Українському Народові в Америці з нагоди його столітнього ювілею поселення
Мир і Благословення!
З нагоди торжественних святкувань двохсот-річчя З’єднаних Стейтів Америки звертаються наші думки до Вас — української громади на вільній землі Вашінґтона. Ваша історія — це частина історії Америки, але також і частина історії українського народу.
Сто літ минає, відколи розпочався масовий виїзд наших людей з України в заокеанські краї, особливо до ЗСА, в пошукуванні і тодішній нужді кращого прожитку та людських прав. Та що ці наші перші іміґранти в ЗСА принесли зі собою з рідної землі? Сильну віру в Бога, щире прив’язання до своєї рідної Церкви, високий рівень моральности та свою українську трудолюбивість. Не зважаючи на трудні, а часами навіть трагічні обставини, ті наші піонери вдержалися на поверхні життя і не загинули. Доказом того є ті численні церкви, які ще стоять по сьогодні, церковні та світські установи, а головно родини, які вже в четвертому чи п’ятому поколінні на американській землі все ще мають свідомість про свою церковну та народну приналежність. Завдяки церквам та жертвенним душпастирям наші поселенці зберегли свою віру й обряд; завдяки народним домам, у яких кипіло громадське життя, вони не перестали бути українцями, не втратили свідомости свого церковного та народного походження. На здобутках тих перших поколінь наших поселенців будували своє життя пізніші українські іміґранти до ЗСА, які напливали після світових воєн.
Те перше покоління покладалось на свої власні сили, воно духом осталось у тісному зв’язку з материком — Україною, в освіті, наполегливій праці, а головно у своїй рідній Церкві. На такому ґрунті виросло наше суспільство, яке сьогодні має свої церковні та національні осередки, свої школи, свою пресу, свої університетські українські філії, свої сильні та багаті організації.
Славні наші люди, розуміючи, що спасення для них лежить у єдності між собою та у єдності з цілим народом, майже зараз після приїзду до Америки зверталися до галицького митрополита Сембратовича з проханням висилати їм душпастирів і провідників. І він, почуваючись до обов’язку піклуватись своїм стадом, де б воно не було, обіцяв і висилав їм перших священиків. Вони домагалися навіть створення свого патріярхату (в 1892 p.). За старанням його наступника, Слуги Божого Митрополита Шептицького, прийшов в Америку і свій єпископ Сотер Ортинський. Американська українська громада зі своєї сторони живо цікавилася подіями і розвитком самостійного життя в Україні і за все добро, яке одержувала з материка, щедро віддячувалася пожертвами на відбудову зруйнованого війною краю, особливо фондом на сиріт.
Сто років перебування в Америці — це шмат історії нашого народу. Це формативний період американської української спільноти, це період живої обміни ідей та ідеалів між українською й іншонаціональними групами, з яких зросли З’єднані Стейти. Бо, живучи в середовищі, яке так дорожить волею, людськими правами та демократією, наші люди ділилися з іншими своїми духовними скарбами та вчилися від них. Тому можна до Вашого поселення застосувати слова Книги Сираха: «Усіх їх поважали їхні сучасники і за життя свого вони хвали зазнали. Деякі з них лишили ймення, яке ще й досі з похвалами згадується» (Спр. 44. 7-8).
Дорогі Браття і Сестри! Коли на порозі другого століття Вашого перебування-поселення в Америці дивимося з вдячністю на Господа за такі гарні досягнення стількох синів і дочок нашого народу, коли з радістю переглядаємо все те, що українці-іміґранти вложили позитивного в розвиток висококультурної американської «нації-націй», коли перечислимо й наші втрати, то які висновки зробимо з проминулого і які постанови винесемо в майбутнє?
1. — Найбільшою нашою силою є єдність, єдність внутрі наших громад, внутрі нашої спільноти, єдність духова з нашою спільною батьківщиною, єдність поміж усіма нашими поселеннями. Ця єдність переходить вузькі межі часу і простору. Вона сягає в століття перебування Вашого в ЗСА, в тисячоліття нашого християнства, в дальші навіть століття існування нашого народу на українських землях. Вона виходить поза межі України чи ЗСА, а сягає через усі континенти, охоплює нас усіх, вільних і поневолених. Ми є український нарід, де б ми не знаходились.
2. — Найпотужнішим нашим заборолом, нашою вчителькою і провідницею є наша рідна Католицька Церква, об’єднана по цілому світі, вона має бути чинником нашої єдности — духової і національної. Вона єдина остаточно може запевнити нам особисте щастя, моральне здоров’я наших родин, здоровий світогляд, на якому можна безпечно будувати майбутність.
3. — Одиноким певним засобом для здобуття того всього, на чому базується спільне добро, є власні сили. Поміч від чужих може прийти, але на неї числити годі. І не забуваймо: над тим усім є Бог наш на небі. Будувати власними силами — не значить замкнути наше життя в своє ґетто і зірвати будь-який зв’язок з іншими народами та дбати тільки про себе. Власне, перебування наших поселенців в Америці навчає нас, якою корисною може бути співпраця з різними народами та націями.
4. — Щоб співпрацювати з іншими, треба бути свідомим своєї власної гідности. В мозаїці націй, які спільно творять могутні З’єднані Стейти Америки, наш нарід не серед останніх. Ви, що становите американську українську громаду, вложили свій вклад праці й крови в будову тієї держави. З оправданим почуттям великодушности та вдоволення стоїте нарівні з іншими народами.
5. — Сто літ існує українське поселення в ЗСА. Воно не забувало про Україну і в найприкріших своїх хвилинах. Обставини життя в Україні сьогодні ставлять перед Вас, що живете в наймогутнішій вільній державі, особливий обов’язок всіма засобами старатися про привернення вольностей рідним братам.
6. — За сторіччя перебування в ЗСА наші поселенці одержали від Господа щедрі дари. Багато з них використали, і за них треба Богові з цілого серця подякувати. «Дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа» (Єф. 5, 20).
Та перед нашою американською спільнотою ще не одне велике завдання. Сповните його, коли пробуватиме в любові Бога, Його святої рідної нам Католицької Церкви, в любові й пошані один до одного, і коли нині нашу обездолену Україну будете піддержувати всіма силами, щоб двигнути її до давньої слави і величі.
Вступайте з Богом в друге століття свого поселення в молитві, праці й «радійте, прагніть досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами» (2 Кор. 13. 11).
Дано в патріярхальному храмі Святої Софії в Римі,
в неділю Всіх Святих, 20 червня 1976 р.
+ЙОСИФ, Патріярх
