12 жовтня 1994 p., на 82 році життя відійшов від нас великий патріярхальник, довголітній парох церкви св. Володимира Великого в Ютиці, Н.-Й., який також був капеляном пластової молоді в Америці та членом багатьох товариств і організацій, включно із Патріярхальним Товариством, бо знав, що якщо Україна матиме патріярхат, то він дбатиме про єдність нашої Церкви і народу та може вільно розвиватися, бо «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля».
Осиротив о. Богдан свою доню Таню Назаревич із мужем Романом і дітьми Христиною і Ромком, старшого сина Олександра з дружиною Оленкою з дому Ромах і дітьми Андрієм, його жінкою д-ром Лесею і Наталкою та молодшого сина Ростислава з дружиною Марічкою з дому Кузич і їхніми дітьми Ростиславом і Ладою, сестру Стефанію з мужем о. крил, д-ром Володимиром Тарнавським з дітьми, внуками і правнуками, брата д-ра Романа із синами Євгеном, д-ром Романом та Марком з невісткою, сватів Юлію Назаревич, Анатолія і Ольгу Ромах і Нестора і Нілю Кузичів і сестрінка о. Степана Яновського з дружиною Орисею з дітьми і дальшу родину, своїх вірних парафіян і співробітників, з якими здвигнув прегарну церкву та авдиторію, своїх друзів, приятелів, православних священиків та братів і сестер, з якими спільно співпрацював, та велику пластову братію в діяспорі та на Україні.
Народився о. крил. Богдан 6 травня 1912 р. в Конкольниках Рогатинського повіту в родині о. крил. Петра і Ростислави з дому Кузеля. Вчився він у Жовчеві, Станиславові (Івано-Франківську), в Рогатині, а в 1931 році закінчив Малу Семінарію у Львові іспитом зрілости. Теологію студіював у Львівській Богословській Академії, а одружившись 25 жовтня 1936 року з Володимирою (Дьодею) Заяць, дочкою бл. п. о. Якова, колишнього диригента хору богословів у Львові, він прийняв св. Тайну Священства 12 грудня 1937 р. з рук бл. п. архиєп. Івана Бучка у присутності Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького в соборі св. Юра у Львові.
Спершу він був сотрудником на Поділлі у п’ятьох селах: Добромірка, Гущани, Лозівка, Ободівка й Чагарі Збаражські. Після смерти о. Лева Юрчинського 1939 р. о. Богдан став адміністратором цієї великої парафії. Коли зближалась комуністична навала у березні 1944 p., він подався на Лемківщину, де зупинився на короткий час, а тоді поїхав до Австрії, де всесв. о. прелат Петро Вергун покликав його до Берліну. Видіставшись із радянської облоги, він приїхав до Сельдфельду в Тюрінгії, а після капітуляції Німеччини він помагав бл. п. Н. Вояковському організувати парафії в таборах переміщених осіб. Довший час він душпастирював у Міттенвальді в Баварії.
До Сиракюз, Н.-Й., він приїхав зі своєю родиною у травні 1950 р. і був душпастирем у Мідлпорті в Пенсильванії, тоді як асистент пароха в Сиракюзах в 1951 р. бл. п. Митрополит Константин Богачевський назначив його директором юнацької оселі в Страгфорді, Н.-Й., де йому допомагали пластові виховники Микола (Гоко) Кравців і Ярослав Ликтей. Цю оселю він провадив до 1956 року.
Першого травня о. Іван Прокопович, парох нової парафії св. Володимира Великого в Ютиці, виїхав до Детройту, а на його місце прийшов о. крилошанин Богдан Смик. Бл. п. єп. Йосиф Шмондюк у 1968 р. ще додав о. Богданові парафію в Ромі, Н.-Й., недалеко Ютики, та обидві парафії він провадив аж до його смерти. Голова Помісної Української Католицької Церкви, Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий іменував 7 лютого 1974 р. о. Богдана почесним крилошанином.
Покійний о. Богдан із своєю дружиною Володимирою, яка померла якраз два роки тому, вложив багато праці в розбудову парафії і у вихованні молоді у релігійному, національному, пластовому, екуменічному й патріярхальному дусі. Він з мужами довір’я, церковним, будівельним комітетами, жертвенними парафіянами й людьми доброї волі побудував прегарну церкву в українському візантійському стилі, зараз біля славного ютицького музею, яка стала окрасою міста.
Священичий Парастас відправлено в середу, 19 жовтня 1994 p., а в четвер, 20 жовтня, о 8-ій годині ранку відправлено архиєрейську Службу Божу, яку очолював Владика Василь Лостен із священиками: деканом о. протоієреєм Карлом Меззомо та священиками, за абеткою: канцлер о. митрат Матвій Берко, о. Михайло Бунда, о. Филип Вайнер, о. Василь Годенчук, о. Василь Гриньків, о. монсіньйор Роман Ґолемба, о. Петро Ґронський. о. Михайло Дубович, о. Петро Дудяк, о. диякон Мирон Коч, о. Іван Кащак, теперішній капелян Пласту, о. крил. Іван Кротець, о. Володимир Марущак, о. Орест Підлипчак, митрофорний протоієрей о. Маріян Процик, о. Ігор Стець, о. крил, д-р Володимир Тарнавський, о. Едвард Чудак, о. Степан Яновський, і до них ще долучились православні священики о. Харитон Довгалюк і о. Микола Кривонос, приятелі о. Богдана та латинські священики, які очолював друг о. Богдана Еміль Якубік, монсіньйор Адольф Кантор, фр. Дон Карлен та інші.
У церкві прощальне слово виголосив преосв. Владика Василь, а тоді процесія, очолювана міською поліцією і похоронним заведеням Варвари Ричек, подались на парафіяльний цвинтар у Вайтставн, Н.-Й. Під кінець похоронних церемоній від пластунів попрощав о. Богдана о. крил. Володимир Тарнавський, а тоді Михайло Бабич прощав його високопатріотичною промовою від себе, своєї родини, приятелів і усієї української громади. Після пісні «Ніч вже йде», яку пластунство відспівало, взявшись за руки, та пісні «Чуєш, брате мій».
Родина запросила усіх присутніх на тризну, якої господарем був муж довір’я Ярослав Ликтей. У залі при головному столі засіли всі священики, очолені деканом о. протоієреєм Меззомо, на середньому столі присіла вся родина, а на передніх столах шановні гості. Господар, відкриваючи меморіяльну тризну, подякував присутнім за їхні молитви задушу бл. п. о. крил. Богдана та за їхню участь у похоронах і попросив декана, щоб він проказав молитву.
При кінці обіду Я. Ликтей відкрив прощальну частину та попросив приявних до промов. Першим промовцем був о. крил. Іван Кротець від української католицької катедри свв. Володимира й Ольги в Чікаго. Рома Гайда говорила від Патріярхального Товариства, Патріярхального Руху і Ради Мирян, о. Іван Кащак, сучасний капелян Пласту в Америці, який перебрав цей пост від покійного о. Богдана, Ігор Гайда від Пластової Головної Булави, Христя Навроцька від Краєвої Пластової Старшини і Ради, Володимир Корнага від пластової оселі «Вовча тропа» в Іст-Четгем, на яку часто їздив зі своїми ютицькими пластунами та відправляв там Служби Божі для пластунів. Братчик Ярослав Пришляк прощав покійного пластуна від «Нового Сокола», де о. Бодан також їздив на Богослужіння, та від сучасної пластової станиці в Боффало та Оксана Бережницька поділилась із присутніми своїми теплими спогадами про отця-пластуна. Роман Шаран прощав отця Богдана від місцевої пластової станиці Сиракюз-Ютика, Ярослава Томич прощала його від місцевого Патріярхального Комітету, якого він був членом і рушійною силою, та від СУА, а Богдан Рабій від місцевого Відділу УККА та Осип Ліщинський від Організації Українського Державницького Фронту. Наталка Соневицька нагородила присутніх своїми цікавими спогадами та о. диякон Мирон Коч від Українського Народнього Союзу, а Микола Ґотман від української ютицької Радіопрограми, на якій виступав о. Богдан і його покійна дружина Володимира. Уляна Старосольська переповіла свої власні спомини, а тоді о. крил, д-р Володимир Тарнавський поділився з присутніми своїми спогадами та від родини подякував господареві Ликтеєві, деканові Меззомо, всім отцям і приявним за участь у похоронних церемоніях. Господар повідомив присутніх, що наспіли кондоленції від Блаженнішого Патріярха, Кардинала Мирослава-Івана Любачівського та окремі від його канцлера о. д-ра Івана Дацька з Риму, бо вони були там якраз на Синоді. Він коротко начеркнув життєвий шлях покійного, згадав про останні дні життя його, подякував за промови та за участь гостей, які, не жаліючи труду, приїхали із далека, пластунам, які були в одностроях, працівникам тризни, православним братам і сестрам і всім людям доброї волі та попросив декана до кінцевого слова та проведення молитви.
Про Патріярхат о. Богдан мріяв уже давно і на ці теми часто говорив проповіді, а тому що він мав хист до казань, то сильно впливав на слухачів. Дай, Боже, щоб Україна одержала Патріярхат, а американська земля була йому пером.
Ярослав Ликтей
