У вівторок, 4 червня 1991 p., рознеслась сумна вістка серед української громади в Бельгії, а також інших країнах, що на 83 році багатотрудивого життя відійшов у вічність проф. Петро Зелений — науковець, громадський та мирянський діяч, голова ГРУГОБ, голова Патріярхального Т-ва на Бельгію, дійсний член Наукового Т-ва ім. Шевченка, проф. УТГІ, професор Українського Католицького Університету, голова Контрольної Комісії УНОТ, голова Тов. Суду УДК, член Т-ва св. Софії та Т-ва «Апостольська Візитатура» на Бенелюкс, а також ряду міжнародніх інституцій та наукових товариств.
Похорон відбувся в понеділок, 10 червня в Антверпені, в храмі св. Катерини Дитятка Ісуса. Взяло участь приблизно 200 осіб. З духовенства були присутніми о. мітрат Іван Кіт, о. крилошанин Боніфатій Ховарст, о. Фелікс Біленький, о. д-р Андрій Онуферко і о. Тео Ван-ден-Гавт. Проповіді виголосили о. Кіт українською мовою і о. Ховартс флямандською. Над могилою промовляв мгр Омелян Коваль, а на тризні мгр Микола Когут.
Відійшла від нас виняткова добросердечна, працьовита та, одним словом, добра людина, великий добродій та меценат.
Представити повний життєвий шлях такого формату людини, що сьогодні ми відпровадили на вічний спочинок, не є легко. Тому то, хоча коротко, пройдемося дорогою життя Покійного.
Петро Зелений народився 13 жовтня 1908 р. у селі Вислобоках, що недалеко Львова, де його батько був управителем місцевої школи. Покійний був наймолодшим сином з багаточисленної родини Максима та Марії Зелених.
До народньої школи ім. Маркіяна Шашкевича ходив у Львові, а також середню освіту здобув у Львові в академічній гімназії. В 1927 р. розпочав університетські студії на Львівській Політехніці, агрономічний відділ, що успішно закінчив у 1932 р. з дипломом інженера-аґронома.
Вже в час студій зацікавився проблемами харчування і харчовою фізіологією і тою ділянкою цікавився все своє життя.
У другій половиш 1933 р. зголосився до праці в краєвому господарському т-ві «Сільський Господар» у Львові, що саме в той час розгортало широку діяльність по селах Галичини. Кілька років працював як повітовий агроном, тоді мав нагоду об’їхати багато сіл, де закладав відділи «Сільського Господаря», а також кооперативи там, де ще їх не було, чи відновлював читальні Просвіти, що через пацифікацію в 1930 р. припинили діяльність. З тих причин мав нераз труднощі з польською поліцією.
В 1938 р. був перенесений до Львова до централі т-ва «Сільського Господаря», де перебрав редакцію тижневика під назвою «Сільський Господар», а також був співредактором наукового журналу «Український Агрономічний Вісник», редактором якого був д-р С. Храпливий.
У тому часі працював також суспільно та був членом ряду громадських установ: членом відділу т-ва «Просвіта», членом «Марійських дружин», Пласту та інших. Був одним із засновників Т-ва Українських Агрономів, а на початку 1939 р. навіть головою того товариства.
3 приходом більшовиків до Галичини був арештований 17 жовтня 1939 p., але по двох тижнях вдалось Покійному вирватися з НКВД і, завдяки Романові Шухевичеві — пізнішому ген.-хор. Тарасові Чупринці, дістався до Перемишля, а звідти по короткому часі до Кракова. Але за дорученням проф. Кубійовича не залишився у Кракові, а переїхав до Берліну на дальші студії.
У 1940 р. був прийнятий на Вільгельмський Університет у Берліні до проф. Мангольда в характері наукової помічної сили. Про цього професора покійний Петро Зелений мило згадував до кінця свого життя. На Вільгельмському Університеті у лябораторії приготовив дисертацію для осягнення наукового ступеня доктора, а також перейшов тоді курс біохемії. У 1942 р. предложив дисертаційну працю, на підставі якої Професорська Рада Аґролісового факультету Університету в Берліні признала йому звання д-ра сільсько-господарських наук, і тоді іменовано було Покійного старшим асистентом. У місяці березні 1945 р. предложив університетським властям габілітаційну працю, але через воєнні події не було часу на її затвердження. Берлін, як майже вся Німеччина, був тоді у руїнах.
Тому в квітні 1945 р. Покійний вирвався з палаючого Берліну та з різними труднощами та небезпеками дістався вже по закінченні війни до Регенсбургу. З відкриттям у Регенсбурзі Українського Технічно-господарського Інституту (УТГІ) покійний Петро Зелений був прийнятий на лектора, а після предложення габілітаційної праці в 1946 р. професорська рада обрала його доцентом та керівником катедри фізіології і годівлі сільсько-господарських тварин. Рівночасно Покійний мав виклади на ветеринарно-медичному факультеті в Мюнхені до кінця 1948 р.
У 1948 р. залишає Німеччину, бо Т-во Бельгійських Хліборобів, що його центр знаходиться в Лювені, запропонувало йому працю як наукового дорадника при фабриці комбікормів у Антверпені. У той самий час запропоновано йому зайнятися організацією експериментальної тваринної дослідної станції в Попель, біля голляндського кордону, де він був керівником аж до переходу на пенсію в 1974 р. Ще в кількох словах про життя в Бельгії. В 1950 р. одружився з Софією Колібабою, абсольвенткою Лювенського Університету, яка, на жаль, відійшла передчасно у вічність, вже дванадцять років тому, і то було найбільшим горем у житті Покійного. Незагоєна рана на його серці залишилась до кінця життя.
У 1953 р. був обраний дійсним членом НТШ, а в грудні 1954 р. професором УТГІ, того року став дійсним членом німецького Наукового Т-ва, а також членом Богословського Наукового Т-ва. У 1965 р. став дійсним членом Міжнародньої Вільної Академії Наук у Парижі. Брав активну участь в різних міжнародніх наукових з’їздах, конгресах та відбув кілька наукових подорожей по європейських країнах.
Не менше активний був покійний проф. Петро Зелений у громадському житті нашої громади у Бельгії.
Ввесь час був членом УНОТ та інших організацій у Бельгії. Від 1963 р. був головою УХР на Бельгію, а відтак Патріярхального Т-ва на Бельгію аж до кінця життя. Був також дві каденції головою УПСО — Українського Патріярхального Світового Об’єднання. У той час відвідав не тільки всі країни в Европі, але також країни Північної Америки, США та Канаду. Понад 10 років був секретарем т-ва «Апостольська Візитація». Слід підкреслити, що Покійний був глибоко віруючою людиною і практикуючим християнином. Довгі роки був щирий та відданий співробітник преосв. Івана Бучка, а відтак Блаженнішого Патріярха Йосифа. У тій цілі був покійний десятки разів у Римі. Проф. Петро Зелений був майже 15 років головою ГРУГОБ, кілька разів головою Т-ва Св. Софії в Льєж, а головно великодушним меценатом на обидва т-ва Св. Софії, як у Льєж, так і Гонк.
Коли мова йде про меценатство, то треба додати, що був знаний як великий добродій українських церковних інституцій в Римі, а дальше для НТШ в Сарселі, де допомагав не тільки фінансово, але передав свою бібліотеку для цього наукового Центру, дав даток на УДК та покривав всі свої подорожі на різні з’їзди, конференції, засідання, збори та численні подорожі до Риму, а також на відвідини наших громадських осередків з рефератами чи на різні зустрічі.
У кількох словах не можна описати багатогранної діяльности Покійного. Загалом ми знаємо його, принайменше я особисто та моя родина, як людину чесну, з великим відчуттям, з погідною і доброзичливою вдачею, а тому всі його поважали та шанували. Кінчаючи слово про життєвий шлях покійного проф. Петра Зеленого, прощаю його від тих установ, де я з ним дуже близько співпрацював, але також від нашої родини, бо були ми добрими та близькими приятелями.
Покійний Петро Зелений відійшов у Божі засвіти, щоб стати на суд перед Престолом Всевишнього, нашими молитвами просімо, щоб Господь був милостивий до Покійного, а ми згадуймо про нього тільки в добрих словах, про його прикмети та заслуги. Він жив не тільки для себе та своєї родини, але також проблемами нашої громади, а головно проблемами та долею нашої української Церкви. Тому то пам’ять про покійного проф. Петра Зеленого переходитиме з роду в рід та буде вічною.
Микола Когут
