/УПБ, РИМ/ – В якій частині міста Риму знаходиться церква св. Сергія і Вакха? В іншому числі «Вістей з Риму» ми подали радісну вістку про те, що в висліді наполегливих заходів Верховного Архиєпископа Римський Апостольський Престіл створив українську парохію при церкві св. Сергія і Вакха. Це і є основна причина, чому бажаємо бодай в загальному поінформувати українського читача про те, в якій частині міста Риму знаходиться ця церква разом із прибудовами. Іншою причиною, таки прикрою, є те, що заки ми могли подати до відома громадянству згоду Римського Престолу на утворення парохії, безпосередньо після закупна церкви з прибудовами Верховним Архиєпископом, деякі василіянські борзописні «публіцисти» вилили на сам закуплений об’єкт, тобто на неоціненну пам’ятку української культури і на частину міста Риму, в якій ця пам’ятка знаходиться, стільки їді, що не приходиться ніщо інше сказати, як те: комусь на цьому залежить,щоб знецінити і саму пам’ятку й те, що пам’ятка вернулася до своїх правних власників, і тих, які потрудилися, щоб пам’ятку врятувати.
Стиль, словництво, діялектика і тенденція всіх цих «публіцистів» такі, що, якщо б не було підписів з попереджуючим «о.» і заключними чотирьома літерами «ЧСВВ», можна б догадуватися, що ці еляборати походять з тієї самої школи і кузні, з якої виходять вульгарні провокативні пасквілі, що їх анонімно що якийсь час розсилається до українських священиків і мирян, з ясною метою – зогидити все, що українській християнській людині є святе.
І так напр. на оправдання, чому то василіяни продали історичну пам’ятку, відповідається: «Головною причиною… було те, що цей осідок знаходився в одній з найгірших частин міста Риму… бо…» /тут дальше не цитуємо, бо не хочеться користуватися вуличними лайливими словами – прим. Ред./ «…та ціла дільниця міста, як препоганий «слам», була і так засуджена та призначена не перебудову. і цей дім з часом був би містом призначений на завалення. Очевидно, що темпо перебудов в Італії не йде таким темпом /!?/, як у Канаді чи Америці, тому мабуть ще деякі роки дім постоїть…». В дійсності місто заборонило в осередку Риму перебудови й бурення домів. Вкінці, редактор-пасквілянт згадує про те, що, мовляв, Єпископська Конференція «не хотіла купувати того осідку від василіян» /дивуємося, як можна було взагалі пропонувати Єпископській Конференції і оо. єзуїтам на колеґію такий «зогиджений» осідок – прим. Ред./, бо «чого пхатися між…». І пасквіль закінчується наступними словами: «…церкву св. Сергія і Вакха… відкупив наш Верховний Архиєпископ від згаданої Папської Колегії /тут пасквілянт свідомо перемішав факт, бо не від Папської Колегії, але від торговельної світської фірми – прим. Ред./, яка теж, побувши там пару років, побачила, що це не є для неї місце…». Інакше, пасквілянт хоче тим вмовити в українського читача, мовляв, втікли зі «сламу» василіяни, обмила руки українська Єпископська Конференція, втікли і єзуїти, бо «чого пхатися…» Натомість Верховний Архиєпископ, не знати з яких мотивів, відкупив церкву з прибудовою.
А інший підручний цієї ж корпорації вторує: хтось там «захопився старим домом, що знаходиться в дільниці міста – брудній, занедбаній, яку в Америці називають «слам»… В сусідстві, коли василіянські студенти там перебували, був дім розпусниць, і тому не дивно, що о. протоархимандрит звідти переніс манастир». Не знаємо, чи такий дім там був; не знаємо, чи він ще є, але за таке логічне пов’язання даного дому із фактом перенесення студентів о. протоархимандрит повинен насамперед «перенести» кудись самого пасквілянта, щоб не давав причини насмішок над самою корпорацією. Та є ще інша цвітка в листі цього читача /гл. «Українські Вісті», Едмонтон,1 жовтня 1970 р., ч.40, ст.2/. На доказ, що василіяни не перенеслися до «палатки», дописувач пише: «…василіяни купили не «палатку», а манастир оо. трапістів, найсуворіших ченців римського обряду». Направду, цю специфічну діялектику важко розчовпати. Насамперед, дописувач не розуміє, що таке «палатка». «Палатка», це в українській мові те саме, що «намет», отже, це щось скромніше, як «манастир». Але припустімо, що хтось розумів палатку, як здрібніле поняття від «палата», тобто в сенсі малого гарного «домику». Чи це обидливе? Але при чому тут оо. трапісти, оці «найсуворіші ченці»? Чи з того, що трапісти «найсуворіші ченці», що це був «манастир найсуворіших», треба вносити, що й переємці «палатки», згл. манастиря, такі ж «найсуворіші»?
Набирається враження, що пасквілянти «перевиконали норму» або «переплюли самих себе», якщо користуватися їхньою термінологією.
При цій нагоді не від речі буде пригадати, що ще недавно одній українській монахині чинено закиди за те тільки, що вона виступила з прилюдною доповіддю перед громадою, при чому сама доповідь як щодо змісту, так і щодо форми вислову була на культурному рівні. А водночас ті, що, як мається враження, зневажають, скільки вдасться, і історичні пам’ятки, і дорогих цілій українській громаді осіб, просто виливають помиї із своїх помийниць і лають на сторінках своїх пресових пасквілів. Чи це подвійна мораль в оцінках поступування? Самі пасквілянти пишуть, що їхній тодішній о. протоархимандрит колись «переніс манастир» зі «сламу», бо «чого пхатися між пр..». Чи не було б опортунним, щоб і теперішній о. протоархимандрит подбав про те, щоб пасквілянти, які і їхній власній корпорації наносять шкоду, навчилися пристойности і культурної поведінки, зокрема культури слова? Коли хтось наклепи і брудну лайку корпоративних пасквілянтів прийме за дійсність, то як обманений пасквілем читач має тоді інтерпретувати рішення Римського Апостольського Престолу про утворення української парохії при церкві св. Сергія і Вакха в отій зогидженій пасквілянтами дільниці міста?
Ми бажаємо запевнити українську громаду, що ні Папа, ні Верховний Архиєпископ не підводять віруючих українських католиків і не заганяють їх у «слам». Церква св. Сергія і Вакха лежить в центрі міста Риму, віддалено всього около 1000 метрів від головної римської залізничої станції, Стадійне Терміні. Площа Мадонна дей Монті біжить паралельно до великої римської магістралі вія Кавур. В оточенні церкви, в радіюсі від двісті до тисяча метрів лежать пам’ятки старого і християнського Риму, які кожний турист чи паломник обов’язково відвідує. І так старий Форум Романум знаходиться у відстані від церкви не більше 240 метрів. В такій самій віддалі, за рогом найближчої вулиці, знаходиться церква «Сан Пєтро ін Вінколі» з відомою мистецькою пам’яткою, Мойсеєм Мікельанджеля. У віддалі 500 метрів находиться «Базиліка Масенція», також історична пам’ятка християнського Риму, і Колізей. Не говоримо вже про те, що в віддалі 600 метрів находиться одна із патріярхальних базилік «Санта Марія Маджоре». Так же само віддалений від церкви св. Сергія і Вакха Квіринал і Кампідоліо. Не більше 800 метрів від церкви знаходиться прегарна площа «Пяцца Венеція». В такій самій віддалі на вія Меруляна є Генеральна Курія оо. Редемптористів і відома туристична атракція «Фонтана ді Треві». Не згадуємо тут різних церковних інститутів і менших церков, які знаходяться у близькому сусідстві до нашої української парохії св. Сергія і Вакха; не згадуємо старинних парків і луків.
Чи борзописні пасквілянти направду вірять, що відповідальні за християнський, давній поганський і новітній світський Рим, прийдуть і в «канадському чи американському темпі» зруйнують ці пам’ятки і заорають їх, щоб і сліду не лишилося? На щастя, ці римляни таки більше зрілі і вміють шанувати і зберігати свої історичні і культурні пам’ятки. Ні Колізею, ні Санта Марія Маджоре римляни не зруйнують, навіть римські комуністи, які збираються перебирати владу в Італії, цього не зроблять. Бо і червоні володарі в Кремлі не зруйнували московських церков, музеїв і історичних пам’яток, ні не зруйнували монастиря в Заґорську. Зате вони їх руйнували в Києві і по всій Україні. А руйнувати помагали і свої незрячі! Бо, на жаль, оборонців рідних пам’яток і соборів, таких як Валентин Мороз, ще так мало серед українського народу, на Батьківщині і поза нею. Руїнників більше; а вони крикливі і напастливі!
Людям доброї волі й тим усім, які по правді хочуть служити своїй рідній Церкві, мимо всього того крику і напастей, треба радіти, що історична церковна пам’ятка з чудотворною іконою Жировицької Матері Божої, знайшовшися над берегом руїни і небуття, врятована, що більше, що вона буде живою, бо в ній – як парохіяльній церкві – будуть служитися наші св. Літургії і буде линути до Всемогутнього Бога щира молитва українських душ за те, щоб Господь не допустив до повної руїни всього, що дороге українській християнській людині. І там треба буде таки молитися за незрячих синів нашої рідної Землі, щоб Господь і їх «вразумив, і просвітив, і помилував».
