Шановний Редактор «Патріярхату» дуже влучно поступив, що помістив Різдвяне Послання Самбірсько-Дрогобицької єпархії, Владики Юліяна Вороновського в лютневому числі журналу «Патріярхат». В редакційній передмові слушно сказано, що «слова цього послання випливають як з цілющого джерела, яке нам сьогодні дуже на потребу».
Це послання хоч поміщене спізнено, не в грудні чи січні, коли то припадає знаменний Празник Рождества Христового, але воно своєю формою і змістом є дуже близьке поглядам українського Божого люду в нашій батьківщині та діяспорі. Прекрасні порівняння появи на нашій плянеті Божого Сина пов’язані з долею нашого народу, виходу цього народу з катакомб і створення вільної незалежної Української Держави, в якій тепер законні права нашої Церкви й народу мусять бути визнані й пошановані. Дуже гарно і логічно Владика пояснює вплив родинного життя на виховання молоді, яка мусить бути «морально здорова і національно свідома». Послання Достойного Владики Вороновського є сердечне, патріотичне, він хоче побачити нашу Україну одною з найбагатших держав світу і вірить, що перед нами «світле майбутнє», бо з ласки Божої врешті маємо незалежну державу.
Тут я думаю, що, може, дехто з читачів запитає, чому я пишу цей коментар і повторюю вислови і порівняння владики з України, бо люди вже передше це прочитали. Ціллю цього коментаря є звернути увагу шановних читачів на факт порівняння цього гарного і сердечного послання, пересякнутого любов’ю до новонародженого Ісуса і нашої Батьківщини до цьогорічних різдвяних привітів обох наших філядельфійських владик, а також різдвяного привіту нового чікаґського владики («Свобода» 28 грудня 93 р. та «Церковний Вісник» 7 січня 94 p.).
В їхніх різдвяних привітах дослівно ні одним словом не згадано нашої батьківщини, ні нашого українського народу! Іншими словами, майже такого самого змісту різдвяні привіти ми почули б у якійнебудь американській церкві, тільки не в українській, але в англійській мові, тому виринає логічний здогад, чи оба ці послання не були переложені з якогось американського церковного журналу?..
Пишучи цей коментар, у ніякому випадку ніхто не має на увазі вимагати від авторів цих різдвяних привітів якогось «гурра-патріотизму» чи вмішуватись у релігійно-церковні справи, але здається, що згадка в різдвяному привіті один раз нашого рідного нескореного українського народу і признання йому величі за вірність Новонародженому Спасителеві було б тактовним учинком і заслуженою нагородою.
А щоб цю заслужену нагороду нашому народові гідно висловити, треба мати виплекану у серці щиру пошану і любов до нашої Батьківщини. У цьому випадку філядельфійським та чікагському владикам на майбутнє прикладом хай служить Послання Достойного Владики Вороновського.
Любомир Калинич
