І знов засумувала трембіта, бо не стало вірного сина України, активного діяча у громадському, культурному, патріярхальному й політичному русі. Народився Покійний 27.5.1899 р. в селянській родині у Слобідці Струсівській, повіт Теребовля. Батько незабаром помер, і він мусів допомагати матері на господарстві. Мав велику охоту до науки, закінчив кооперативні курси, був книговодом. Працював від юних літ у читальні «Просвіта».
Як вояк австрійської армії був поранений на італійському фронті. За української держави працював у сільській управі. Після визвольних змагань був головою читальні «Просвіти», «Лугу», заложив кооперативу. 1925 р. одружився з Ольгою Нев’ядомою із Струсова. В 1934 р. заложив крамницю з металевими виробами в Теребовлі, але радянська влада сконфіскувала крамницю й дім.
Працював книговодом у колгоспі, але мусів утікати на Захід, щоб не вивезли його на Сибір.
Весною 1944 р. виїхав на Захід, перебув 3 роки в Німеччині, в 1947 р. виїхав до Америки, де осів в Асторії, Н.-Й. Тут зразу включився в наше церковне й громадське життя. Був членом братства св. Миколая. Був членом 5 Відділу УНС, у якому займав і виконував різні функції.
Був активним членом в патріярхальному русі та в багатьох товариствах. Заходом покійного відбувся 19.3.1961 р. в Нью-Йорку перший з’їзд теребовлян, де вибрано його фінансовим референтом. Впродовж 8 літ він зібрав $20.000 на видання книжки «Теребовельська Земля».В 1969 р. він помістив у ній свої спомини «Слобідка-Струсівська — моє родинне село», «Трагедія у Струсові», «Теребовляни на возах».
Окремою книжечкою видав «Міцніші скелі» — спомин про геройську боротьбу і смерть Михайла Прусака, його односельчанина.
В його споминах проявляється велика любов до рідної землі і вміння зацікавити читача. У 1965 р. він написав докладну історію у 50-ліття Братства св. Миколая в Асторії, яку видав окремою книжкою. В 1968 р. в ювілейній книзі парафії церкви Чесного Хреста в Асторії описав солідно її історію. Коли приїхав наш Ісповідник Віри, Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий, то він їздив зустрічати його до Торонта, як його свояк.
Підтримував всіми силами наш Патріярхальний рух і всі наші акції, як неструджений патріот-діяч. Помер 15.12.1983 р. Вічна Йому пам’ять!
І. Д.
