Ми вже у попередньому числі журнала підкреслювали, що майже вся світова преса широко відгукнулась на відбутий Надзвичайний Синод, що його скликав Папа Іван Павло II у порозумінні з Патріярхом Йосифом. Треба підкреслити, що нічого без причини не стається. Не без причини був скликаний Надзвичайний Синод і не без причини писала світова преса, а в тому багато писала католицька. Для нікого не є таємницею, що Ватикан чим дальше віддалюється від Вселенського Собору Ватиканського II тим більше зближається до перед соборової централізації, яка на Соборі була відкинена. Отже католицькі Церкви в поодиноких країнах слідкують за подіями нашої Церкви, щоби можна визначити місце, і що евентуально можна сподіватись, для себе зі сторони Ватикану. Правда про це в статтях не пишеться і не згадується, але ця проблема вичувається. Не менше цікавим є тут також питання целібату.
Отже чужинецька преса по різному оцінювала висліди Надзвичайного Синоду. Деякі голоси, як Нью Йорк Таймсу ми подали у попередньому числі журнала, деякі статті і витяги з статтей містимо в оригінальній мові в цьому числі журнала на іншому місці. Отже з цього читачі самі будуть мати нагоду виробити собі опінію в цій справі. Якщо ж ідеться про світську пресу, то вона старалась подавати точну інформацію з такими чи іншими відхиленнями. Якщо ж ідеться про католицьку пресу в Америці, то голоси в загальному були інформуючі, а подекуди коментарі з підкресленням, чому так сталося. Якщо читати католицьку пресу в Англії, то дивно вражає, що вона майже в унісон пішла за суґестіями й інтерпретацією єп. А. Горняка. Власне там єп. Горняк покористувався листом Папи Івана Павла II до Патріярха Йосифа з 5-того лютого 1980 p., очевидно промовчуючи, або відсуваючи в тінь ті самі питання, які були вирішені і навіть інакше представлені на нарадах Синоду. Але є одне загальне ствердження, що ніхто нам не може так пошкодити, як ми собі самі. Отже під тим оглядом інформацію в католицькій пресі в Англії не можна принимати, бо вони є дуже тенденційні й не вірні.
Писали про Надзвичайний Синод італійська, англійська, німецька, французька, польська й інша преса. Під англійською пресою слід розуміти не тільки в Англії, але Канаді й в США. В інформації всієї преси був цікавий спільний елемент, який майже всі підкреслювали, а саме, що вибір на коадьютора митр. Мирослава Любачівського є ударом для українських націоналістів. Власне цей іменник «націоналізм» все був підкреслюваний у різному насвітлені. Це тільки підкреслює, що така інформація не є вигадкою, чи помислом одного, чи другого кореспондента, але має виключно ватиканське походження. Пишеться нібито про якусь єдність, а зразу же знову поділили на менших і більших націоналістів.
Подібна інформація є повторювана у всій чужинецькій пресі про патріярха та його юрисдикцію, мовляв юрисдикція патріярха містить в собі територію. Тим, ні більше, ні менше підказується, що мовляв юрисдикція Патріярха Йосифа обмежена до Львова. Вже і в цьому є обмеження тільки до Львова, а не до Києво-галицької Митрополії. Таж Блаженніший Йосиф був Митрополитом Києво-Галицької Митрополії, яку у свій час називано Галицькою Митрополією. Але при цій маніпуляції юрисдикції, яка має також ватиканське походження її творці забувають ухвалу Вселенського Собору Ватиканського II, де говориться, що юрисдикція патріярхів і верховних архиєпископів спирається на території або обряді. Власне про обряд не говориться, бо це не зручно й не вигідно для маніпуляцій Ватикану. Ми повинні мати на увазі, що ватиканська машина має свою довгу історію і вона знає і вміє формувати інформацію. Очевидно, поза тими стандартними інформаціями, які по секреті давались різним кореспондентам в пресі було багато цікавих коментарів та окремих підкреслень. Не без цього, що німецька преса, яка ближче є зорієнтована про наші взаємосусідські відносини з поляками, відповідно коментувала поставу Папи Івана Павла II, це зокрема виявлялось в «Зюддойче Цайтунґ», що появляється в Мюнхені. Якщо ж ідеться про польську пресу, а нам вдалося переглядати «Ґв’язду Полярну» з 19 квітня 1980 р. то можна сказати, що вони могли бути краще поінформовані про ситуацію, вони, радше уводять читача в блуд.
Якщо в цьому аспекті згадати нашу пресу то можна в загальному сказати, що тут в США висловилась дуже позитивно й оптимістично про відбутий Надзвичайний Синод. Слід підкреслити, що без причини взято троха високу ноту й сильне фортіссімо до чого не було причини. Тут можна назвати «Свободу», само зрозуміло «Америку», «Церковний Вісник» в Чікаґо. Більше критичним був «Шлях Перемоги». А зовсім критичним було «Вільне Слово» в Торонті, це стаття під заголовком «Кінець Патріярхатові Української Церкви» за підписом (С. P.). Очевидно стаття взяла не правильний тон. В ній подано невірно деякі факти. У писанні статтей повинні подаватись перевірені факти, а не спиратись на джерелах — одна бабця сказала. Це одна слабість статті, а друга, що фактично, не можна вважати Надзвичайний Синод за кінець патріярхату. Треба це розглядати у площині боротьби нашої Помісної УКЦеркви, яка затягнулась на довший час. В цьому затяжному змаганні, де ми маємо не тільки проти Римську Курію і деякі конґреґації, але також частину наших єпископів і священиків, які не зуміли відчути духу часу і не є на висоті завдань, що Надзвичайний Синод в цілому комплексі є один епізод, одна битва, але війна ще не закінчилась.
