У теперішньому світі, де є безліч можливостей і варіантів зафіксувати вигляд тої чи тої особи в будь-якому віці у різних життєвих обставинах та зберегти її образ для майбутніх поколінь, питання мистецького портрету може вважатися анахронізмом або ж, можливо, навіть примхою. Проте, заглиблюючись у давнину, розуміємо, що саме художні пам’ятки візуалізують визначні історичні постаті, відображають ставлення до них суспільства та віддзеркалюють саму добу їх створення. Портретні зображення – це насамперед питання пам’яті й пошанування.
Зображення духовних осіб – окрема цікава сторінка нашої історії мистецтва. Хоча джерела портрету на українських землях дослідники пов’язують із ХІ століттям, найдавніші збережені пам’ятки цього жанру належать до ХVI століття. Є згадка про те, що на стінах соборної церкви в Перемишлі, зведеної в ХVI столітті, яка проіснувала до кінця ХVIII століття, були змальовані портрети перемиських єпископів. Традиція формування портретних галерей церковних єрархів при єпископських катедрах у нашій історії простежується в архівних джерелах та літературі впродовж багатьох століть. Відомо про існування Церковно-історичного музею в Холмі, який, зі спогадів Владислава Реумонта від 1909 р., «складався з кількох невеличких кімнат і з однієї великої зали, призначеної для зібрання «братства». На одній зі стін висять у кілька рядів портрети давніх унійних єпископів і митрополитів, таких як Поційовські, Терлецькі та Рутські, творці унії…» На жаль доля, згаданих пам’яток невідома. Зважаючи на різноманітні історичні події, поділи, війни, заборони, ліквідацію Греко-Католицької Церкви, можемо говорити, також переважно спираючись лише на архівні матеріали, і про подібні збірки, що їх, імовірно, заклали наприкінці ХІХ, а наповнили впродовж кількох десятиліть ХХ століття. Значною мірою до формування історичної галереї портретів духовенства (мовиться про мистецькі копії давніх пам’яток, виконані українськими художниками переважно початку ХХ століття) при Галицькій митрополії, спричинився Андрей Шептицький. Згідно з інвентарним списком від 1927 року, що охоплює період від 1901 року та був укладений отцем Титом Войнаровським, при митрополії на безпосереднє доручення Андрея Шептицького була створена галерея із 71 пам’ятки – портретів, на яких зображені унійні єпископи і митрополити: полоцькі, вітебські й мстиславські, луцькі, володимирські, київські, турово-пінські, берестейські, львівські, перемиські, холмські та галицькі. Так, дотримуючись теми публікації, фіксуємо, що в галереї було два портрети Київського митрополита Ісидора (1436–1458 рр.), зображення Іпатія Потія як єпископа Володимирського і Берестейського (1591–1613рр.) та митрополита Київського (1600–1613 рр.), а також два портрети митрополита Йосифа Велямина Рутського (1613–1637 рр.). Записи отця Войнаровського та дослідження, наприклад, отця Михайла Ваврика, ЧСВВ, про василіянські монастирі та інші джерела дають розширену інформацію і дозволяють стверджувати про наявність портретних галерей духовенства і при більших монастирях, зокрема василіянських. Поважна збірка давніх портретів була ще в перші десятиліття ХХ століття у Вільнюсі, при монастирі Святого Онуфрія у Львові. Світлина з рефектаря у василіянському Святомиколаївському монастирі на Чернечій горі в Мукачеві фіксує зображення владик й у цьому духовному осередку Срібної землі. До цього переліку можна внести окремі портрети в Лаврівській чернечій обителі біля Старого Самбора, монастирі Благовіщення в Підгірцях і, можливо, інших, про які ще потрібно шукати згадки в архівах.
Точно відомо, що у василіянському монастирі Святого Онуфрія у Львові були давні зображення митрополитів Іcидора та Іпатія Потія, оскільки саме з них змальовували деякі копії до портретної галереї Львівської митрополії. З видання зі спогадами одного православного священника 1880 року, присвяченими Почаївській лаврі, дізнаємося, що в 1848-му і кількох наступних роках у західному крилі лаврських будівель серед інших предметів бачили більш ніж 12 прекрасно збережених поясних портретів різних унійних єрархів і василіянських настоятелів Почаївської лаври: від митрополита Ізидора до останнього почаївського ігумена.
Такий стислий і, припускаю, далеко не повний огляд осередків, які містили історичні галереї портретів духовенства, доповнює колишнє зібрання при Львівській духовній семінарії Святого Духа, укомплектування якого припадає на 1920-ті–1930-ті рр., особливо на роки ректорства Йосифа Сліпого. Портретна галерея семінарії налічувала понад 90 пам’яток. Це переважно також були копії давніших портретів (живописних, гравюр, літографій та портретів уже початку ХХ століття), виконані впродовж 1920-х–1930-х років різними авторами, однак більш ніж половина творів належать авторству художника Дмитра Якимовича, який часто на звороті зазначав не лише те, коли виконав копію, а й з якої пам’ятки та колекції. Після пошкодження будівлі семінарії внаслідок бомбардування в 1944 році портрети потрапили на Святоюрську гору, а в 1945-му були, із втратами, передані до Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Там вони зберігаються досі. У цій групі пам’яток є по одному портрету митрополитів Ісидора та Іпатія Потія, а також два портрети митрополита Йосифа Велямина Рутського. Ще один живописний портрет Йосифа Велямина Рутського невідомого автора, ймовірно, давній, який зберігався у збірці НМЛ від 1912 року, був знищений у 1950-х із багатьма іншими мистецькими пам’ятками, які вважалися «націоналістичними».
Тит Войнаровський не просто дав перелік портретів духовенства в галереї Галицької митрополії, а й вказав, хто їх виконував і яка пам’ятка слугувала за оригінал. Були в митрополії: «Портрет Митрополита Ісидора Київського (1437–1458)» з фрески Беноццо Гоццолі з палацу Медічі Рікарді у Флоренції, змальований Василем Дядинюком; «Портрет кардинала Ісидора Київського» після образа василіян у Львові; «Портрет Йосифа Велямина Рутського яко ученика грецкої колегії в Римі», «копія Модеста Сосенка з оригіналу в римській колєгії»; портрет-копія Йосифа Велямина Рутського, виконаний Модестом Сосенком із давнього твору в духовній семінарії при церкві Святої Трійці у Вільнюсі та копія портрета Іпатія Потія зі збірки василіян у Львові. Однак жодного з цих портретів ми не знаходимо в музейних колекціях. Проте цілком імовірно, що збережені в НМЛ пам’ятки зі збірки духовної семінарії, на яких зображені згадані єрархи, є їхніми копіями. Зокрема, на звороті твору авторства Дмитра Якимовича, що представляє Йосифа Велямина Рутського як учня Грецької колегії в Римі, читаємо: «Іосиф Рутскій яко питомець Греческої колегії в Римі, після порт. наход. в митр. палаті у Львові. Копіював Д. Якимович. 1936». Тож, узагальнивши дані, можна припустити, що, можливо, пензлю Якимовича належить і копія з портрета-копії Іпатія Потія, виконаного з оригіналу втраченої колекції у Львівському василіянському монастирі чи копія з портрета-копії Ісидора Київського авторства Степана Луцика, в основі якого лежить теж втрачений, відомий лише завдяки старим світлинам давній портрет із тієї самої василіянської колекції, а також портрет-копія невідомого автора, оригінал якого був у Вільнюсі. Саме до цих живописних творів пропоную придивитися уважніше.
Звісно, складно зібрати й укласти в стислий огляд усі відомі давніші й сучасні зображення київських митрополитів, які чимало зробили для єдності Церкви: Ісидора, Іпатія Потія та Йосифа Велямина Рутського. Проте навіть зосередження на пам’ятках, які вдалося віднайти, формує уявлення про персональні характеристики портретованих і дозволяє відстежити їхній вплив на образи єрархів у сучасному, насамперед українському, мистецтві.
Київський Митрополит і кардинал Ісидор (1436–1458 рр.)
Цей митрополит, як представник Київської Церкви, був активним учасником Ферраро-Флорентійського Собору. Підписавши акт церковного порозуміння в 1439 році, він відновив єдність української Церкви з Католицькою – Вселенською. Вже сам цей факт, незважаючи на різноманітні (передусім політичні. – Ред.) перешкоди, які унеможливили втілення унії в життя, став важливим кроком, який мав продовження аж наприкінці ХVI століття. Поза тим Ісидор Київський того ж 1439 року став першим кардиналом в історії української Церкви.
Для флорентійців Собор також став визначною подією, яка не могла не відобразитися в тогочасному мистецтві. У фреску «Похід волхвів» (XV століття) в каплиці палацу Медічі Рікарді у Флоренції художник Беноццо Гоццолі вводить чимало зображень видатних сучасників, зокрема й тих, що брали участь в Соборі. У сцені «Процесія молодого короля» на східній стіні каплиці митрополит Ісидор, як вважається, змальований серед інших достойників сивобородим старцем із благородними рисами обличчя. На його голові поверх червоної тканини (багряниці) вишукано оздоблена кругла шапка. Тож не дивно, що Андрей Шептицький, який чудово орієнтувався в європейському мистецтві, спонукав українських митців до ближчого пізнання світових шедеврів через копіювання. Ба більше, формував портретну галерею унійних єрархів.
Цікавим з огляду на опозиційну до унії особу автора – російського священника Андрія Хойнацького – є опис зображення кардинала Ісидора з галереї давніх портретів Почаївської лаври, який пригадує: «Але особливо в числі цих портретів інтересував нас портрет митрополита Ісидора. Як тепер ми бачимо його в червоній кардинальській шапці з обличчям чисто єзуїтським, так і готового вискочити з портретних рам, щоб усім пожертвувати для папи: і вірою і душею…». Ця специфічна характеристика, якщо абстрагуватися від висловленого сарказму (а також від її неісторичності, бо орден єзуїтів був заснований щойно 1534 року. – Ред.), має чимало спільного з копією портрета Київського митрополита, що її виконав Степан Луцик у 1938 році на основі оригіналу, який належав львівським василіянам і був утрачений у вирі Другої світової війни.
Отже, бачимо досить жвавий образ худорлявого і сивого старшого чоловіка. Зображення поясне, майже фронтальне, на правій руці – коштовний перстень, вона дещо піднята (немовби готується благословляти), голова на три чверті повернена вліво, на нейтральному темному тлі. Обличчя видовжене із гострими вилицями, великими очима, задумливий погляд яких спрямований повз глядача наліво, тонкими дугами брів, прямим довгим носом, акуратними вусами, що зливаються з хвилястою бородою. Високе чоло з маленьким пасмом сивого волосся посередині, голова покрита червоною піюскою, з-під якої з боків хвильками виступає сивина. Портретований у зеленкаво-блакитній накидці з рядом дрібних червоних ґудзиків спереду, накиненій на темніше вбрання. На грудях – хрест, оздоблений коштовним камінням. Із плечей митрополита спадає на спину червоний каптур, кінці якого лежать на грудях. На тлі, біля голови владики, зображений герб із василіянським палаючим стовпом, єпископським жезлом та хрестом, увінчаний червоним кардинальським капелюхом (справа), і картуш із латинським текстом про портретованого, увінчаний митрою (зліва). У тексті зазначено, що Ісидор – митрополит Русі, очільник делегації на Флорентійському Соборі, прихильник унії, за Папи Євгенія ІV – кардинал, за Папи Пія ІІ – Константинопольський патріарх і що помер він у 1463 році.
Отже, можемо підсумувати, що митрополит Ісидор був енергійною людиною худорлявої статури, що, вочевидь, в очах його російських опонентів через пів тисячоліття асоціювалося з невідомих причин із єзуїтами. Насправді в рисах обличчя церковного достойника можна добачити радше грецьке походження, а загальний образ, змальований невідомим митцем, навіть у повторній копії передає інтелігентність портретованого, яка є невіддільною від його слави як одного з найвизначніших тогочасних богословів, гуманіста і знавця мов.
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Іпатій Потій (1600–1613 рр.)
Іпатій Потій – «владика, нарочно післаний Богом до великого діла церковної єдности», який рішуче, із самопожертвою працював над підняттям Української Католицької Церкви та її правовим статусом, один із творців та зачинателів утвердження Берестейської унії.
На поясному портреті – «двічі копії» (копії з копій. – Ред.) Дмитра Якимовича 1930 року – бачимо Іпатія Потія, зображеного в повороті на три чверті вліво на нейтральному темному тлі. Це огрядний чоловік середніх літ із дещо повним обличчям, вкритим коротким темним заростом, великим широким підборіддям і тонкими акуратними вусами, близько посадженими карими очима, що пильно дивляться на глядача, а також прямим носом. На ньому єпископське вбрання червоної барви, мантія теж має характерне оздоблення. На грудях митрополита на подвійному ланцюжку висить хрест. Голова покрита чорним василіянським каптуром із білою підкладкою, кінці якого спадають на груди.
Зліва за портретованим розміщений багатий на символіку герб, під яким є текст польською мовою: «Ясновельможний Іпатій Потій, Архиєпископ Митрополит Київський Галицький і цілої Русі, Єпископ Володимирський і Берестейський 1599–1613». Присутність герба на портреті Іпатія Потія пов’язана з його шляхетським походженням. Рід Потіїв у Речі Посполитій був удостоєний власного герба «Вага», основний символ якого, що природно, є центральним на живописному портреті.
Надзвичайно подібним до живописної пам’ятки вважається зображення владики й на літографії 1885 року, що також є в збірці Національного музею у Львові. Портрет і літографія різняться лише деталями облачення. Також на літографії простіший, проте з характернішими ознаками належності духовній особі (щит, увінчаний митрою, і хрест) герб поданий у центрі змальованої сургучевої печатки під портретом. Зліва від печатки – зразок особистого підпису портретованого.
Київський митрополит Йосиф IV Велямин Рутський (1613–1637 рр.)
Цей митрополит – «Великий Атаназій на Руси», як його назвала Апостольська столиця. Саме йому випала складна місія продовжити справу свого попередника Іпатія Потія та зміцнити Українську Католицьку Церкву. Як василіянин, який був приятелем і свідком посвяченого Богові життя також василіянина, Полоцького архиєпископа Йосафата Кунцевича в боротьбі за Українську Церкву, Рутський піднімав молоде освічене чернецтво, дбав про освіту духовенства, чимало зусиль доклав і майже реалізував створення Українського католицького патріархату.
Портретів Йосифа Велямина Рутського давнішого часу є кілька, попри їх свідоме нищення московитами, як і зображень інших унійних владик. Два портрети – «двічі копії» Рутського, виконані Дмитром Якимовичем для духовної семінарії у Львові в 1930-х роках, доносять до нас абсолютно відмінні зображення. На одному з них, 1936 року, відповідно до напису на звороті, церковний достойник зображений на початку свого шляху служіння, коли він навчався в Грецькій колегії у Римі.
Цей портрет камерний за своїми характеристиками. Зображення поясне, розвернене вліво. Чоловік з вусами і середньої довжини бородою похилив голову. Його високе чоло вкрите глибокими зморшками, а погляд великих очей немов самозаглиблений. Нейтральне оливкове тло, пляма темного вбрання – ніщо не відволікає від обличчя, в якому автор копії на своєму мистецькому рівні намагався відтворити портретованого, як писали про митрополита на початку 1920-х років у «Календарі Місіонаря»: «такі таланти серця і уму, котрі вказували, що з нього може вийти для нашої Церкви правдивий апостол св. віри». Мусимо враховувати те, що пам’ятка має віддалений зв’язок із оригіналом, тому первісна подача образу Велямина Рутського в молодому віці, ймовірно, була більш виразною.
Ще один портрет пензля Якимовича, виконаний у 1930 році, є найбільш поширеним зображенням митрополита. Його пов’язують з давньою пам’яткою із Віленського василіянського монастиря Святої Трійці. Традиційна поясна подача портретованого у повороті на три чверті вправо, у єпископській мантії та з каптуром на плечах на темному нейтральному тлі. Особливістю є те, що в правій руці владики – патериця з округлим срібним наконечником.
На портреті 1930 року зауважуємо ті самі риси обличчя, що й на попередній пам’ятці: вкрите зморшками високе чоло, вдумливий погляд. Однак у портретованого, що було характерним для монахів, поголена тім’яниця, а пишні вуса й борода ледь вкриті сивиною. Понизу портрета в світлій смузі вміщений напис латиною «Йосиф Велямин Рутський митрополит всієї Русі».
Надзвичайно рідкісним і цікавим є, можливо, найдавніший зі збережених живописний портрет митрополита другої половини XVII століття, який експонували на виставці «Володимирова спадщина: Київська православна митрополія у калейдоскопі української історії ХVII–XVIII століть». Раніше цей портрет зберігався в колекції Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка (назва 1934–1935 рр., тепер це Національний музей історії України. – Ред.). Варто звернути увагу на професійність виконання невідомим автором цього портрета, як-от колірне тлумачення вбрання, цікавий головний убір, загалом на образ митрополита, який поглядом активно контактує з глядачем. Розлогий напис польською мовою понизу цієї пам’ятки традиційно інформує про портретовану особу. Згадка у ньому про Рутського як фундатора монастиря є підказкою, що портрет може бути фундаторським.
Митрополити в творчості митців ХХ–ХХІ століть
На творі «Подвижники Унії» Михайлини Стефанович-Ольшанської, виконаному на замовлення Йосифа Сліпого для духовної семінарії у Львові, поруч із центральним зображенням Йосафата Кунцевича можемо, спираючись на згадані копії, легко впізнати з-поміж інших осіб митрополитів Йосифа Велямина Рутського та Іпатія Потія, а також із великою ймовірністю добачити худорляву постать Ісидора кардинала. Подібно їхні образи змальовані й на розписах храму Різдва Христового в Жовкві у сцені Берестейської унії, що їх виконав у 1930-х роках Юліан Буцманюк.
Упродовж 1992–1993 років митець Василь Лопата працював над серією графічних портретів київських митрополитів, серед яких є й зображення Ісидора, Іпатія Потія та Йосифа Велямина Рутського. Помітно, що художник ретельно вивчав давні зображення кожного владики, їхні життя та діяльність. У кожній гравюрі ретельно опрацьовані особистісні характеристики портретованих, а поза тим їхні образи поглиблюються додатковими символічними зображеннями. Облачений в єпископську мантію, із каптуром на голові владика Ісидор тримає в руках перед собою розгорнуту книгу, що символізує його ерудицію. Важливість його участі та позиції у Флорентійському Соборі підкреслює зліва від постаті будівля флорентійського собору Санта-Марія-дель-Фйоре на тлі затягнутого хмарами неба. Митрополит Іпатій Потій у роботі Василя Лопати постає майже так само, як і на давніх зображеннях, з тією лише відмінністю, що деталі нижньої частини твору підказують нам, що портретований сидить у кріслі, його ліва рука на поруччі, а права притримує книгу на столі. За спокійним і зосередженим образом архиєрея, зліва, подібно як на портреті єрарха Ісидора, розміщене зображення-символ, а саме загальновідома ікона Богородиці Одигітрії з села Красів на Львівщині. У ній, як пише Дмитро Степовик у книзі «Господь – сила народу свого» (Львів, 1996 р.): «виразно виявилася тенденція переорієнтації українських іконописців зі східної іконографії на європейську, українську», що співзвучне з діяльністю Іпатія Потія. Основана на найбільше відомому давньому зображенні Йосифа Велямина Рутського його гравюра-портрет авторства Василя Лопати має більш розлогу символіку, яка наголошує на ролі портретованого у відродженні чернецтва, а саме Василіянського чину, до якого належав і сам єрарх. Зліва за його півпостаттю змальований небесний патрон василіян, святитель, філософ, творець літургії та законодавець Чину святий Василій Великий. На тлі справа одна над одною – дві сцени свячення, які, за вбранням упізнаємо, здійснюють святий Василій та Йосиф Велямин Рутський.
У серпні 2008 року в Києві за підтримки Міністерства культури і туризму України була організована Всеукраїнська виставка «Свята Русь-Україна. Видатні особистості», на якій експонували портрет митрополита Іпатія Потія авторства сучасного художника В. Відіщука. Автор твору не відходить від традиційного зображення єрарха, проте стилістика інша. Образ ретельно модельований, митрополит зосереджений на молитві, на що вказує вервичка у його лівій руці. Чорне, з незначним золотистим оздобленням облачення формує цільний силует портретованого та посилює його молитовний стан.
Київські митрополити Ісидор, Іпатій Потій та Йосиф Велямин Рутський – троє великих духовних мужів, кожен із яких був сміливим та діяльним. Ні складні історичні обставини, ні всілякі перешкоди не змогли посіяти навіть зерна сумніву в їхній непохитній любові до Бога і збити зі шляху до поновлення єдності української Церкви з Церквою Вселенською. Усвідомлення глибини їх посвяти відображене в мистецтві та не згасає до наших днів. Зафіксовані в портретах понад трьохсотлітньої давності, попри «старання» часу та свідоме намагання ворогів стерти з історії Церкви і пам’яті нащадків примітивним шляхом нищення їхніх образів, обличчя київських митрополитів Ісидора, Іпатія Потія та Йосифа Велямина Рутського збереглися навіть через творення кількох пізніших копій. Відтак вони знайшли своє втілення і в сучасному мистецтві: живописі, графіці й монументальному малярстві.
Олеся Семчишин-Гузнер, мистецтвознавиця
