В останніх кількох тижнях очі світової думки були звернені на події в Польщі у зв’язку з відзначенням 2-ої річниці постання профспілки — «Солідарність» та протестами народу, головно молоді, проти воєнного стану… В цей самий час, коли в Польщі такий неспокій — польська телевізія (центральна) передавала програму, яка звернула увагу українців в Польщі. Передачу названо «Не буде реквієму (панахиди) церкві».
Редактор передачі Зофія Гальота відшукала групу студентів-ентузіястів мандрівок по зелених Карпатах, які захопилися красою лемківської побутової культури і вирішили, в міру можливостей і сил, спричинитись до рятунку не так то вже й численних слідів цього загибаючого — таки українського світу.
Велика кількість слідів лемківської культури опинилась в стані, який кличе про помсту до неба. Аж ніяк не помагає їм прибита до стіни лемківської церкви чи хатки дошка з написом, що даний об’єкт є під опікою державного консерватора. Бо що ж значить сама дошка, коли в ньому нічого не робиться, щоб забезпечити теперішній стан його. І як казала коментаторка польської телевізії — це не торкається тих церков, які перебрані для використання польськими священиками. Там парафіяни «нібито» самі дбають про те, щоб зовнішній і внутрішній вигляд святині був гідний назви Божого храму.
Знову ж за словами коментатора телебачення у Варшаві — «вистачить зійти з головного шляху чи дороги, щоб натрапити на об’єкти, які можна назвати лише руїнами — німими свідками завмерлого життя, яке процвітало — і то ще не так давно.
Чого не знищили досі «мстиві або злодійські людські руки» — це не спроможне протистояти нищівним впливам минаючих років: дерев’яну конструкцію точить шашіль, стіни прогнивають і розсипаються, буйні вітри зривають гонти, западаються іконостас і хори, настінні фрески покриває пліснь».
В передачі висвітлено фільм, в якому показувано знищені й зруйновані українські церкви на Лемківщині. Співучасниця передачі «Не буде панахиди церкві» — передавана польським телебаченням, Зофія Шантер, яка спеціялізується в консервації пам’яток архітектури, повела глядачів камерою по невеличкому закутку Кроснянщини. Вона заявила, що з 311 церков, які ще до 1945 року діяли в середній частині Підкарпаття, протягом наступних десяти років спалено або зруйновано 73 церкви, з яких п’ять за розпорядженям місцевої адміністрації розібрано «громадським чином» на паливо?! Цей вчинок Зофія Шантер слушно назвала «ганебним, безглуздим вандалізмом, який не приніс нікому ні слави, ані користи».
Репортерка Зофія Шантер коментувала: «Якщо в сьогоднішньому світі, а також в Польщі, говориться про пекучу потребу охорони природнього середовища, тоді треба й пам’ятати, що поняття «екології» не обмежується лише краєвидом, фавною, водою та повітрям. Екологія — це також усе те, що серед цього краєвиду побудували і витворили мешканці — тобто наші предки».
Зофія Шантер відбула, як подає українська газета «Наше слово» з Польщі, кілька літніх мандрівок в Бескидах, де живуть лемки. Причарована екзотикою лемківських архітектурних творів, у яких виразно помітна перевага Візантії, вирішила вона присвятити все своє знання і хист охороні тих залишок минулого, які ще можна врятувати. Спільно з своїми однодумцями-студентами взяла вона під свою опіку покинені та майже зруйновані церкви в Прислопі та Новиці. Минулого року студенти вспіли забезпечити воском поліхромію іконостаса. Тепер працюють над тим, щоб врятувати дерев’яну конструкцію, яка ось-ось розсиплеться.
В дальшій частині програми камера повела глядачів до типової лемківської хати, в якій створено етнографічний музей і зразки народньої ноші, господарського і ремісничого знаряддя, домашнє устаткування та інші предмети лемківського побуту.
Як пише «Наше слово» — представлена група молодих польських (а може між ними й українських) ентузіястів не може не викликати щирої симпатії українців Польщі. Але, як каже народна приповідка, одна ластівка не віщує ще весни. Для збереження українських лемківських церков та хат потрібно досвідчених фахівців, постійний доплив фінансів… а все це може тільки достарчити держава. Охорона і рятування пам’яток на Лемківщині, як і в кожному іншому місці, не може залишитись предметом зусиль маленької групи ентузіястів… бо ж які в них реальні засоби, можливості в порівнянні до існуючих потреб, — запитує українська газета «Наше слово»,— коментуючи згадану передачу польського телебачення.
Ми, українці на поселеннях, можемо лише радіти тим, що самі поляки починають розуміти вагу збереження лемківських пам’яток, і можемо сподіватися, що з поміччю гуртків та членів українського суспільно-культурного товариства в Польщі пошириться акція збереження українських історичних пам’яток!
Марійка Чигрин-Галабурда
