Блаженніший Мирослав-Іван відслужив службу за упокій (Панахиду) народнього депутата України Богдана Котика, що помер 14 серпня 1991 року у Львові в наслідок сердечного приступу. Прохання провести похорон колишнього мера Львова надійшло від його родини, яка підтвердила, що пан Котик дійсно був греко-католиком, оскільки був хрещений за цим обрядом і завжди вважав себе в серці українцем греко-католиком.
Це вперше з 1946 року Глава Української Греко-католицької Церкви служив Панахиду за урядову особу. На похороні було присутніх близько 50,000 — 60,000 людей.
В останні роки свого перебування на посту мера пан Котик співпрацював разом з керівниками Української Греко-католицької Церкви, допомагаючи їй отримати законне право. Прощальне слово виголосив отець Іван Дацько, канцлер Львівської Архиєпархії. Повний текст промови друкуємо нижче:
Опечалена родино, жалібна громадо!
Зібралися ми тут, щоб відпровадити на вічний спочинок раба Божого Богдана, який два дні тому несподівано відійшов від нас. Знову здійснюються слова Христові: «Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години» (Мт. 25, 13), коли Син Чоловічий прийде і покличе нас Господь, щоб віддати одвіт за пройдену життєву путь.
Коли так приглянутись життю покійного Богдана, пригадується притча Христова, як Добрий Господар кликав робітників до праці у своєму винограднику. Одного прикликав у перший час, другого у третій, інших у шостий і дев’ятий, а останніх в одинадцятий час. А як прийшов час винагороди, то кожному дав за домовленою заплатою по динарію. І хотя й ті, що працювали цілий день, нарікали, що Христос зрівняв останніх з першими, що несли тягар і спеку дня, то Спаситель відповідає: «Друже, не кривджу тебе… Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. Хіба невільно мені робити зо своїм, що захочу? Чи око твоє лукаве тому, що я добрий? Так то останні будуть перші, а перші — останні» (Мт. 20, 13-16).
Нині, прощаючи покійного Богдана, можемо ствердити, що його життя у незбагненному Божому промислі було виявом Христової любови і милосердя. Нелегкими були літа його молодости і юности, важкими були обставини, в яких виховувався, виростав і навчався Покійник у роках формації. Не раз, не двічі люди, а то й система заставляли до того, що забувалося про Христа, про його заповіді. Може навіть хотілося собі вмовити, що Бога немає, що його Церква на землі вже не існує, а лиш наше «суєтне тіло» і матеріяльне життя. Та Бог довготерпеливий і многомилостивий, і як поучає апостол народів св. Павло, «досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується» (2 Кор. 12, 9).
І дійсно, коли вдарила година і прийшов слушний час, і коли з волі Божого повеління на Покійного поставлено високу відповідальність Посадника міста Львова, то Божа сила виявилася у людському безсиллі. Наче зов крови, розбудилася свідомість приналежности до Христової Церкви, бажання справедливости і рівного трактування вірних Греко-католицької Церкви із іншими конфесіями. І так покійний раб Божий Богдан виявив велику відвагу, благорозуміє і смиренномудріє, віддаючи кесареві кесареве, а Богові — Боже. Справді, як цей Христовий виноградар, він заслужив на щедру винагороду Спасителя.
Роки його служіння місту Львову співпадали із великими змінами нашої Батьківщини. І тут Покійний виявив рівновагу духа, спокій душі і високе розуміння християнської справедливости. Останні роки життя Покійного, яке так несподівано перервалося, стало наче великим задоситьучиненням важкого минулого. Тим Покійний здвигнув собі вінець незабутности, бо зрозумів навчання Святої Церкви, що чим більша влада і чим вища відповідальність, то тим вище має бути служіння. Смерть рівняє багатого з бідним, могутнього із безсилим, і кожному з нас у день судний треба буде здати перед Христом свій одвіт…
Сьогодні в історії Львова з нагоди цієї сумної години, ми є свідками нової історичної події, що вперше, після стількох десятиліть, високого урядового служителя відпроваджує Церква на вічний спочинок.
Було це бажанням родини, щоб обряди похорону були відправлені служителями Української Греко-католицької Церкви, цього визнання, в якому родився, хрестився, виростав та відійшов у вічність покійний раб Божий Богдан.
Складаючи на руки дружини, опечаленої родини і всіх представників влади та й тут присутніх богомільців найщиріші наші співчуття, потішними нехай стануть слова молитви Святої Церкви: «Господи, упокій душу усопшого раба твого Богдана, на місці світлім, на місці квітучім, на місці спокійнім, звідки втекла болізнь, печаль і зідхання; всяке прогрішення, вчинене ним словом або ділом, або помислом, як благий і чоловіколюбець Бог, прости, бо немає чоловіка, що жив би, а не згрішив; бо Ти один без гріха, правда Твоя — правда вовіки, і слово Твоє істина». Амінь.
о. Іван Дацько Львів, 16 серпня 1991 р.
