Портрети єпископів з роду Шептицьких

Давній світський портрет – самобутнє явище української національної спадщини. Як самостійний жанр малярства він поширився на українських землях наприкінці ХVІ століття і залишався провідним до кінця ХVІІІ. У процесі розвитку набув характерних художньо-образних та іконографічно-стилістичних особливостей.

Портрети виконували як професійні художники, які орієнтувалися на європейську традицію зі світлотіньовим та об’ємним моделюванням форми, так і місцеві майстри, які виробили свою площинну манеру письма з графічним окресленням форм, локальним колоритом, обмеженим тлом із родовими гербами та написами з ідентифікацією особи. Рівень виконання портрета залежав від професійних здібностей художника, а також уподобань замовника.

Упродовж століть основним завданням давнього портрету було увіковічення заслуг портретованих перед обличчям суспільства. Портретували насамперед визначних представників соціальних станів: королів, імператорів, магнатів, шляхту, урядовців, міщан, духовенство.

Якщо розглядати єрархічний портрет у спадщині давнього українського портретного малярства, то можна зауважити, що тут основну групу становлять портрети представників духовенства, які не лише доклалися до розвитку релігійного життя того чи того регіону, а й відіграли важливу роль у національно-культурному відродженні.

Про давній єрархічний портрет та його поширення на теренах Галичини можемо судити на прикладі мистецьких збірок Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі – НМЛ), в якому зосереджена одна з найбільших таких збірок. Ця колекція дійшла до нашого часу завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому, засновникові музею, і першому директорові установи Іларіону Свєнціцькому.

Важливе місце в музейній збірці портретів єрархів ХVІІІ століття посідають зображення владик, що походять із роду Шептицьких. Серед них Варлаам (Василій) Шептицький – єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський (1710–1715 рр.), Атанасій (Антоній) Шептицький – єпископ Львівський Галицький і Кам’янець-Подільський (1715–1746 рр.), митрополит Київський і всієї Русі (1729–1746 рр.), Лев (Людовик) Шептицький, двоюрідний брат єпископа Атанасія, єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський (1749–1779 рр.), митрополит Київський і всієї Русі (1778–1779 рр.), Атанасій (Андрій) Шептицький – єпископ Перемиський (1762–1779 рр.). Кожен із них був шанований серед українського народу й залишив помітний слід в історії Української Греко-Католицької Церкви ХVІІІ століття.

Традиція малювати портрети представників вищих щаблів суспільства була надзвичайно популярною серед шляхетських родів. Що більше таких зображень у маєтках знатних людей, то давнішим і славнішим був той або той рід. Не винятком став і рід Шептицьких. Саме портрети Шептицьких-владик, їхнє життя як приклад служіння рідному народові, як згадував Митрополит Андрей Шептицький, мали особливий вплив у виборі його майбутнього. Якось у дитинстві Роман (світське ім’я Митрополита) не міг заснути та зайшов до кабінету батька. Тут при полум’ї свічки з портретів, мов живі, дивилися на нього очі його предків. Здавалося, запрошували хлопця йти шляхом, який обрали самі. Вже тоді майбутній Митрополит добре знав, що він, як і попередники, котрі належали до його роду, служитиме українській Церкві й українському народові. На жаль, ми не знаємо, які портрети висіли тоді в кабінеті батька Митрополита, але якими були владики, можемо судити з портретів, що зберігаються сьогодні в НМЛ. А в музеї є зображення майже всіх єпископів і митрополитів, котрі вийшли з роду Шептицьких.

Частина І: Варлаам (Василій) та Атанасій (Антоній) Шептицькі

Варлаам (Василій) Шептицький (1647–1715 рр.)

Першим Львівським єпископом у славному роді Шептицьких був Варлаам (Василій) Шептицький, який народився в селі Вощанці біля Шептичів на Самбірщині, що віддавна належало до володінь Шептицьких. У віці 17 років він прийняв чернечий постриг у Скиті Манявському, що поблизу Богородчан, де отримав ім’я Варлаам (1664 р.). Згодом перейшов до Унівської Святоуспенської лаври, з якою пов’язав майже 50 років свого свідомого життя. 26 лютого 1668 року був обраний настоятелем Унівського монастиря та його довголітнім архимандритом.

Пастирській діяльності Варлаама Шептицького присвячене наукове дослідження історика Церкви Ігоря Скочиляса, яке ґрунтовно розкриває чималі заслуги владики у відбудові й розвитку монастиря¹. Варлаам Шептицький всіляко опікувався духовним зростом ченців. За його архимандритства збільшилася монастирська книгозбірня, розширилися контакти монастиря з іншими обителями й церковними інституціями Київської митрополії, набули популярності відпусти на празник Успіння Пресвятої Богородиці, а всередині монастирського комплексу в 1672 році збудували дерев’яну церкву Вознесіння Господнього. Варлаам Шептицький відновив економічний потенціал лаври, його заходами монастир обвели чотирикутним у плані муром з баштами, в’їзною брамою, високим земляним валом і глибоким ровом, котрі мали захищати обитель від татарських набігів. Архимандрит відновив і діяльність Унівського видавничого осередку; друкарня лаври під його опікою діяла впродовж 1669–1700 років, спеціалізуючись на проповідницькій і навчальній літературі та катехизмах.

Варлаам Шептицький разом із єпископом Йосифом Шумлянським працював над переходом Львівської єпархії до Унійної Церкви. В 1681 році разом з іншими представниками вищого духовенства єпархії він таємно присягнув на вірність Апостольській столиці в Римі. 1694 року на Соборі у Львові обстоював прийняття унії, а 1700 року оголосив відновлення єдності з Римським престолом, підписав акт церковної унії й надалі багато працював над її утвердженням на теренах Галичини і Поділля, зокрема його східної частини – Брацлавщини.

28 липня 1708 року унівський архимандрит склав у Львові католицьке Ісповідання віри. 15 червня 1710 року відбулася хіротонія Варлаама Шептицького на Святоюрську катедру. Як зазначив Ігор Скочиляс у своєму дослідженні про владику, наймасштабнішими адміністративними заходами в роки архиєрейського служіння Варлаама Шептицького були Унівський монаший собор 1711 року та зібрання представників «усіх братств» і «вищого духовенства», що відбулося 10 вересня 1712 року в соборі Святого Юра. На зібранні розглядали способи здобуття міщанами – вірними Унійної Церкви – тих самих прав, які мали інші «нації» Львова, передусім римо-католики. В 1713 році владика Варлаам Шептицький зрікся архимандрії на користь свого племінника Атанасія (Антонія) Шептицького, номінувавши його водночас своїм коад’ютором.

Помер владика 5 квітня 1715 року в Уневі. Похований у Львові в крипті собору Святого Юра.

На жаль, прижиттєвих портретів єпископа Варлаама Шептицького у НМЛ не збереглося. Музей володіє тільки копією давнього портрета владики, яку виконав для Львівської духовної семінарії Святого Духа художник Дмитро Якимович у 1930 році (НМЛ-60979, Ж-2182; полотно, олія, 74,5х55). Портрет цей позначений умовним трактуванням образу, намальований за традиційною композиційною схемою. Зображення владики поясне, постать повернена на три чверті вправо, на нейтральному тлі, оживленим угорі ліворуч гербом та праворуч написом імені й титулу портретованого. Одягнений владика в єпископські ризи та василіянський чернечий каптур. Попри узагальнену портретну характеристику моделі, портрет є важливою мистецькою пам’яткою, яка дає сучасному глядачеві уявлення про те, який вигляд мав владика.

НМЛ-60979, Ж-2182. Дмитро Якимович. Портрет Варлаама (Василя) Шептицького, 1930 р.

Портрет авторства Дмитра Якимовича аналогічний до оригінального давнього портрета Варлаама Шептицького, про який довідуємося з фотографії, опублікованої в Звіті експонатів Археологічно-бібліографічної виставки Ставропігійського інституту у Львові 1888 року². Зі світлини видно, що давній портрет єпископа намальований професійніше, аніж портрет авторства Дмитра Якимовича. На давньому портреті владика зображений поколінно, біля нього – митра, у правій руці він тримає Євангеліє, у лівій – єпископський жезл як символ пастирської влади. Натомість Дмитро Якимович спростив композицію, обмежившись подачею поясної постаті єпископа та уникаючи додаткових атрибутів.

Окрім музейного портрета, в літературі відомі інші портрети Варлаама Шептицького. Зокрема, Ігор Скочиляс пише, що в середині 1930-х років була низка портретів єпископа, серед яких зображення владики авторства отця Панасінського з Холма в Підгорецькому замку, Святоюрській катедрі, в збірці Греко-католицької митрополичої капітули у Львові. Існував і дереворит, надрукований в одному  з «руських» видань, та гравюра в родинній збірці Шептицьких у Прилбичах.

Атанасій (Антоній) Шептицький (1686–1746 рр.)

Наступником Варлаама Шептицького на єпископському престолі став його племінник Атанасій (Антоній) Шептицький. У НМЛ зберігаються два прижиттєві портрети цього Львівського єпископа, згодом митрополита Київського і всієї Русі. Вони є найдавнішими за часом виконання в музейній колекції єрархічних портретів представників родини Шептицьких.

Атанасій Шептицький (хресне ім’я Антоній) народився 1686 року в селі Вощанці, як і єпископ Варлаам Шептицький. У 17 років вступив до новіціяту в Унівському монастирі. У 20 років (1706 р.) прийняв чернецтво з ім’ям Атанасій, у 24 роки (1710 р.) отримав священничі свячення в Унівському монастирі. 1713 року був іменований архимандритом монастиря і водночас помічником єпископа Львівської, Галицької та Кам’янець-Подільської єпархії. 13 вересня 1715 року митрополит Лев Кішка вділив Атанасію Шептицькому єпископські свячення. Далі склалося так, що після смерті свого святителя-митрополита 18 серпня 1729 року Атанасій Шептицький став наступним Київським митрополитом.

Упродовж своєї єпископської діяльності владика зробив багато для розвитку Унійної Церкви загалом і Львівської єпархії зокрема. Він добре розумів дух часу й обставини, серед яких опинилася Церква, тож усіляко працював над її розвоєм. Цього єрарха можна сміливо назвати будівничим і реформатором Церкви. 1720 року єпископ став співорганізатором, активним учасником, а згодом і промотором впровадження постанов Замойського Собору, які визначали організаційні засади інституційного й духовного життя Львівської єпархії впродовж наступних століть. Єпископ дбав про освіту духовенства, утримував власним коштом чотирьох кандидатів до священства у Папській колегії у Львові. А ще займався піднесенням рівня релігійного життя поміж вірними, захищав духовенство та селян від шляхтичів і магнатів, які обкладали його податками. При львівській катедрі Святого Юра заснував братство Святого Прокопія для мужчин і братство Пречистої Діви Марії Теребовлянської³ для жінок. 1732 року єпископ відновив друкарню в Уневі й друкував там нові, виправлені згідно з постановами Замойського собору богослужбові книги. Він також домігся утворення на Дубенській капітулі 1743 року єдиного «Руського чину святого Василія Великого», що сприяло піднесенню василіянського шкільництва й книгодрукування, а відтак привело Чин до його першої «золотої доби» в розвитку. Єрарх боровся проти переходів вірних східного обряду на латинський, виклопотавши для цього в Папи Климента ІІ буллу, яка забороняла такі переходи.

За час унівського архимандритства Атанасія Шептицького майстри наново розписали монастирський храм Успіння Пресвятої Богородиці, а 1730 року встановили там новий іконостас. Обитель зажила слави великого прочанського центру, куди, особливо на храмовий празник, з’їжджалися тисячі паломників. Цьому сприяла й коронація чудотворної Унівської ікони Богородиці, яку здійснив сам Атанасій Шептицький уже як митрополит.

За Атанасія Шептицького було розпочате будівництво теперішнього собору Святого Юра у Львові. Впродовж 1743–1744 років на його розпорядження розбирали стару катедру й починали будівництво нової за проєктом Бернарда Меретина. Наприкінці життя Атанасій Шептицький заповів кошти на будову цього собору й заснування духовної семінарії у Львові. 1734 року він також фундував у рідних Вощанцях будівництво церкви Воздвиження Чесного Хреста і дзвіниці. Помер єпископ 12 грудня 1746 року у Львові. Похований у крипті собору Святого Юра.

Два портрети Атанасія (Антонія) Шептицького зі збірки НМЛ датовані другою чвертю ХVІІІ століття. Вони належать невідомим тогочасним майстрам, один із яких орієнтувався на місцеву традицію виконання, другий – на європейську.

Одне з цих зображень Атанасія Шептицького добре відоме кожному, хто цікавиться давнім українським портретним малярством (НМЛ-6901, Ж-10; полотно, олія, 73х55,5). Цей портрет надійшов до музею 1910 року з митрополичої консисторії Греко-Католицької Церкви у Львові. Перед тим перебував у церкві Воздвиження Чесного Хреста у Вощанцях.

Портрет цей вирізняється високим професійним рівнем виконання та гуманістичним підходом у створенні образу владики. Художник змальовує Атанасія Шептицького як гідного достойника Церкви, коли той трудився над її розвоєм. У зображенні митрополита основна увага зосереджена на пластичному моделюванні обличчя, передаванні індивідуальних портретних рис, натомість узагальнено поданий одяг єрарха. Аналізована пам’ятка є однією з найцінніших у збереженій спадщині давнього українського портретного малярства.

Близькою за іконографією до цього портрета є гравюра із зображенням єпископа, яку виконав у середині ХVІІІ століття львівський друкар та гравер Іван Филипович. Вона зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника (Г-36745; папір, мідьорит, 30,1х20,5) та походить із колекції Яна Гвалберта Павліковського з Медики, що поблизу Перемишля. З цієї ж колекції в бібліотеці є ще одна гравюра Івана Филиповича із зображенням Атанасія Шептицького, виконана у зв’язку зі смертю митрополита (ІV-Ст 33352; папір, мідьорит, 13,6х11,5, 27,7х17,1).

Ще один портрет Атанасія Шептицького зі збірки НМЛ, створений місцевим малярем, є парадним, урочистим. На ньому владика зображений біля стола в єпископських ризах, митрі, з хрестом та жезлом у руках і гербом (НМЛ-59960/10, Ж-2141; полотно, олія; 102х105). Попри репрезентативність образу, невідомий художник зумів підкреслити розум, благородність, цілеспрямованість, жертовність духовного провідника, який дбав про ввірену йому паству.

Портрет зі збірки НМЛ доповнює галерею відомих парадних зображень владики, що походять з Волині, де Атанасій Шептицький змальований в єпископських ризах, з атрибутами духовної влади у повний зріст біля стола. Один із цих портретів зберігається у Волинському краєзнавчому музеї (1720–1740-ві роки; Ж-24; полотно, олія, 240х120) (до 1940 року перебував в Олицькому замку Радзивіллів (тепер Луцький район Волинської області), другий колись зберігався в Жидичинському монастирі, а тепер відомий за фотографією з історичного опису Луцька Адама Войнича 1922 року.

До портретної галереї зображень Атанасія (Антонія) Шептицького у колекції НМЛ належить і копія, зроблена художником Дмитром Якимовичем у 1930 році з давнього портрета владики, що зберігався в митрополичих палатах собору Святого Юра у Львові, про що свідчить авторський напис на звороті портрета-копії: Митрополит Атаназій Шептицький, Копіював з портретів находячихся в Митрополичі палаті у Львові в р. 1930 Дмитро Якимович (НМЛ-60988, Ж-2191; полотно, олія 75,5х55). Де сьогодні можна побачити оригінал цього портрета і чи зберігся він узагалі, невідомо. Про пам’ятку можемо судити лише з фотографії Звіту експонатів Археологічно-бібліографічної виставки Ставропігійського інституту у Львові 1888 року, де цей портрет був представлений.

Втраченим вважається ще один портрет Атанасія Шептицького, який з 1923 року зберігався у НМЛ (НМЛ-22734; полотно, олія, 180х89) і був подарований інституції Михайлом Черкавським. На жаль, у 1952 році його вилучили в спецфонд, як і інші мистецькі пам’ятки, котрі радянська влада вважала «націоналістично шкідливими», та знищили.

Із портретів Атанасія (Антонія) Шептицького з-поза збірок НМЛ важливо згадати зображення владики, які посідають Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (середина ХVІІІ ст., Ж-476; полотно, олія, 100х83) та Львівський музей історії релігії (1728 р., Ж-251; полотно, олія, 128,5х73,5). Перший колись перебував у власності церкви Введення у храм Пресвятої Богородиці в селі Вовків (тепер Львівський район Львівської області), другий цінний тим, що належить до найдавніших збережених портретів єпископа, який мистецтвознавці датують 1728 роком, коли Атанасія Шептицького номінували адміністратором Київської митрополії. Портрет є панегіриком і виконаний з нагоди цієї визначної події в духовному житті єпископа. Композиція портрета розгорнута: вгорі у овалі міститься погрудне зображення молодого владики, під портретом – малюнок катедрального собору, на місці якого Атанасій Шептицький у 1744 році розпочав будівництво теперішнього.

Оксана Жеплинська

1. Ігор Скочиляс. Унівський архимандрит і Львівський єпископ Варлаам Шептицький (1643–1715) // Генеалогічні записки, вип. 12. Львів : Інститут української археографії та джерелознаства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2014, с. 27–48. З новішої літератури з аналізом діяльності єпископа Варлаама див: Володимир Мороз. Єпископські свячення Інокентія Винницького в Галичі 1680 року: історична подія в контексті «нової унії» і взаємин Львівської, Перемиської та Мукачівської єпархій // Галич. Збірник наукових праць / за ред. Андрія Стасюка. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2023, вип. 8, с. 130–174.
2. Потім цей портрет з біографією єпископа Варлаама Шептицького передруковували, зокрема й на Закарпатті, в Мукачівській єпархії. Див., зокрема: Листокъ 11 (1891) 126.
3. Теребовлянська чудотворна ікона донині в соборі Святого Юра.

Поділитися: