У п’ятницю, 11 лютого 1994 p., помер у Лондоні (Англія)
на 85-му році життя бл.п. Володимир Ґоцький.
Покійний прийшов на світ у священичій родині о. Броніслава й Петронелі 3 жовтня 1909 р. в селі Острів біля Радимна, Ярославського повіту. Першу світову війну перебув у горах біля Устрик, куди виселено його родину, а польсько-українську війну в селі Передільниця, Добромильського повіту. Початкову освіту здобув у домі батьків під час воєнної хуртовини, а середню у перемишльській гімназії, яку закінчив 1929 року. Студіював на філософічному факультеті Краківського Університету, але втрата ока примусила його перервати студії. Працював на різних роботах, поки не одержав праці книгаря у книгарні Наукового Т-ва ім. Шевченка в Крем’янці на Волині. Як член Організації Українських Націоналістів виконував на Волині певні доручення проводу. Був арештований польською владою, засланий до концтабору «Береза Картузька». Після виходу із концтабору в 1935 році вернувся до Перемишля, де перебрав від НТШ їхню книгарню, яку назвав книгарнею ім. Т. Шевченка. Був активний у націоналістичному русі аж до розламу ОУН. Вибух Другої світової війни в 1939 р. застав його в перемишльській тюрмі як небезпечного ворога польської держави.
Володимир Ґоцький належав до того покоління української молоді, яка після програних Визвольних Змагань поставила собі за завдання безкомпромісову боротьбу з окупантом, працю над піднесенням національної свідомости селянської і робітничої молоді. Як пластун, за шкільних часів гартував своє тіло й дух в пластових таборах, своїми ногами зміряв вздовж і поперек Перемишльщину, Ярославщину й Лемківщину. Був активним членом Студентської Громади в Кракові, Молодої Громади і сливе всіх організацій в Перемишлі. Під час німецької окупації покійний працював в Українському Допомоговому Комітеті як референт виховання молоді, при паспортизації українців, відбудові знищених домів і при організації сиротинця та бурс для учнів перемишльських шкіл. Роки 1944-50 припали на службу в рядах 1-ої Дивізії Української Національної Армії, полон в Італії та Англії. В таборі полонених в Ріміні став основоположником табірної преси і редактором щоденника «Життя в таборі». Після приїзду до Англії і звільнення з полону організував з другими клітини Союзу Українців у Великій Брітанії і в перших роках після заснування Об’єднання бувших вояків-українців розгорнув видавничу діяльність тієї організації. Від 1958 року працював у Союзі Українців у Великій Брітанії на пості адміністратора «Української думки», а відтак в торговельній фірмі аж до відходу на пенсію в 1985 р. В 1953 р. одружився із шкільною товаришкою Оленою Лешків, вчителькою перемишльської дівочої гімназії. Покійний був основником на брітанському терені Перемишльського Земляцтва, зорганізував земляцький з’їзд і видав серію поштових марок «Перемишль». Звільнення Блаженнішого Патріярха (тоді ще митрополита) Йосифа з неволі і його приїзд до Риму мали вирішальний вплив на дальшу працю, в основному журналістичну, Володимира Гоцького. Він став гарячим послідовником ідей Ісповідника Віри, брав участь у всіх паломництвах до Вічного Міста і майже всеціло присвятив своє, деколи доволі різке, перо ідеї поширення українського патріярхату і боротьбі із горезвісною ватиканською «ост політік». Був одним із перших членів Українського Патріярхального Об’єднання у Великій Брітанії.
Особливу ролю відіграв покійний у конфлікті між владикою Августином Горняком і мирянами Брітанських островів. Він перший почав писати і роздавати біля лондонської катедри Інформаційні Листки, які швидко перетворилися в Бюлетень лондонського відділу УКПО, і був співредактором того Бюлетеня за весь час його існування 6 з половиною років. На сторінках Бюлетеня В. Ґоцький пристрасно боровся за справедливу справу. Він теж узяв на себе обов’язок головного кольпортера журналу «Патріярхат» і виконував цей нелегкий обов’язок аж до смерти, обхопивши мережею льокальних кольпортерів ввесь Брітанський терен. Покійний Володимир, виходячи із заложення, що за ніким із нас не може пропасти слід, виготовив новий, справлений і перевірений список померших у Великій Брітанії, довівши його до 1984 року. Одну копію того списка передав до Львова до архіву.
Слід теж відмітити, що покійний переслав до Львова свою велику книгозбірню.
Всевишній обдарив бл.п. Володимира хистом передавати думки і почування на письмі, і він використав цей талант згідно із своєю життєвою девізою: «Відбивай ворожі напади, де лише можна». «На внутрішньому відтинку не конфронтація, але чесна ревалізація». Замінивши-кріс на перо, написав тут, на еміграції, декілька соток різних статтей, написав цікаві спомини, з яких 2 томи вже надруковані, 2 дальші готуються до друку. В останні роки свого життя оснував фундацію «Другий етап» з метою «сприяти вивченню історії і стану українського поселення у Великій Брітанії».
Володимир Ґоцький був гарячим українським патріотом, який присвятив своє життя на службу Україні і цю службу виконав з честю. Він особливо гаряче любив свою вужчу батьківщину, західній бастіон України — Перемишльську землю і княжий город Перемишль. Його безмежно боліли кривди, заподіяні тій землі, і він боровся пером до останніх своїх днів за їхню українськість.
* * *
Похорон бл.п. Володимира Ґоцького відбувся 25 лютого 1994 р. Заупокійну Службу Божу відслужив о. д-р С. Орач в лондонській катедрі, а останні похоронні моління були відслужені на кладовищі Ґаннерсбері. На цвинтарі прощав покійного від УКПО і Перемишльського земляцтва Юрій Буцяк.
Під час тризни в залі лондонського відділу СУБ з прощальним словом виступали д-р С. Фостун, інж. В. Олеськів, проф. О. Бондарівський, пані Д. Шкромида, і Олена Карпинець-Єнкала, В. Мащак, М. Шептицький, А. Гавірко і М. Ткачук.
Кінцеве слово подяки від родини покійного сказала сестрінка дружини з США.
В особі покійного В. Ґоцького Мирянський Патріярхальний Рух втратив відданого провідного діяча — оборонця прав нашої Церкви, а українське суспільство полум’яного патріота і талановитого журналіста-публіциста.
ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ!
Юрій Буцяк
