Після тяжкої недуги, 16 червня 1982 р. в Сіднеї (Австралія) помер визначний представник української культури, громадсько-політичний, пластовий і провідний мирянський діяч Василь Матіяш. Відхід колишнього оперного співака Василя Матіяша по той бік рубікону дуже боляче прийняла не тільки українська громада в Австралії, але й ціла українська діяспора у вільному світі. Василь Матіяш належав у нашому українському житті поза межами батьківщини до виняткових осіб. Ця винятковість випливала з його особливих добрих прикмет. В першу чергу належить підкреслити, що маестро Василь Матіяш був глибоко віруючою людиною. Поруч з тим він був доброзичливий, чесний, відданий та працьовитий для своєї Церкви і свого поневоленого народу, одним словом, був надзвичайно шляхетною людиною. Його доброта, любов та відданість перемагали над усім. З такою настановою, як мав покійний, він не мав ворогів, всі його любили й поважали. Тому його відхід у Божу вічність є дуже болючим не тільки для його дружини і найближчої родини, але в загальному для української громади.
На жаль, його життєвий шлях не був легкий.
Покійний Василь Матіяш прийшов на Божий світ в 1910 році в селі Павелча, Івано-Франківської області. Батьки дали йому дбайливе родинне і християнське виховання. Тут же він закінчив народню школу. Середню освіту одержав в Малій Семінарії у Львові. Також закінчив студії богословія. Василь мав талант до музики й співу. Тому під час студій богословія у Львові він також почав студіювати музикологію в Музичному Інституті ім. Лисенка. Лекції співу брав у відомої оперної солістки в Харкові й Львові Марії Сокіл. Василь Матіяш мав гарний ліричний баритон і прекрасно володів своїм голосом. До речі, в тому часі з ним вчилися студенти, які згодом стали визначними музикологами, як теперішній директор і диригент львівської опери Е. Козак, композитор Кос-Анатольський, солісти: Ройко, Старицький, Л. Рейнарович, диригент Божик, скрипалі: покійний Цісик, Согор, Цегельський, челіст Барвінський та інші.
На жаль, Василеві Матіяшеві не все укладалось, як бажалось. Війна перебила його пляни. У воєнні роки він був у Відні і тут дальше студіював спів. В 1943 р. закінчив Музичну Віденську Академію, одержавши титул оперного співака. Після цього короткий час, до закінчення війни, співав в оперному театрі в Ґрацу. У Відні одружився з піяністкою Ерною фон Джойованні. Після капітуляції гітлерівської Німеччини переїжджає з дружиною до Західньої Німеччини. Деякий час співав у оперному театрі в Мангаймі і у мюнхенському радіо. Крім того, робив турне з концертами по українських таборах у Німеччині.
Німеччина не була в той час такою країною, щоб можна було щось плянувати та укладати особисте життя, тому довелось В. Матіяшеві шукати сталого побуту, і він його знайшов у далекій Австралії. І тут йому не судилась доля працювати по професії, як оперний співак, а тому приходилось іншими шляхами заробляти на прожиток.
В. Матіяш належав до тих, що не тільки турбувавсь за своє власне життя, але також за організоване життя громади. Він крім цього, що весь час старався бути творчим у мистецько-співучому світі, був одним з організаторів українського життя в Австралії. Давав свої власні концерти. З 1952 р. був диригентом одного з найкращих хорів в Австралії «Боян», з яким виступав з концертами для української і австралійської публіки. В. Матіяш був активним пластуном і займав різні провідні пости: був станичним Пласту в Сіднеї, головним пластуном на Австралію, неодноразово командантом пластових таборів. Він же також був основником хору «Юного пластуна» і «Юного Бояна». Також довгі роки був диригентом церковного хору при церкві св. Андрея у Сіднеї. Він був основником братства св. Андрея і основником т-ва «Відродження» в Австралії. В останніх роках свого життя В. Матіяш був головою Об’єднання Українських Католицьких Організацій в Австралії (ОУКОА). Як людина з теологічними студіями, цікавився проблемами нашої Церкви та Піддержував мирянський рух, будучи сам його членом, боровся за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату, а коли це здійснилось, то підтримував змагання за його визнання. Був учасником З’їзду Українського Патріярхального Світового Об’єднання, який відбувся в Лондоні» в 1979 р. Після цього взяв участь у ювілейних святкуваннях 40-річчя архиєрейських свячень Патріярха Йосифа. Він мав взяти участь у мистецькій програмі, але так склалось, що стан здоров’я йому на це не дозволив. Він це дуже переболів.
Як пластун, був великий любитель молоді й, де тільки міг, їй допомагав і для неї працював. Тут належить згадати його учительський вклад у навчанні дітей у суботніх школах українознавства. Зрозуміло, чому його відхід у Божу вічність так боляче сприйняла українська громада в Австралії, а зокрема в Сіднеї. Похоронні відправи довершив о. мітр. Іван Шевців і о. З. Хоркавий. У величавих похоронах, під час яких співав церковний хор, взяли численну участь його близькі знайомі, друзі і широка українська громада. Покійний Василь також кореспондував з редакцією нашого журнала, служив своїми порадами та піддержував його морально й матеріяльно.
Покійний Василь Матіяш залишив у смутку свою дружину Ерну, брата Остапа в Мельборні, сестру в Україні, пластунів, членів братства і в загальному широку українську громаду, для якої він працював. Дружині Ерні, ближчій і дальшій родині висловлюємо наше глибоке співчуття. Хай світла пам’ять про Василя іде з роду в рід, а гостинна австралійська земля буде йому легкою.
