Ділимося болючо-сумною вісткою з читачами журнала «Патріярхат» та з широким організованим мирянським рухом і українським громадянством, що 25 квітня 1995 р. у Філядельфії — США помер на 92 році життя дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, довголітній член редколегії журнала «Патріярхат» проф. Лев Шанковський. Покійний був і залишився багатокольоритною особистістю у нашому громадсько-політичному, релігійно-церковному і науково-дослідному житті української діяспори, а водночас, можна сказати, українського народу.
Лев Шанковський народився 9 вересня 1903 р. у Дулібах, що на Стрийщині. Він же учасник українських визвольних змагань, член Української Галицької Армії, а згодом Армії Української Народньої Республіки. Учасник 1-го зимового походу 1920 р. Пережив трагічні часи української визвольної боротьби. Шанковський ще юнаком був свідомий того, щоб успішно дальше змагатись за незалежність українського народу, треба озброїтись у знання. Таким чином він же стає студентом Тайного Університету у Львові в роки 1922-24. У 1929 році закінчує високу школу закордонної торгівлі. У 1930 році здобуває маґістерку з філології — англійської і французької мови на Львівському Університеті. У 1936 році на Варшавському Університеті здобуває диплом учителя торгівлі. Поруч цієї професії Лев Шанковський постійно брав активну участь в українському громадському і політичному житті. Як учасник українських визвольних змагань належав до Української Військової Організації (УВО).
Л. Шанковський згадує у своїх спогадах, що ніколи формально не був членом ОУН, але під час окупації гітлерівської Німеччини України не тільки був пов’язаний і разом з членами ОУН перебував у протигітлерівському українському резистансі, але був одним з головних учасників, який формував і брав безпосередню участь у визвольній боротьбі УПА. Як військовик служив своїм знанням і працею у формуванні і керівництві визвольної боротьби у роках 1942-1944. На цьому місці слід підкреслити, що Л. Шанковський був одним з головних архітектів створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у 1944 p., будучи головою Підготовчої Комісії. Він же був членом-основником УГВР. Проте, як проходила праця до створення УГВР, залишив свої спогади, з яких будуть могти користати дослідники цього періоду історії українських визвольних змагань. Покійний не тільки був активним учасником українських визвольних змагань у 1918 році і за гітлерівської та більшовицької окупацій, але залишив тверді сліди про цю боротьбу, написавши низку праць, у яких є зафіксовані події і факти того часу. До речі, його праці появились також англійською й еспанською мовами. Тут можна назвати праці українською мовою «Похідні групи ОУН», що з’явилась у 1953 p., «Українська Армія в боротьбі за державність» у 1958 p., «Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія» 1974 р,. й інші. Це без найменшого сумніву, вагомий вклад в історію літератури визвольної боротьби України.
У перші повоєнні роки 1946 до 1949 у Мюнхені Лев Шанковський як доцент викладав в Українській Високій Економічній Школі. Його виклади були на високому рівні. Тут в США проф. Лев Шанковський спершу працював у дослідно-видавничому об’єднанні «Пролог», будучи редактором журнала «Пролог». Покійний залишив багату журналістичну й публіцистичну спадщину, будучи співробітником багатьох пресових органів і журналів. Тут можна б назвати Енциклопедію Українознавства, «Літопис Червоної Калини», «У анналах Української Вільної Академії Наук», «Український квартальних», «Український самостійник», «Сучасна Україна», газета «Америка» й інших. Поруч з тим був активним довгі роки у редакції журнала «Патріярхат», у якому появилась ціла низка його спертих на засадничих джерелах і цікавих статтей на релігійно-церковні теми. Покійний цікаво опрацьовував тему ватиканської остполітік та вказав на її небезпечні для нашої Церкви шляхи. На жаль, ця ж політика дальше сьогодні продовжується. Власне ця політика є основною причиною, що по сьогодні Апостольська Столиця не визнала патріярхату Помісної Української Католицької Церкви.
Покійний проф. Лев Шанковський повністю піддержував ідею патріярхату Блаженнішого Йосифа Сліпого, яку він висунув на Вселенському Соборі Ватиканському ІІ. Згідно з своїми переконаннями він піддержав новоутворену парафію св. архистр. Михаїла у Філядельфії, яку поблагословив св. п. Патріярх Йосиф, яка задержала старий календар, будучи її взірцевим парафіянином.
Унікальність проф. Лева Шанковського полягала в тому, що він був не тільки істориком і дослідником українських визвольних змагань у 1918 роках, а також періоду Другої світової війни, протигітлерівського українського резистансу — УПА, але також був їх безпосереднім активним учасником. Коли ж ідеться про останній період боротьби, він належав до тих, що визначував її шляхи. Можна без перебільшення сказати, що покійний Лев Шанковський творив історію української визвольної боротьби. Варто при цьому відмітити, що не багато було таких особистостей в українському житті, як був професор Шанковський.
Покійний Лев Шанковський належав до тих щасливців, що міг бачити плід його відданої праці у визвольному процесі, бо воскресла українська самостійна, соборна і незалежна українська держава і воскресла Українська Церква. Виросли, немов з попелу, як згаряючий фенікс.
Покійний Лев перенісся у Божі засвіти в особливий період церковного року, коли ми співаємо радісну благовість «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Цей факт має також своє особливе значення. Серед моря могил на українському цвинтарі св. Андрія у С. Бавнд-Бруку виросла ще одна свіжа могила Л. Шанковського. Покійний спочив у секції, де спочивають колишні вояки УПА, як один з тих, що боровсь разом з ними і керував та унапрямлював український резистанс.
Над могилою попрощав покійного проф. Лева Шанковського в імені крайової управи Українського Патріярхального Товариства та журнала «Патріярхат» — Микола Галів, від ОУ Н — Володимир Янів, а під час поминок прощали від Середовища УГВР — Євген Стахів, від видавництва «Бойківщина» — Теодор Царик, від Катедри Українознавства при Гарварді — Степан Хемич і від видавництва «Стрийщина»— Климентій Баб’як. Після Парастасу у Філядельфії покійного прощали від УПА — М. Ковальчин, від парафії св. Михаїла — Ярослав Климовський, від Українського Патріярхального Відділу — Іван Крих, газети «Америка»— Осип Рожка і Наукового Товариства ім. Шевченка — Леонід Рудницький.
Олександер Михайлюк, який займався похоронами проф. Лева Шанковського, щиро подякував усім учасникам похорону і промовцям за теплі слова співчуття від дружини покійного пані Марти та ближчої і дальшої родини. Отець Олег Жовнірович, парох церкви св. Михаїла, що провів похоронні обряди, подякував усім присутнім, просив молитись за спокій душі Лева Шанковського і молитвою закінчив поминки.
Микола Галів
