла й примінює його до вічности безсмертої душі. Власне ця вартість добра і зла безсмертної душі; своєї і своїх вірних є засадничим принципом Патріярха Йосифа, яким він опрокидував через 18 років каторги, комуністичнофізичного й морального насильства. Благовістю Нового Завіту є спасіння і піднесення людини до найвищої гідности, як істоти створеної на подобу і образ Божий. Новий Завіт учить нас покори і терпеливости, молитви і діл, жертвенности й рішучости. Щоби приєднати все людство до спасіння Ісус Христос оснував церкву, як учительку Його святих наук. Христос не давав жадних формул щодо оформлення і способу адміністрування, але прикладом свого життя та безліччю наук заповів апостолам, заповів взаїмну любов, як передумову їхнього душпастирювання. Спасіння душ стало головним завданням церкви, так її проводу, як і вірних. Знаємо, що з засади східні церкви звернули всю свою увагу на духовість віри. Кожна з них рішає справи адміністрації та дисципліни для своєї ієрархії і вірних. В цьому є їхня помісність. В категорії східніх церков є й наша Помісна УКЦерква, яка творить особливу духовну цілість й практику. Не можна ніяк собі уявити, що душа спасається відірвано від тіла і немов, пролітаючи якийсь антисептичний коридор, прямує до неба до свого Творця. Українська духовість відкидає розрізнене поняття душі й тіла, а навпаки підкреслює в цьому Божий плян та природне поєднання духового і не духового світів у кожній людині. В цьому є основна концепція єдности церкви й народу, бо ж церква, це Божі навчання, а Божий Люд це втілення цієї ж церкви. До цього особливо вказує підхід і розуміння Святих Тайн Євхаристії, священства та супружжя в українському обряді. Переживання літургічних подій, як Різдво, Богоявлення, Велика П’ятниця та Христове Воскресення, Сшестіє Святого Духа й інших празників року витворили традиції особливого значення в християнстві української людини. В українському обряді свята переживається. В нашому обряді нема Різдва без Свят Вечора, немає Христового Воскресення без благословення паски, немає Спаса без свячення овочів, чи Успення без свячення цвітів. Переживання віри є основним засобом перенесення в життя правди віри про Пресвяту Євхаристію, яка є всецільна з Ісусом Христом, про Пресвяту Тройцю, яка в різності є одна й багато інших понять, які не можливо тут коротко пояснити, але які нас взносять та держать в захопленню Божих правд.
Зі статті Роми Гайди
«Вартість християнства і гідність української людини»
(Патріярхат №4 (82) 1978)
