В осінніх місяцях 1994 року сповниться 50-річчя з дня смерти Князя УКЦеркви, Митрополита Києво-Галицького, Слуги Божого Андрея Шептицького і 10-річчя з дня смерти Ісповідника Віри, престолонаслідника Києво-Галицької Митрополії Патріярха Йосифа. Нашими щирими молитвами подякуймо Всевишньому Господу Богу і нашій Опікунці Матері Божій, що нам послали двох велетнів духа Христової Церкви, якими були Слуга Божий Андрей і св. п. Патріярх Йосиф. Вони зарівно великі як у Христовій Церкві, так і в українському національному житті.
Ось ці круглі дати річниці є тільки нагодою, щоб згадати і відсвіжити собі їх незрівнянно велетенський вклад у розвиток Української Католицької Церкви та їх, що належно, неоціненний вплив на розвиток українського життя. Синод Владик УКЦеркви, що відбувся наприкінці лютого 1994 p., взявши до уваги особливе значення для нашої Церкви Слуги Божого Андрея, прийняв постанову, щоб окремо відзначити півсторіччя з дня його смерти. Схвально слід прийняти цю ухвалу, але беручи до уваги, що всі рішення Синоду є тайними, то ще не відомо, чи воно проскочить відповідну «цензуру». Це може видаватись дивним, але таке становище прийняли синодальні отці, про що говориться в інтерв’ю Патріярха Мирослава-Івана, яке друкуємо на іншому місці. Все може статись. Ось по сьогодні Апостольська Столиця не спромоглась зарахувати Слугу Божого Андрея до лику святих. Ще чекають на чуда… Знаємо, бо це таки сталось у наш час, що Апостольська Столиця зачислила до лику святих без документованих чуд. Якщо б була належно і всесторонньо стосовна установа Апостольської Столиці, запізналась з життям у мирі Романа Шептицького, то була б прийшла до переконання, що сам факт, що він став священиком і то священиком УКЦеркви, бо ж виховувався у латинському обряді, було першим і основним чудом. Його дальший життєвий шлях с прямо неповторно-унікальний і фасцинуючий у Христовій Церкві. Якщо йде будь-яка мова про справжнє покликання до духовного життя робітників у Божому Винограднику, то Слуга Божий Андрей є одним з клясичних прикладів. Таких осіб, як Слуга Божий Андрей, Вселенська Христова Церква не багато записала. Тут провід Церкви не у всьому дописав.
Чим більше ми віддалюємось від смерти Слуги Божого Андрея, тим більше він стає нам ближчий і більше зрозумілий, як особлива добросердечна людина, як справді неповторний митрополит на престолі Києво-Галицької Митрополії. Тому є нашим святим обов’язком гідно і достойно відзначити-пом’янути Слугу Божого Андрея, дійсного Князя нашої УКЦеркви і незрівняного подвижника єдности Христової Церкви, за яку все був готовий віддати своє життя.
Справді, коли Слуга Божий Андрей, у кризовій ситуації, покликав на свого рестолонаслідника Києво-Галицької Митрополії о. ректора Богословської Академії у Львові Йосифа Сліпого, тоді діяв Святий Дух. Справді, Слуга Божий Андрей не міг вибрати кращого наслідника. На жаль, Блаженнішому Митрополитові Йосифові, який діяв у найчорніші дні нашої історії Церкви й українського народу, не прийшлось довго сидіти на Києво-Галицькому престолі, але він виявився неперевершеним і гідним наслідником Слуги Божого Андрея. Блаженнійший Митрополит Йосиф, де б він не був, там все з ним був Києво-Галицький престіл, так він поводився і діяв у тюрмі, далеко на засланнях і так він продовжував діяти після появи у вільному світі, у Вічному Місті — Римі. Блаженніший Йосиф ніколи не відмовлявся від приналежности до великої родини — Вселенської Католицької Христової Церкви. На заклик вселенського архиєрея Блаженніший Йосиф приїхав до Риму, щоб свідчити віру УКЦеркви, промовляючи на Вселенському Соборі — говорю в імені тих, що віддали життя за Христову Церкву, і мільйони, що не можуть говорити… Ось що пише в справі приїзду до Риму Патріярх Йосиф у своєму «Завіщанні»: «… То голос бл.п. Папи Йоана XXIII кликав мене на Ватиканський Собор. Його голос був для мене наказом, бо і в ньому вбачав я незбагненний задум Божого Промислу. Чи не був це поклик завершувати те, чого не міг довершити, як в’язень? І так почався новий і дальший шлях мого життя».
Обидва наші церковні й національні велетні духа, Слуга Божий Андрей і св.п. Патріярх Йосиф, заслуговують на гідне, достойне й величаве відзначення як на батьківщині, так і в діяспорі. Їхні гроби, де спочивають тлінні останки, на Святоюрській горі у соборі св. Юра, повинні бути відкритими для всіх паломників. Не закривайте їх від вірних, які бажають прийти, поклонитись їх тлінним останкам та помолитись над їх гробами за спокій їх душі. Провід нашої Церкви на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном повинен зробити доступними для всіх гроби Слуги Божого Андрея і св. п. Патріярха Йосифа, так як є доступний для всіх у базилиці св. Петра у Римі наш святий Йосафат. Водночас наша Церква повинна подбати про написання монументальних монографій Слуги Божого Андрея і Патріярха Йосифа, щоб їх представити у всій ширині і богословській глибині. Це буде гідним, достойним і довготривалим відзначенням двох Велетнів Духа Христової Церкви.
М. Г.
