Не можна рішучо обвинуватити референта «Ради для справ реліґії», резидуючого в Садовій вулиці в Москві. Не можна робити відповідальним начальника цієї установи товариша Володимира Куроєдова за те прикре дальше існування Бога, хоч Він був давно проголошений мертвим, бо як «Рада» і її представник і всі його співробітники були вишколювані політичними органами безпеки, які робили все можливе, щоби в Радянському Союзі і останній Божий Дім став зайвим і придатним для більше життєвих справ. — Властиво є свобода віри, про це написано в конституції, хоч це написане вартує рівно стільки що загварантована свобода преси, свобода вільних виборів, значить все це, практично не вартує нічого. Більше помічними чим конституція могли би стати для християнина, безнастанно живучого в страху, слова Леніна (том 6 — видання московське 1946 p. ), там можна знайти таке: «Кожна людина мусить мати повну свободу не лише практикувати віру свого вибору, але також проповідувати її. Нікому не вільно у такі справи вмішуватися». Але ця ліберальна сентенція є у практиці макулятурою, практикою є насправді впроваджування і повчання у ленінградській катедрі Божої Матері з Казані.
Правдою і дійсністю є атеїстичне виховання молоді в школі, тоді коли християнське виховання є строго заборонене. Практикою є кпини і висміювання християн у пресі і виказування їхньої слабости. Практикою є і те, що віруючих християн звільняється з праці, хоч це ніби заборонене указом Президії Верховного Совєту російської федерації, християн замикається в тюрмах за якусь видуману провину, яку все легко знайти.
Однак мимо таких практик, мимо 53 років поборювання віри, мимо замкнення безлічі церков і замінення їх на склади, руханкові залі, танкові льокалі, живе Бог в Росії, партія сприймає це з невдоволенням, бо бачить, що на фронті ліквідації «забобону» не осягнула повних успіхів, хоч властиво, логічно беручи, повинна була поширити свою науку атеїзму. Комуністам здавалося, що в 1917 році маси чекають на визволення з гніту церкви, як на звільнення з визиску через капіталістів.
Комуністам здавалося, що віра в Бога є пропагована ворожою владою для отупіння мас народу, тому атеїзм прийметься і пошириться скоро, коли виховається маси в тому напрямі. Але на 53 році панування комуністичної влади мусіли комуністичні активісти признати, що мільйони людей все ще на ту пропаговану ними науку не чекають, противно, її не хочуть прийняти. Все ще є в країні кругло 50 мільйонів віруючих всяких релігій, а всего тілько 14 мільйонів членів комуністичної партії. — Так живим є Бог в Росії, так відпорним, що пересилає навіть вістки за границю і то такі вістки, які є для партії дуже неприємні.
В роках 1967-1969 проникнуло більше чим пів мільйона слів протесту проти переслідування віруючих в Совєтському Союзі на захід і від цього часу не замовкли ці протести, противно стаються ще голосніші, бо багато християн приймає переслідування так як баптист Альоша з повісти Солженіцина: «Іван Денисович»: «Ляґер йому не страшний, бо спливає по ньому, як по гусі вода».
Зі статті Ральфа Вінтера «Бог існує в СССР проти волі комуністів Москви» (Патріярхат № 12, 1977)
