Оці наші думки-рефлексії, зв’язані з перебуванням Блаженнішого Верховного Архиєпископа в ЗСА накреслюємо саме тоді, коли Найвищий Ієрарх Української Католицької Церкви по відбутій візитації єпархій у Бразилії і Арґентині, у почоті двох українських владик Канади Ніля і Борецького та свого секретаря о. др. М. Марусина є в дорозі до Австралії. Наче біблійний Пастир Він спішить відвідати тих, що рятуючи своє фізичне і духове життя опинилися чи не найдальше від батьківщини, та бажає познайомитись з їхнім життям. Своїм авторитетом Він хоче піддержати їх на дусі, стимулювати до дальшої творчої праці для рідної Церкви, та рідного народу. Він бажає і туди завезти запах рідного євшан-зілля, що має силу привести до рідного гнізда навіть тих, що відчужились. Замкнений у ватиканських мурах Він вирвавсь із ізоляції, бо бажав відновити духовну злуку з дочками і синами свого народу, ділити з ними спільну долю вигнання, радости, смутку, та спільно плянувати долю свого народу на еміґрації. І Боже Провидіння обдарило Його силою та витривалістю, завдяки яким Він витривав неволю і вже свобідною людиною відвідує своїх братів і сестер у Канаді, ЗСА, Бразилії, Аргентині та Австралії.
Про відвідини Верховного Архиєпископа в Канаді та ЗСА вже багато було написано. Дехто висловлював думки досить поверховно і без глибшої аналізи, інші намагались бути щирими та об’єктивними. Ще інші змалювали свої враження виключно яскравими кольорами, інші старалися задокументувати для історії всі позитиви і неґативи цієї історичної події на те, щоби .будучий читач-історик, міг мати вірний а не підмальований образ центральної Постаті, діючих осіб і обставин, серед яких ця історична подія відбувалася. Залишаючи хронологічний опис святкувань іншим часописам ми бажаємо звернути нашу увагу на деякі фраґменти цих подій, які мали місце в осідку філядельфійської митрополії.
Насамперед бажаємо підкреслити, що запрошення Верховного Архиєпископа нашими Владиками зі ЗСА треба вважати позитивним явищем і корисним рішенням не тільки для наших Владик особисто, але також для Української Католицької Церкви і української спільноти в ЗСА. Ми хочемо теж зазначити, що в історії тих важних відвідин повинна бути згадка й про те, що Владика Стемфорду Й. Шмондюк був першим, що запросив Верховного Архиєпископа до своєї єпархії. Очевидно, що історія повинна занотувати і такий факт, що українські католицькі владики з ЗСА запросили Верховного Архиєпископа під натиском опінії українського суспільства. Тому аналізуючи цей аспект із точки погляду єдности цілої Української Католицької Церкви у світі, ми обов’язані висловити подяку всім нашим трьом владикам у ЗСА за здійснення побажань мирян та сповнення важливого релігійно-національного обов’язку.
Бо беручи під увагу не зовсім позитивну настанову деяких церковних кругів до Достойної Особи Верховного Архиєпископа та ідеї патріярхату УКЦ, спеціяльно у філядельфійській єпархії, ми могли сподіватись багато розчарувань. Та милосердий Бог вислухав молитов мирян, а Святий Дух натхнув наших трьох владик бажанням виконати це важне діло в дусі братньої любови та єдности! Тим самим Боже Провидіння зберегло нас від очевидної компрометації перед історією, власним українським народом та чужинцями.
Та побіч цього позитивного явища, нажаль, приходиться замаркувати і негативні. Як відомо, господарем святкувань у Філядельфії був сам митрополит Амброзій Сенишин. Теж відомо, що Митрополичий Комітет для тої цілі створено переважно з осіб, що на протязі останніх літ, коли активізувалась справа українського католицького патріярхату, не тільки не виявили найменшого заінтерисування нею але свідомо підривали авторитет Верховного Архиєпископа та ідею патріярхату УКЦ. І тому такий підхід до справ святкувань був іронічно-несерйозним і кинув неґативне світло на ініціяторів такої тактики. Виходить отже, що відсунення членів численних товариств, що все були прихильними Блаженнішому Архиєпископові та ідеї патріярхату від активної участи у святковому комітеті було наче «заплатою», або може навіть пімстою за їхнє єдиноправильне поступовання, хоч це зовсім ішло в розріз з біблійною засадою: «Хто на тебе каменем, ти на нього хлібом». Церковні круги у філядельфійській єпархії поступили радше згідно зі засадою поган: «Око за око, зуб за зуб». Так поступають одиниці які не в силі контролювати своїх емоцій супроти других. Особистості, в яких домінують почування відплати та пімсти не є в згоді із Божим Законом та Христовою Вірою. Чи не краще було виявити прихильність та приязнь та рівність до тих, яких ідеї треба було таки прийняти – принайменше назовні, перед всіми мирянами! На нашу думку, не є тактовно оточити дорогого гостя людьми, що Його ще недавно очорнювали та паплюжили ідею, що Він – той гість репрезентує! А так було у Філядельфії, і Верховний Архиєпископ не міг того не завважити!
Якщо філядельфійські господарі думають, що неґацією осіб, прихильних Верховному Архиєпископові та ідеї патріярхату, вони кого-будь понизили або скомпромітували, то вони глибоко помиляються. Вже старинні римляни вчили нас: «Homo sit homini deus» (людина хай буде людині Богом). Людина, що не придержується цеї засади, не в силі нав’язувати і утримувати приятельський контакт зі своїм окруженням і це в першу чергу від’ємно відбивається на ній самій. Цей брак охоти і бажання жити в мирних стосунках з окруженням захитує їхню власну рівновагу, яка є джерелом непродуманих, часто драстичних і нехристиянських вчинків. Розумними та добрими ділами ми будуємо авторитет, немудрими ми його руйнуємо. Лише сповнена гордістю людина не може цього бачити і розуміти і вона сама собі найбільше шкодить, бо вона руйнує свій власний авторитет! Про це повинні пам’ятати також редактори української католицької преси в ЗСА, які доволі часто чи то через брак цивільної відваги чи зі страху перед утратою редакторського крісла боялись писати правду про ці нерозумні і шкідливі діла своїх працедавців. Знайшлись і такі, що бажаючи ще ліпше «закріпити своє редакторське крісло» вивертали «кота хвостом» та оскаржували у підриванні авторитету тих, що відважились писати правду. Бо не можемо вважати пошануванням авторитету. Такі писання, як приміром наївні похвали за незаслужені діла! Навпаки одинока правда, що є в силі «висвободити» з гріхів гордости і зарозумілости, є засобом для будування авторитету. Ми згідні у цьому, що писати правду не є так легко.
Тому то й Верховний Архиєпископ, коли бачив, як цю правду потоптано, поучав редакторів католицького щоденника «Америка» словами: «Головне, щоби притримуватися католицького світогляду /а не партийного/, впливати в правильному напрямку, і мати відвагу обороняти правильне становище». А в християнському світогляді, включно з католицьким, на брехню, лож, неправду – місця не може бути!
Під час відвідин Верховного Архиєпископа філядельфійські господарі мали незвичайно сприятливу нагоду морально реабілітуватись перед громадянством. Це була рідкісна нагода раз на все визбутися нехристиянського духа та започаткувати нову добу співжиття з українською спільнотою. Це був би здоровий крок для уліпшення самого себе, а на цьому скористала б теж Українська Католицька Церква і український нарід! Треба тільки жаліти, якщо цього не зроблено.
Українська філядельфійська спільнота вітала Блаженнішого Верховного Архиєпископа бенкетом, що є популярною формою святкувань у цій країні.
Гарно прибрану залю заполонили українські католицькі владики з Канади і ЗСА, священики, ченці, черниці і миряни. Якщо зважити те, що за президіяльним столом ми бачили навіть двох представників уряду і міста, /один з них жидівського походження/, то дуже вражала повна відсутність представників римо-католицької Церкви і Делеґата Апостольської Столиці Л. Раймонді з Вашінґтону. Якщо пригадаємо собі, скільки тих представників римо-католицької Церкви з’явилось на ювілей в честь філядельфійського Митрополита у грудні минулого року, включно із самим Апостольським Делеґатом, то мимоволі насувається питання: невже ж Митрополичий Комітет так пильно старався, щоби ні один представник римо-католицької церкви не з’явився на бенкеті?
Чи співмірною є велич відвідин Первоієрарха УКЦ, Ісповідника Віри, Кардинала Католицької Церкви, Національного Героя з ювілеєм церковного владики-митрополита? Чи забули римські достойники про протокол, що був саме на потребу? А може це було зумисне діяння деяких пралатів римської курії, що є в опозиції до постанов Другого Ватиканського Собору і задумів Папи Павла Шостого, якщо ідеться про долю УКЦ в діяспорі!
Ми не зауважали теж і представника Української Автокефальної Православної Церкви. Належить поставити питання, чи правдою є, що Блаженніший Митрополит Іоан не був запрошений так, як цього вимагає протокол у відношенні до високого церковного достойника. Кажуть, що запрошення передано звичайними мирянином, що в УКЦ не займає жадного становища, а не духовною особою. Всім нам відомо, що відношення Блаженнішого Митрополита Іоана до. українців-католиків є приятельське. Можливо, що Митрополичий Комітет у Філядельфії запрошував подібно, як це кажеться в одній українській приповідці: «просили сердечно не прибути конечно»!
Саме святкування-бенкет був тріюмфом Блаженнішого Архиєпископа. Вправді, Митрополичий Комітет замовив був на бенкет залю величиною на не більше як 500 осіб, і з того Комітету завчасно розпущено було авторитетні твердження, що другі, кращі залі у цілій Філядельфії вже зайняті. Щойно під натиском громади і тих людей, яких не допущено до Комітету, та на інтервенцію др. Мирослава Навроцького вдалось переконати господарів, що не всі залі були зайняті і що одна з найрепрезентативніших заль в готелі Шератон ще була до диспозиції. Завдяки цій акції бенкет відбувся не як пляновано, із чотириста людьми, але імпозантно у заповненій на півторитисячі людей залі. Присутні щиро і спонтанно вітали Достойного Гостя, коли входив на залю, коли промовляв, коли пращаючись, відходив. Всі ми бачили, що вітання було нетеатральне і не вимушене, але зовсім природне, спонтанне, сердечне, приятельське і синівське. Якщо ідеться про привіти, то першим вітав Блаженнішого Архиєпископа о. шамб. М. Харина. У свому вітальному слові, що було виголошене доброю українською мовою, о. Шамбелян заговорив врешті і про створення патріярхату УКЦ. На марґінесі цього треба згадати, що ще далеко Перед приїздом Верховного Архиєпископа до Канади і ЗСА, багато священиків тихцем, щоб не спричинити нагінки на себе, піддержували ідею потріярхату у нашій Церкві, а деякі з них не побоялись навіть активно включитись у працю Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ. За їхню відвагу, зрозуміння справи і за працю належиться їм щире признання від нашої католицької спільноти в ЗСА.
Невдалим і компромітуючим під кожним оглядом був виступ проф. Л. Добрянського, голови УККА. Передовсім, вбрання проф. Добрянського було недостосоване до поваги імпрези. Важко повірити, щоби професор Дкорджтавнського університету у Вашінґтоні не знав у якому убранні приходиться на бенкет для вшанування Первоієрарха Церкви і Кардинала Католицької Церкви, а в додатку Ісповідника Віри і Національного Героя? Ми не дивуємося одному членові «визвольного фронту», що надів спортову сорочкуі і так з’явився на бенкеті! Ми віримо, що він «in boni fide» з’явився у неповному ґарнітурі і його можна ще виправдати; але як оправдати професора університету? Чи дійсно незнання, чи свідомо-доцільне іґнорування святкувань і Особи Блаженнішого Архиєпископа?
Проф. Л. Добрянський започаткував своє слово ломаною українською мовою і це викликало незвичайно пригноблююче враження на присутніх. «A little Napoleon of thе Ukraniane» коли навіть не постарався вивчити їхньої мови, нехай би вже краще говорив своє так зв. «вітальне слово» таки зразу по англійськи. Це стільки про форму. А зміст промови не мав ніякого відношення до святкування, ані до самої Особи Верховного Архиєпископа. Замість гідно привітати Достойного Гостя від УККА, проф. Добрянський повівся наче на сніданку з нагоди «тижня поневолених націй у Філядельфії», і тому говорив виключно про поневолені нації. Чи сам зміст промови не був до певної міри провокацією у відношенні до особи Верховного Архиєпископа? Сама промова була переплітана дешевими жартами з протикомуністичним присмаком. Це, що проф. Добрянський збагатив свій репертуар жартами із зоологічного світу, це похвальне для нього. Однак професор університету повинен відчути, де жарти годяться, а де ні. «Краще жартами зовсім не користуватися, якщо не знати, коли і де їх розказувати» – говорить народна мудрість. Жарт сказаний у невідповідну пору, у невідповідних обставинах, викликує несмак, а то й зневагу! Жарти пана професора про «котенята» о много краще надаються в час перерви на засіданнях УККА, Визвольного фронту, але ніколи на бенкеті в честь Церковного Достойника.
А вкінці ми не можемо промовчати ще одного питання, яке повинно цікавити мирян Української Католицької Церкви в ЗСА, а передовсім тих, що належать до УККА. Ми цікаві знати, чи проф. Л. Добрянський є членом УКЦ в ЗСА. Якщо так, то як називається парафія до якої він належить? Знаємо, що він Не є членом УКЦ у Вашінґтоні, Д.К.; кажуть, що проф. Л. Добрянський є членом римо-католицької церкви у Вірджінії. Нас не цікавить питання настільки проф. Добрянський є практикуючим христіянином, бо це уважаємо його особистою справою. Ми зовсім не відбираємо йому права належати до цієї чи до іншої йому любої церкви. Нас бентежить тільки те, чому Блаженнішого Архиєпископа, що є Головою УКЦ у цілому світі, вітав саме не член Української Католицької Церкви, і то в імені членів-католиків? Сумні висновки з цього повинно витягнути саме наше католицьке суспільство, а передовсім ті що належать до УККА!
Вітальне слово філядельфійського Митрополита на тему «Per aspera ad astra» /По колючках до зір/ тільки частинно пригадувало мучеництво Достойного Гостя. Усім нам відомо, що життєвий шлях нашого Блаженнішого Верховного Архиєпископа був досить густо устелений колючками різного роду: від комуністів і некомуністів, від чужих і своїх, як від світських так від духовних осіб. Не щадили тих колючок Йому наші таки рідні оо. Василіяни у Римі, і навіть ті, що так голосно реклямують Філядельфію як місто братньої любови, теж не пожаліли Блаженнішому Архиєпископові тих колючих досвідів.
Підсумуванням вітання були слова філядельфійського Митрополита: «Ми всі раділи тими почестями /кардинальськими/, але наша радість не була повною бо наш Найдорожчий Гість далі позістав скитальцем, далеко поза своєю митрополією». Подібно висловився філядельфійський Владика в Едмонтоні, коли промовляв на Конгресі українців-католиків Канади в червні цього року. Там Митрополит теж сказав, що найбільшою Його радістю було б бачити Верховного Архиєпископа не у Канаді, але у самому Львові, там де є Його стадо. Вправді на поворот Верховного Архиєпископа до Львова тепер зовсім не заноситься, а ВІН візитує українців по всьому світі поза Україною, ставить підвалини для збереження УКЦ в діяспорі, і думає про Синод Українських Католицьких Владик…
Відносно реверансу про «стадо Верховного Архиєпископа у Львові» годиться пригадати, що Богословська Академія у Львові втішалася доброю славою у цілій Европі завдяки високому поземові філософічних і богословських наук у цій високій духовній школі. Вона видала поважне число висококваліфікованих богословів, що їх науковим і духовим провідником був саме Блаженніший Верховний Архиєпископ. Вони коли опинились у Північній Америці поповнили також і філядельфійську єпархію. Вони саме своєю ревною і відданою душпастирською працею дуже причинилися до оживлення і піднесення духового життя в ЗСА і через це єдність із Львівською Митрополією є в інтересах Церкви і Народу навіть на майбутнє.
Останнім на бенкеті промовляв сам Блаженніший Верховний Архиєпископ. Він виявив признання за всі осяги, при чому ствердив, що чисельна присутність на бенкеті є наявним доказом єдности, що саме у теперішний час так дуже побажана і конечна. Українці, будучи з’єднаними, можуть більш успішно боротися за свої права, чи то в національному чи релігійному полії Оцей мотив єдности пробивавсь з усіх промов Верховного Архиєпископа. Та єдність, про яку Верховний Архиєпископ говорив, зцементувала українську громаду та не дозволила на ніякий вилом. Намагання деяких тутешніх церковних кругів применшити авторитет Верховного Архиєпископа та ідею патріярхату – були безуспішні. Хочемо вірити, що в обличчі тріюмфальної подорожі Верховного Архиєпископа чиновники з римської курії зрозуміють, що Особа Верховного Архиєпископа не є контроверзійною. Контроверзійними повинні стати тепер інші… Хочеться вірити, що по від’їзді Верховного Архиєпископа прийде кінець церковній брюховеччині в ЗСА, намаганнях розбити церкву з нутра, латинізації та творенні «удільних князівств». Хочеться вірити, що прийшов кінець явним і неявним заходам, тут і на Україні, ширити неправду про Верховного Архиєпископа, сіяти недовір’я до Його Особи між вірними тут і в Україні, та потайки продовжати шкідливу акцію проти інтересів УКЦ в цілому світі.
І хоч недавні переживання з приводу візити Верховного Архиєпископа додають усім нам відваги та охоти дальше трудитись для добра УКЦ, ми повинні усвідомити собі ці труднощі, що все ще стоять на перешкоді в осягненні намічених цілей. Тому треба нам уважно слідкувати за розвитком подій на нашому релігійному полі, в кожній потребі стати по стороні правди, і чесно обстоювати великі ідеї, до яких нас кликав наш Первоієрарх.
«А вже незабутнім останеться назавжди зворушливе прийняття великих мас українського народу, з їх комітетами і організаціями, що завдали собі стільки і стільки труду у влаштуванні глибоко побожних богослужень, високомистецьких концертів, сердечний товариських зустрічей і бенкетів».
Із Промови Блаженнішого Верховного Архиєпископа перед виїздом зі ЗСА, 17-го серпня 1960 р. Б.
