У «Свободі», ч. 164, з 28 серпня 1985 р. прочитали ми звернення нашої американської Української Католицької Ієрархії під заголовком «У Першу Річницю Смерти Першого Верховного Архиєпископа». Це, розуміється, відноситься і до першої річниці смерти Блаженнішого Патріярха Йосифа. Прочитавши заголовок і зміст цього звернення, стає людині мимоволі ніяково, а то й болюче. Болюче вражає нас відсутність всякої згадки про головну ідею життя, праці і терпінь нашого покійного Патріярха: ідею патріярхату, ідею самобутньости і підметности нашої Церкви у Вселенській Християнській Родині. Для цієї великої і святої ідеї віддав наш Блаженніший Патріярх всі свої сили і здібності головно впродовж останніх 20 років свого трудолюбивого життя. «Все, що мав у житті, Він віддав для одної ідеї», — можемо повторити тут за Іваном Франком.
У своєму Завіщанні звертається до всіх нас Блаженніший Патріярх із благанням: «Ніколи не відкажіться від Патріярхату своєї страдної Церкви». Повторює також свої пропам’ятні слова, висказані на закінчення ІV Архиєпископського Синоду в 1969 році: «Ми стоїмо безповоротно на патріярхальному устрої нашої Церкви». Цього року минає також 10 років від цієї важливої історичної хвилини, як покійний глава нашої Церкви прийняв офіційно титул Патріярха; зробив це не для себе, а для нашої Церкви-Мучениці. Підходив до цих справ реалістично, розумів, що ніхто нікому нічого не дає, що навіть у Церкві ніхто не хоче ділитись владою з іншими, навіть, якщо справедливість цього вимагає. «Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник… Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатися від Патріярхату…» — заявив наш Покійний Патріярх Папі Павлові VІ.
Беручи все те до уваги, треба сказати, що коли хочемо гідно звеличати пам’ять Покійного Патріярха, то не можемо зігнорувати Його великих ідеалів Патріярхату і не можемо відмовити Йому титулу Патріярха, на який він заслужив собі одною безнастанною цілопальною жертвою свого героїчного життя. Святкування першої річниці смерти Великого Покійника без згадки про провідну ідею Його життя — це суперечність і парадокс, це не Його пошана, це зневага.
А коли вже хтось, придержуючись мертвої букви чужого закону і чужих несправедливих розпоряджень, ніяк не може сприйняти патріярхальну підметність нашої Церкви, то вже в ім’я християнської любови, а то й звичайної людської ввічливості міг би признати посмертно цьому Великому Покійникові так дуже заслужений титул Патріярха. А коли і цього не можна зробити, то краще було б не поміщувати такого звернення в пресі, бо це не є пошана, тільки зневага.
