Президент України Леонід Кучма в своїй довгій доповіді з нагоди 5-ої річниці незалежности України, не тільки навів усі досягнення України за останні 5 років, але й намітив плян дальшого державного будівництва під його проводом. Він переглянув чи не всі аспекти державного будівництва і не залишив на боці церковних справ.
Президент твердить, що зіставлення десятиріч державного атеїзму з картиною сьогодення наочно засвідчує, що одним із незаперечних завоювань Української держави є свобода совісті. За п’ять років кількість релігійних громад в Україні зросла на 5 тисяч і нині налічує 18 тисяч. Віроісповідний спектр розширився з 37 до 65 конфесій, течій і спрямувань. Релігійним організаціям повернуто майже 3 тисячі культових споруд, біля 8 тисяч церковних реліквій. Споруджено 1165 і ведеться будівництво майже 2 тисяч храмів.
Це великі досягнення, але в ньому криються і великі небезпеки. 65 конфесій в Україні, де раніше традиційно домінувало християнство в православній, чи греко-католицькій формі з невеликою домішкою римо-католицизму та кількох протестантських сект поруч з юдаїзмом (серед євреїв) та іслямом (серед татар) — це дійсно дуже багато, це дуже велике роздрібнення. В Україну приходять заграничні місіонерські організації і тоталітарні секти з їхнім руйнівним впливом на людей, а перш за все — на молодь. І хоч Церква відділена від держави (стаття 35 Конституції), все-таки держава не могтиме займати позиції стороннього спостерігача щодо тих організацій і сект. Держава може й повинна забезпечити захист своїх громадян від духовної агресії тоталітарних культів. Не буде легкою справою законами здійснити ці слова президента, не нарушуючи другого розділу Конституції, зокрема статтей 34 та 35 чи статтю 26, яка гарантує іноземцям та особам без громадянства користування тими самими правами й свободами, як і громадяни України. Мабуть, треба провести широке освідомлення населення у цій справі і це можуть зробити краще існуючі традиційні релігії в Україні та організації мирян при них, ніж держава. Правда, згідно зі словами президента, держава занепокоєна духовно-моральним здоров’ям суспільства і через те власне стурбована і повноцінним існування цього інституту (Церкви), який традиційно опікується моральним здоров’ям суспільства і патріотизмом своїх громадян. Отже, хоч Церква й релігійні організації в Україні відокремлені від держави, то на думку президента (і це є напрямними його політики) держава мусить турбуватись про існування Церкви, бо вона традиційно опікується моральним здоров’ям суспільства і патріотизмом своїх громадян. А найкраще виховувати духовно-моральне здоров’я суспільства є в школі, в душах підростаючого покоління. Отож, у школі повинна Церква зайнятись ділянкою, яка їй приналежить. Але як Церква може це зробити, коли згідно зі статтею 35 Конституції, школа є відділена від Церкви? Який же шлях обере президент для здійснення цього цінного наміченого пляну? А його треба обов’язково здійснити! Слід припускати, що й тут (як і в інших випадках до цього часу) президент знайде відповідну форму для його реалізації. Тут можна б ще спитати, чи дійсно 35 стаття Конституції с правильною і чи не треба буде її незабаром змінити?
Додатковою трудністю у здійсненні цього пляну с теж вищезгадана роздрібленість релігійного життя, навіть домінуючого християнського: три різні православні Церкви, греко-католицька, римо-католицька та безліч протестантських сект. Це розуміє президент і він ставить собі за завдання бути готовим і підтримувати ініціятиви на досягнення єдності та миру в церковному середовищі. Не ініціювати (бо це суперечить Конституції), але підтримувати всі змагання до єдності. Це вже великий поступ, бо досі, здавалось, що президент не зацікавлений у церковних справах. Як державний муж, він бачить, яку велику роль може й повинна відограти Церква в державному будівництві. Тепер час, щоб проводи наших Церков, спираючись на цю заяву президента, розпочали серйозні кроки в напрямі зближення, а згодом і об’єднання Церков.
Леонід Кучма підтвердив свою позицію, ось такими словами: «Держава не повинна привласнювати функції церкви, а церква не повинна брати на себе владні повноваження. Держава покликана виступати оборонцем і опорою церкви, а церква — духівником і охоронцем держави та її народу».
Здається, жоден з українських державних мужів (чи політиків) не заявився так ясно й недвозначно про роль Церкви і релігії в житті народу й держави, як колишній компартієць Леонід Данилович Кучма, теперішній Президент України. Дай Боже, щоб його почини зрозуміли та підтримали всі українці, а зокрема українські політичні діячі в Україні та в діяспорі.
д-р Юрій-Мирослав Левицький
