Всечесному Духовенству і Дорогим Вірним
мир і благословення!
Справжньою радістю повняться нині християнські українські серця, бо святкуємо народження Спасителя нашого Ісуса Христа не потай, не скриваючись та остерігаючись, а відкрито, у Божому храмі. Довго і тернистою дорогою йшла наша Українська Греко-католицька Церква в Україні до цього благословенного дня, щоб, зібравшись великою родиною і піднявши д’горі серця, возславили ми Дитятко Боже, не лякаючись жодних переслідувань і злоби.
А скільки ж то сліз пролилося і проливалося ще так недавно, коли сім’я засідала до святкового столу, та не було при нім когось з родини — батька чи брата, дочки чи сина, бо лиха доля загнала їх у чужі холодні краї, в тюрми й табори, або й взагалі позбавила життя. Скільки ж то сліз пролилося, коли ставали ви, дорогі Брати і Сестри, перед дверима зруйнованих і спустошених храмів, пошепки вимовляючи слова благальної молитви. Скільки ж то сліз пролилося, коли були ми відторжені від вселенської християнської родини гратами тяжкої неволі — і фізичної, і духовної.
Та, подібно до Йосифа, що встав уночі і взяв Дитятко Боже і Його Матір і пішов до Єгипту, щоб перебути там злу Іродову ненависть, встали і ви серед ночі, яка заступала світ тьмою ненависти, і понесли із собою щиру віру в Ісуса Христа і Діву Марію, щоб не досягнула її жорстока рука обездуховнуючого насильства. Тож чи не знаменно, що в час святкування тисячоліття хрещення землі нашої вичули серця ваші пророчі слова: Вставайте, вже відкривається вам рідні храми і прославляйте Бога відкритими устами, бо мертві ті, що чигали на життя Дитятка.
Під віковічним сяйвом вифлеємської зорі, що веде до Ісусової яскині народи світу, ви, позбавлювані права йти за тим світлом, не зводили з нього очей і не втрачали відчуття радости, що її несло Різдво Христове. То була радість надії на милосердя Дитятка Божого для многостраждальної Української Церкви і всього українського народу. То була радість віри, що Христос Спаситель не залишив без опіки загубленої вівці стада свого. То була радість любови до Бога, яка єдина дає відчуття правди і свободи. Тож хай ця радість стократно помножиться нині у серцях ваших і додасть вам сили переорати на новий і щедрий врожаєм засів ту пустку, що покрила нашу землю. Прикладом своєї любови озвімося до тих, хто блукає по велелюдних стежках непевности і зневіри. Прикладом своєї надії подаймо їм руку помочі. Прикладом своєї віри озвімся: Ось храм Господній, не зруйнували його бурі світу, ні сили військ, ні підступ зла і неправди. Ось храм Господній — вічна скеля, перед якою те усе низьке — корони, слава, царства, влада. Ось храм Господній, де єднаються вірні народи у красі розмаїття, бо вони пізнали правду Божу.
Нехай ця радість додасть вам сили прикрасити убогу Ісусову яскиню, підняти йому во славу повернені українські храми і побудувати нові, прийти до Христа Спасителя всією українською родиною від Заходу до Сходу. Нехай зросте різдвяна радість, бо то радість родини, спільноти, товариства, усього народу і цілої Церкви, як писав у своєму Посланні з нагоди Різдва Блаженний Патріярх Йосиф. Тож його прекрасними словами хочемо закінчити це наше Послання:
«Скільки ж свого генія висловив нарід наш в понятті Різдва, скільки духа вложив у його, і то впродовж століть, щоб подію народження Христа вбрати в найкращу форму і надати їй найкращий, наймиліший і найбільш приманливий вид — і коляду, і дідуха, і сіно, і кутю, і святу вечерю. Цього не знайдете в інших народів. Це наглядне повторення народження Христа в стаєнці на сіні. Це також незаперечний доказ, чому цей празник так глибоко врився в цілу історію і в душу кожного українця зокрема та всього народу. Кожний живе цією надією, що Христос непобідимий. Всі переконуються, що тільки Бог може бути найвищим добром людства. Всякі самохвальби заводили і заводять людину.
Отож, відчуймо і ми ту силу Христового Різдва і згадаймо тих, що не можуть його переживати. Наш нарід, щоправда, так зовнішньо прибитий і опущений, а внутрішньо розбитий, нехай відчує нині на Різдво мир і спокій і потребу єдности. Один Христос є всилі дати ці дари і злучити всіх разом. Тому, як ми всі однодушно колядуємо «Бог Предвічний», всі разом будьмо одним народом з тими самими ідеалами, стремліннями і цілями, і з цією самою вірою в Христа. Амінь!»
Христос Народився!
Благословення Господнє на вас!
+ Митрополит Володимир
Дано у Львові, у надвечір’я Різдва Христового 1990 року
