Частина ІІ: Лев (Людовік) і Атанасій (Андрій) Шептицькі.
Лев Шептицький (1717–1779 рр.)
Єпископ Лев Шептицький (світське ім’я Людовік), як і попередники його роду, відіграв важливу роль в історії розбудови Української Греко-Католицької Церкви, збереженні української ідентичності та піднесенні освіти й культури рідного краю.
Народився майбутній владика 23 серпня 1717 року в родинному селі Шептичі на Самбірщині. Навчався в Папській колегії отців-театинів у Львові, відтак у Римі. Належав до Василіянського чину Святого Йосафата. 1742 року прийняв священничі свячення. 1743-го, згідно з рішенням Дубенської капітули, став архимандритом у селі Мильча на Волині (тепер Дубенський район Рівненської області). 9 березня 1747 року після смерті єпископа Львівського та митрополита Київського Атанасія (Антонія) Шептицького був іменований єпископом Львівським, Галицьким та Кам’янець-Подільським. Як владика значно спричинився до розвитку тих об’єднаних єпархій, які очолював. Зокрема, наслідуючи свого попередника, спрямовував зусилля на розвиток церковного і парафіяльного життя. При катедрах у Крилосі, Галичі та Кам’янці-Подільському створив капітули, а при катедральній церкві Вознесіння Богородиці в Крилосі ще й збудував резиденцію.
1764 року Лев Шептицький завершив будівництво катедрального собору Святого Юра у Львові, яке в 1744-му розпочав Атанасій Шептицький на місці старої церкви, а також розібрав дерев’яну резиденцію львівських єпископів і звів кам’яну, що збереглася донині. Після прилучення Галичини до Австрійської монархії владика порушив низку важливих проблем, що стосувалися не лише життя Церкви, але й загалом долі українського народу в Галичині та поза нею. Зокрема, Лев Шептицький домігся того, щоби цісарева Марія-Тереза 1774 року видала указ про рівноправність латинського та візантійсько-слов’янського обрядів у Австрійській монархії, надала унійній Церкві офіційну назву «Греко-Католицька» та зрівняла греко-католицьке духовенство в правах із латинським.
Владика також дбав про освіту духовенства. Завдяки його старанням в 1774 році у Відні був відкритий «Барбареум» – греко-католицька духовна семінарія для навчання священників Австрійської монархії. Ба більше, єпископ підготував заснування Генеральної семінарії у Львові, яка була відкрита вже після його смерті в 1783 році.
До великих заслуг Лева Шептицького належить його праця, спрямована на відновлення Галицької митрополії. Це питання він сам, а також за посередництва своєї довіреної особи у Відні – каноніка Івана Ґудза не раз порушував перед Марією-Терезою.
У 1762 році митрополит Київський Филип Володкович номінував Лева Шептицького своїм коад’ютором із правом наступництва. Після смерті Филипа Володковича 1778 року Лев Шептицький прийняв управління митрополією, але в сані митрополита прослужив лише рік.
Помер Лев Шептицький 13 травня 1779 року в митрополичому маєтку в Радомишлі на Житомирщині. За заслуги був нагороджений орденами Святого Станіслава (1767 р.) та Білого Орла (1775 р.).
Порівняно з кількістю портретів львівських єпископів Варлаама й Атанасія Шептицьких портретів Лева Шептицького в колекції НМЛ збереглося трохи більше. Музей володіє шістьма портретами владики, які походять із другої половини ХVІІІ століття, та однією копією, яку виконав художник Дмитро Якимович 1929 року з портрета Лева Шептицького авторства Луки Долинського, що зберігався в митрополичих палатах греко-католицьких єпископів у Львові, а нині перебуває в НМЛ (НДФ-1633; полотно, олія, 75,5×53). Це засвідчує авторський напис на звороті портрета-копії «Лев Шептицкий Копіював з портретів, находячихся в мит. палаті у Львові в р. 1929 Д. Якимович».
Серед шести давніх зображень Лева Шептицького три виконані відомими галицькими малярами кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття Євстахієм (Остапом) Білявським (1740 – 1804 рр.) і Лукою Долинським (близько 1745 – 1824 рр.), ще три – невідомими художниками. Деякі з цих портретів намальовані за життя владики, деякі після його смерті.
Найбільш раннім щодо часу виконання є прижиттєвий портрет Лева Шептицького в єпископських ризах анонімного маляра, який можемо орієнтовно датувати 1750-ми – 1760-ми роками (НМЛ-6976, Ж-16; полотно, олія, 74,5×58). На ньому владика зображений іще без нагород, на відміну від усіх інших портретів єпископа зі збірки НМЛ, створених після 1760 року. Цей портрет вирізняється майстерністю виконання, яка проявляється в моделюванні форми та вмінні оперувати кольором. Це не лише один із найцінніших портретів львівських єпископів у музейній збірці поряд із портретом Атанасія Шептицького, що походить із села Вощанці, а й у спадщині львівського портретного малярства другої половини ХVІІІ століття, що належить анонімним майстрам. Пам’ятка надійшла до музею 1910 року і є типом єрархічного погрудного портрета, на якому духовна особа зображена на нейтральному тлі в майже фронтальній, із легким поворотом вправо поставі без додаткових атрибутів влади. Єдине, що вказує на становище моделі в суспільстві – це одяг: ряса, підперезана поясом, а поверх неї – єпископська мантія й василіянський каптур, єпископська шапочка на голові та хрест на грудях.
Існує близький за іконографією до музейного портрета Лева Шептицького 1750 – 1760 років офорт із зображенням владики авторства гравера Івана Филиповича 1855 року (папір, офорт, 15×8,6), про який згадує дослідник Володимир Александрович у альбомі-каталозі виставки «Український портрет ХVІ – ХVІІІ століть», що відбулася в Національному художньому музеї України у Києві в 2005 році. Навколо зображення владики (№436 у виданні) по овалу на офорті можна прочитати напис латиною «Лев Шептицький, єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський».
Майстерністю виконання та напрочуд урочистою піднесеністю образу серед зображень Лева Шептицького в музейній збірці вирізняється портрет, автором якого є провідний львівський маляр кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття Лука Долинський (НМЛ-42214, Ж-1118; полотно, олія, 100×81). Портрет цей має виразно репрезентативний характер. Припускаємо, що він був намальований з нагоди сходження єпископа Лева Шептицького на митрополичий престол або ж відразу після смерті для увіковічення пам’яті.
Митрополит зображений до колін, стоячи, злегка повернутим управо, біля робочого стола. Крім єпископських риз, на його становище в суспільстві вказує митра, що лежить на столі, вкладний текст про заслуги та герб. Книжка, яку єрарх тримає в руці, та розкладені на столі аркуші вказують на його освіченість. Тло збагачене бароковою завісою, яка надає образу ще більшої врочистості. Художник вміло оперує формою: ніжними світлотіньовими переходами пластично ліпить обличчя, руки та одяг. У моделюванні єпископських риз Лука Долинський використовує світло-сіру колірну гаму з вкрапленнями червоного й золотого, які гармонійно поєднує з брунатними тонами драперії, митри, книжки та рожево-вохристою карнацією обличчя.
Зображення митрополита Лева Шептицького належить до нечисленних збережених творів портретного доробку Луки Долинського, який, як відомо, створив велику портретну галерею представників духовенства Української Греко-Католицької Церкви останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ століття. Через це портрет особливо цінний у мистецькій спадщині художника й тогочасному українському портретному малярстві.
Важливими історичними й мистецькими пам’ятками цієї доби в збірці НМЛ є також два портрети митрополита Лева Шептицького, виконані відомим львівським малярем, сучасником Луки Долинського, Євстахієм (Остапом) Білявським. Один із них датований 1780 роком, другий – 1793-м. Як видно, обидва портрети створені після смерті владики.
Портрет Лева Шептицького 1780 року є найбільш ранньою щодо часу виконання збереженою пам’яткою серед портретів художника (НМЛ-6902, Ж-11; полотно, олія, 66,5×52). Твір надійшов до музею 1910 року з села Вощанці разом із портретом Атанасія (Антонія) Шептицького, про який згадувалося в першій частині цієї статті. Порівнюючи його з портретом владики Лева Шептицького 1750 – 1760 років анонімного автора з музейної колекції, розуміємо, що на портреті 1780 року зображена людина, яка недавно відійшла у вічність. Виконуючи портрет через рік після смерті митрополита, Євстахій Білявський прагнув досягти того, щоби портретований випромінював спокій та умиротворення. Зобразив старшого віку достойника, який гідно дивиться у вічі прийдешніх поколінь.
Художник намалював портрет, дотримуючись традицій цехового малярства, представником якого був, незважаючи на освіту, здобуту в академії Святого Луки в Римі. Створюючи образ, автор послуговувався площинною манерою написання і використав спокійні локальні фарби, віддаючи перевагу сіро-синім тонам. Поясне зображення портретованого, злегка повернуте вліво, займає майже всю площину полотна. Постать владики подана на нейтральному тлі з фрагментами розхиленої завіси. Значна увага зосереджена на одязі, де важливим акцентом є детально виписані нагороди. Незважаючи на те, що це парадний портрет, йому притаманний доволі камерний настрій. Простота і щирість образу, майстерність виконання дають підстави зачислити пам’ятку до кращих портретних зображень творчого доробку Євстахія Білявського.
Іконографія портрета Лева Шептицького 1780 року авторства Євстахія Білявського є близькою до іншого портрета владики зі збірки НМЛ, що походить із села Кулачківці (НМЛ-11974, Ж-39; полотно, олія, 77×56). Не виключено, що цей портрет був одним зі зразків, який послужив Білявському для створення портрета владики або ж навпаки. Портрет виконаний наприкінці 1760-х – на початку 1770-х років. На це вказує Орден Святого Станіслава, якого владика був удостоєний 1767 року і з яким зображений на портреті.
Інша манера виконання й відмінне трактування образу моделі характерні для портрета Лева Шептицького авторства Євстахія Білявського 1793 року (НМЛ-6977, Ж-17; полотно, олія, 45×29,5). Незважаючи на малий формат портрета, зображення це більш офіційне. Художник звикло приділяє значну увагу змалюванню єпископських риз, нагород, однак, віддаючи данину моді, єпископську шапочку замінює перукою. Зіставляючи портрет із зображенням Лева Шептицького авторства Луки Долинського, можна припустити, що Білявський використав останній твір як зразок до свого портрета. На це вказує іконографія та подібність колориту обох пам’яток. Однак відмінність між ними простежується лише в тому, що Євстахій Білявський використовує нейтральне тло, не збагачуючи його атрибутами влади, як це робить Лука Долинський. Правдоподібно, що Євстахій Білявський виконав портрет на замовлення митрополичої консисторії Греко-Католицької Церкви у Львові, звідки той надійшов до музею в 1910 році.
У 1951 році зі збірок монастиря отців-студитів до НМЛ потрапив ще один портрет Лева Шептицького, на якому владика зображений з Орденом Святого Станіслава, тому можемо датувати його 1767 – 1775 роками (НМЛ-36049, Ж-772; полотно, олія, 63×48,5). 1775-го єпископ був удостоєний Ордена Білого Орла, і з цього часу його малювали вже з цією найвищою відзнакою. Беручи до уваги цей факт, можна вважати, що портрет Лева Шептицького зі збірки отців-студитів є прижиттєвим зображенням єпископа.
Ще один портрет Лева Шептицького в сані єпископа зберігається тепер у Львівському історичному музеї (Ж-44; полотно, олія; 107×80). Свого часу цей портрет був переданий із костелу бернардинів у Львові в депозит до Національного музею імені короля Яна ІІІ у Львові; з 1929 року ввійшов до збірки Історичного музею Львова, а з 1940-го, коли відбулося реформування львівських музеїв радянською владою, став власністю Львівського історичного музею. Портрет належить анонімному маляру ХVІІІ століття. Владика традиційно зображений у єпископських ризах на нейтральному темному тлі. Напис, що ідентифікує особу єпископа, та його герб закомпоновані в нижній частині твору.
Атанасій (Андрій) Шептицький (1723–1779 рр.)
Сучасником митрополита Лева Шептицького, молодшим від нього всього на шість років, був Атанасій (Андрій) Шептицький – єпископ Перемиський.
Атанасій у чернецтві, а в хрещенні Андрій, 1740 року вступив до Василіянського чину, ставши ченцем Унівської лаври Успіння Пресвятої Богородиці. В березні 1744 року Київський митрополит Атанасій Шептицький вділив йому дияконські свячення, а в березні 1748-го в Римі він отримав священничі свячення.
Після повернення на батьківщину в 1753 році Атанасія (Андрія) Шептицького призначили Канівським архимандритом в Україні. 19 вересня 1762 року після смерті свого попередника Онуфрія Шумлянського він був обраний Перемиським, Самбірським і Сяноцьким єпископом.
Атанасій (Андрій) Шептицький був владикою, який очолював свою єпархію у часи переходу її з-під влади Польщі під владу Австрії (1772 р.). Владика клопотав перед новою владою про будівництво катедрального собору в Перемишлі, проте за свого правління зміг побудувати лише дзвіницю.
Ще однією заслугою Атанасія (Андрія) Шептицького як представника роду Шептицьких є те, що він придбав село Прилбичі на Яворівщині, яке з другої половини ХVІІІ століття стало родинним маєтком Шептицьких. На єпископській катедрі Атанасій Шептицький пробув 17 років, помер у віці 56 років 9 червня 1779 року в селі Страшевичі на Самбірщині. Його останки покояться в крипті церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі.
Про те, як виглядав єпископ Атанасій (Андрій) Шептицький, можемо судити з портрета невідомого художника першої третини ХХ століття, який зберігається у НМЛ (НМЛ-60983, Ж-2186; полотно, олія, 75,5×56). Портрет належав до галереї єрархів Української Греко-Католицької Церкви, створеної різними художниками,зокрема й невідомими, для Львівської духовної семінарії Святого Духа у 1920-х – 1930-х роках. Як і інші полотна цієї групи, портрет владики намальований за традиційною композиційною схемою: поясне зображення на нейтральному темному тлі з гербом у верхньому куті та написом про ідентифікацію особи. На портреті владика зображений у реверенді, поверх якої – василіянський каптур, із хрестом на грудях та єпископською шапочкою на голові. Одяг владики має брунатні відтінки з акцентами червоного кольору ґудзиків на реверенді й облямівки на каптурі. Обличчя благородне, погляд відкритий, енергійний.
Окрім портрета Атанасія (Андрія) Шептицького з НМЛ, в літературі згадуються інші його зображення. Зокрема, дослідники згадують про портрет єпископа, який зберігається в музеї Перемиської землі; портрет авторства отця Панасінського з Холма; портрет, який перебував у митрополичих палатах на Святоюрській горі у Львові; портрет, який перебував у єпископських палатах в Перемишлі.
Загалом збережені портрети єпископів та митрополитів, які походять з роду Шептицьких, є важливими історичними і культурними артефактами нашого минулого. Вони є цінними документальними пам’ятками, які розповідають про славний рід Шептицьких, про заслуги його визначних представників у історії України та Української Греко-Католицької Церкви. Також ці полотна є свідченням великої любові й поваги вірних до своїх пастирів, які ревно трудилися для добра народу та його духовного розвитку.
Оксана Жеплинська
