Ділимося сумною вісткою, що довголітня членкиня Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку — Осипа Куровицька (з дому Петрівська) після довгої і важкої, невилічимої недуги — паралічу, 5 жовтня 1981 р. відійшла у Божу Вічність. Покійна Осипа пройшла важку дорогу життя. Осипа Куровицька народилась 22 червня 1906 року в Хлібичах Пільних, Снятинського повіту — Західня Україна. В родині Петрівських було тринадцятеро дітей, серед яких живим залишився один брат, який живе у Польщі.
Осипа була восьмою з черги дитиною. На жаль, їй не довелось довго любуватись і насолоджуватись батьківсько-материнською любов’ю. На дев’ятому році життя Осипа втрачає батьків. Мати помирає від плямистого тифу на сороковім році життя. Після цього Осипа знаходить притулок у вуйка в Горо денці. Тут вона росте й розвивається. Бере активну участь у культурному житті громади. Як велика любителька співу була членом відомого співучого товариства «Боян» в Городенці. Вона віддано й щиро працювала в громаді. Осипа була жінкою сильної віри, і власне ця віра все її рятувала у життьових труднощах. Там же в Городенці вона одружується з Ерастом Куровицьким.
Осипа належала до лагідних, чесних, побожних, працьовитих і шляхетних українських жінок-матерів. На плечах таких жінок-матерів виростають, розвиваються і ростуть здорові громади й суспільства. Осипа була вірною дружиною для свого мужа Ераста і прикладною та бездоганною українською матір’ю, яка виховала в глибоко-родинно-релігійному і національно-патріотичному дусі двох синів — Ярослава і Зенона. Перейшла одісею великого ісходу з рідних земель, але вона все своєю працьовитістю, добротою і любов’ю зігрівала родинне життя, як також старалась бути активною і допомагати громаді.
Перші роки тут, на гостинній американській землі, не були для Осипи легкими. Вона дальше і безперебійно провадила взірцеве родинне життя, а поруч цього тяжко працювала і разом з своїм мужем розбудовувала своє економічне життя. Але Осипа Куровицька все старалась жити не тільки родинним, але також і громадським життям. Вона була активним членом першого відділу Союзу Українок Америки. ,Вона не тільки працювала, але також допомагала фінансово. До речі, Осипа разом з своїм мужем Ерастом все щедро жертвували на релігійно-церковні й громадські цілі. Як тільки постала проблема патріярхату нашої Церкви, яку висунув на Вселенському Соборі Ватиканському II тодішній Митрополит, а тепер Патріярх Йосиф — Осипа і вся її родина Куровицьких були одні з перших, які піддержали цю ідею як морально, так і матеріяльно і стали членами зорганізованого мирянського руху.
На жаль, на життьовому шляху Осипу зустріло нещастя — невилічима недуга паралічу. Понад вісім років вона прожила спаралізована. Її муж Ераст на протязі цілого часу робив все можливе, щоб її життя улегшити. З його сторони, це була незрівнянна посвята. Останні роки життя Осипи були важкі не тільки для неї, але для цілої родини, а її мужа зокрема. Треба підкреслити, що покійна Осипа сприймала весь свій життєвий шлях, включно з останніми роками в поєднанні з Всевишнім Господом Богом і Матір’ю Божою з покорою і терпеливістю. Покійна Осипа Куровицька залишилась в нашій пам’яті як прикладна, чесна, працьовита і шляхетна жінка. Похоронні відправи довершили о. Себастіян Шевчук, о. Тарас Прокопів і диякон Богдан Карась. Покійну Осипу похоронено на українському цвинтарі у Бавнд Бруку. Під час Панахиди покійну Осипу прощали від першого Відділу Союзу Українок Америки пані Ліда Маґун, від Українського Патріярхального Товариства Микола Галів, а від земляків з Городенки — Василь Никифорук.
Хай світла пам’ять Осипи йде з роду в рід.
Мужеві Ерастові Куровицькому, синам та їх родинам складаємо наше глибоке співчуття.
