Високопреосвященнішим Митрополитам, Архиєпископам, Єпископам, Всесвітлішому Духовенству світському й монашому, Дорогим Вірним
Мир і благословення!
Однією з високих благородних чеснот, що відіграють велику ролю не лише в церковному, але й у громадському житті, є вдячність. Людина у своїй безсильності й безпомічності здана на піддержку й добродійність у першу чергу Господа Бога, а опісля окружаючого світу. Вправді вже з дитинства батьки й виховники приучують дітей до вдячности за отримані добродійства й прислуги, та вона дуже важко присвоюється людьми, і звідси такі часті нарікання на чорну невдяку дітей і доброчинців та вірителів вдячности.
Це потверджує і сам Христос в оповіданні про десять прокажених, яких Він уздоровив на їх благання: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас!» А Він, побачивши їх, сказав їм: «Ідіть, покажіться священикам!» І сталося, як вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що він зцілів, вернувся, голосом великим славлячи Бога; і припав ниць до ніг Його, хвалу Йому воздаючи. А він був самарянин. Відповівши, Ісус сказав: «Чи не десять очистилося, та дев’ять де? Як це не знайшлися такі, що, вернувши, віддали б хвалу Богові, тільки чужинець цей.» І сказав йому: «Іди, віра твоя спасла тебе» (Лук. 17, 13-19). А передусім священик, що привик до подяк за свої священичі чинності, мусить рівнож завжди пам’ятати про подяку для Бога і для людей.
Свідомі ваги й обов’язку цієї чесноти культурности, ми хочемо в покорі й чемності зложити й наші подяки Господеві і всім Владикам Митрополитам, Архиєпископам, Єпископам, духовенству світському й монашому, всім Дорогим вірним і чужим за недавні Служби Божі, молитви, привіти, побажання з нагоди річниць архиєрейських свячень і уродин, що водночас є переломовими літами в церковному й національному житті: 1892, 1911, 1917, 1925, 1939, 1944, 1945, 1963 і 1965. Вони видвигають нові умовини, а з ними й нові почини подій.
З тих нагод наспіли тисячі-тисячі листів і телеграм, звеличуючи при тому й патріярхат нашої Помісної Церкви. Це знак, що український народ вповні здає собі справу зі своїх історичних завдань, які час від часу виринають у пам’яті або які викликають аналогічні річниці. Тому й св. Павло, переживаючи такі хвилини й часи, писав до Филимона: «Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи вас у своїх молитвах, бо чую про любов вашу й віру, що їі маєте супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих… Велику я мав радість і втіху з вашої любови» (Филим. 1, 4-7).
Та й тепер Господь положив хрест на наші рамена, Він своєю благодаттю кріпив нас серед жорстоких хвилин Голготи нашої Церкви-страдниці — Йому належить і за те всяка слава, честь і поклін. Тими досвідами й терпіннями Милосердний Господь високо підніс нашу Церкву і схотів, щоб кров і терпіння тисячів мучеників за віру «посівом спасенним стали» для майбутнього росту й слави патріярхальної Церкви. Терпіння і хрести в Божих плянах і допустах — то відзначення. Будьмо за те вдячні нашому Спасителеві й Господеві, бо то Боже благословення для нас усіх, для нашого народу.
Брати на себе обов’язки проводу в такі важкі воєнні часи не було ані людським відзначенням, ані славою, ані спочинком на лаврах, як це може між людьми бувати. До цього не вистачало й самої людської сміливости та відваги. До цього було потрібно великого слова із Христової молитви, і то скріпленого Божою благодаттю — «Нехай буде воля Твоя…» Тільки тим можемо пояснити всі ці події минулого, бо, уживаючи слів св. Павла, «лише немочами нашими можемо нашому народові похвалитися».
Та, дивлячись на ці великі роки недавньої історії нашої Церкви, на долю наших владик, священиків, монахів, монахинь і вірних, з якими довелося ділити побої, суди, засуди, тюрми й заслання, можемо сказати зі св. Павлом: «Ми боролись доброю борнею» (2 Тим. 4, 7).
І хай це буде наша спільна наука й застанова у зв’язку з тими ювілеями, їх же посла Господь, тут у вільному світі: коли наші брати серед страхів, голоду, поневірянь і страждань сміло протиставилися злу з Божою поміччю, боролись доброю борнею і зберегли віру, так ми серед сприятливих обставин борімось за добро, право й правду нашої Церкви й народу борнею доброю, збережім нашу віру, наш обряд, патріархат і національність, щоб за те одержати з рук Господніх вінок справедливости.
Благословення Господнє на Вас!
ЙОСИФ
см. Патріарх і Кардинал
