(Вівторок, 21 вересня 1976 р.)
Хмарний дощевий день. Закрався сумнів в душу:
Чи блисне хоч на мить ще сонце з-поза хмар?
Всю твань доріг і лук осяє, вітром зсушить
І розжене тичню навислих злих примар?
На площу, в зелень трав, прибуло повно люду.
Все, мов кристал роси, мінливо мерехтить.
Дивіться, люди! Бог зіслав нам ласку, чудо!
І сонця злотий диск відкрив небес блакить.
Горять свічки в руках мирян. Вечірня тиша.
В процесії — поглянь — там Патріярха стать!
В історію Святця день вересневий впишуть:
«На площу з ним зійшла Господня благодать».
Вже стопи хворих ніг проклали в травах стежку,
А орлій зір проник всю площу — скарб мирян;
З ним найвірніший друг Іван — єпископ Прашко
І митрат-бойовик — Бутринський Маріян.
Їх супроводять два отці й громада ціла.
Повага б’є з облич, а пісня лине з уст;
Наставник церкви тут святого Михаїла —
Любинський Лев, а з ним бріджпортський парох — Шуст.
Хто тільки любить спів, стає у збірнім хорі.
Вже Богослужби чар летить під неба вись.
Тут має стати храм, о краю неозорий, —
Михайлівський собор, як в Києві колись.
Бо дикі москалі той скарб наш зруйнували,
А на місцях святих сум вмисних пустирів.
Як довго, Боже наш, терпітимеш кабалу
Дияволів отих, болотяних щурів?
При вівтарі з дашком довершується драма.
Який могутній тон зворушливих молінь!..
Розмолений весь парк — чудова панорама —
Дерева, мов черці, проклали довгу тінь.
Промовив Патріярх своє вдумливе слово.
Скрізь заграва зросла — це язики від свіч.
Він посвятив і хрест на місці для будови,
Благословив народ в ту полум’яну ніч.
Сім років. Плине час. Це все було, мов вчора:
Містичний вечір той, духовний жар надхнень.
Єднаймось в вірі всі, скріпляймо дух покори,
Щоб милосердий Бог зіслав нам волі день.
Філадельфія, 22 серпня 1983 р.
