12-го січня дітройська громада відпровадила на вічний спочинок видатного і заслуженого суспільно-громадського діяча бл.п. інж. Миколу Кунинського, який відійшов на вічну ватру на 82-му році трудолюбивого життя. Про покійного можна сказати словами Івана Франка: «Все життя він віддав для одної ідеї / І горів і яснів і страждав. / І трудився для неї», які влучно характеризують життя і працю нашого дорогого приятеля бл.п. інж. М. Кунинського. На протязі 50-літної громадської праці, він, наче той вояк на стійці, стояв у передових рядах праці й боротьби на службі українського народу. Для нього клич – Служба Богові й Україні — був змістом його життя. І тому не диво, що, коли в суботу 9-го січня поширилась вістка про його відхід у кращі світи, нам стало відчутним, що ми втратили цінну людину.
На руїнах знищеної Батьківщини, поневоленої комуністичною Москвою і панською Польщею, в часі пацифікації та жорстокого переслідування більшовицьким НКВД, насильницьким Гестапо, виростав у священичій родині на Івано-Франківщині молодий юнак Микола Кунинський. Він виховувався в атмосфері патріотичної відданої Богові й Україні родині. Молодий Микола пильно спостерігав як Його батько, не тільки сповняв душпастирські обов’язки. але йшов в народ, організував читальні, кооперативи, хори, аматорські гуртки, був душею і батьком громади. Коли молодий студент Микола закінчив гімназію в Коломиї і інженерію в Познані й Берліні, та після закінчення II світової війни прибув до Дітройту. він пішов слідами свого батька — віддав себе всеціло на службу Богові й Україні. Він був співосновником і головою Товариства Українських Інженерів, довголітнім скарбником Метрополітарного відділу УККА, понад 25 літ — скарбником Українського Культурно-Громадського Клюбу, головою Українського Патріярхального Товариства, фінансовим референтом Українського Патріярхального Світового Об’єднання, уповноважений Патріяршого Фонду при Товаристві Свята Софія та уділявся в інших організаціях. Вся ця праця та його жертвенність запевнюють йому гідне місце в пам’яті нашої громади.
Та не в самому переліку виконання праці покійного лежить справа, хоч сам цей перелік виразно вказує, як пляново вміла ця людина використовувати кожну хвилину життя. Ніякої праці він не виконував поверховно, в кожне діло вкладав належну частину свого високого інтелекту, організаційних здібностей, патріотизму та ідейного полету. Всюди помітна була його висока товариська культура, уважливість до кожної людини, правдивий християнський гуманізм, який виніс із священичої родини. Був людиною доброго серця, твердого характеру, високих ідеалів та вродженого оптимізму. Він любив людей і люди любили його. В нього була ота непохитна впевненість «Господь — кріпость моя. Чого ж я маю боятися?».
Відійшов від нас добрий муж, батько, дідусь, приятель, ревний християнин і взірцевий громадянин-патріот. В глибокому смутку залишив дружину Надію, сина Ігора з родиною, дочку Христю з родиною, ближчу і дальшу родину в Україні й на поселеннях та численних друзів.
Вічна Йому пам’ять!
Василь Колодчин
