(Травень місяць Богоматері)
Шановний друг з Дітройту пише в листі, що в Україні в останніх роках неоднократно Мати Божа з’являлася у різних місцевостях. У селі Середному поява Пречистої змобілізувала не лише українське Боголюбне довкілля, але теж і довколишню поліцію, яка силоміць розганяла маси українських прочан від місця появи Богоматері. Друг з Дітройту жаліє, що цими появами ще досі не поцікавились наші владики у вільному світі, не поробивши відповідних старань у справі допущення в Україну компетентної релігійної комісії. Можна сподіватись, що комуністичний атеїстичний режим не допустив би такої комісії для прослідження чудесної появи Пречистої Діви Марії на землях віруючої України. Одначе і така заборона скріпила б віру переслідуваних у новітніх катакомбах у царстві Москви, як теж і змобілізувала б християнський світ у нашу користь. Одначе, ще сьогодні можна цю проблему висунути на міжнародний християнський форум. Думаємо, що авторитетний у цьому випадку підняти це питання є Синод наших владик.
Ми хочемо пригадати тільки, що в тисячолітній історії українського християнства культ Матері Божої був дуже поширений. Вже від зарання Київського християнства наш народ захитався у віруваннях різних перунів і дажбогів, а різні чуда створювали міцне підґрунтя для культу святих, а зокрема, для культу Божої Матері. Марійський культ у скорому часі розвинувся і поширився по всій Україні. Наші предки мали великий сантимент до матері родительки, матері кормительки й на цьому ґрунті легко прийнявся культ Богоматері. Правда, культ Матері Божої прийшов в Україну разом з християнством із Візантії. Одначе правдою є, що наш народ прийняв Пречисту Діву Марію на своїй землі з особливою пошаною і довірям, а що найважливіше, з особливим почитанням як до Матері Христа Спасителя і Посередниці, чи вірніше Заступниці, до Сина Божого. У ході нашої історії помітне велике довір’я до Матері Божої, як до Матері своєї Церкви, родини, землі, народу, а того глибокого вияву довір’я, дитячої привязаности не було й у тодішних рілігійних практиках Візантії. Марійський культ зродився на нашій землі й серед нашого народу з великої духової потреби, з беззастережного довір’я нашого народу до Цариці неба і землі, до Заступниці всіх християн у випадках горя і радости.
Важливу ролю в поглибленні та поширенні культу Богоматері в Україні мали ікони Божої Матері, а зокрема в столиці України, в Києві. Ікони ці були в християнських церквах Києва та інших містах України, а що найважливіше, ікони Матері Божої прикрашували палати українських князів і доми наших християнських родин. В цьому слід шукати перших початків почитання Матері Божої на українській землі. Існує християнське передання, що дружина князя Володимира Великого Анна сестра імператора Константина у Візантії, узяла зі собою до Києва ікону Пречистої, яку мав намалювати Євангелист Лука. Ікона мала назву «Провідниця в дорозі».
Побожна княгиня вірила, що оця чудотворна ікона допоможе їй відбути щасливу дорогу до Києва, а також у християнській місії серед новоохрещених. Прибувши до Києва, княгиня Анна передала столицю України й весь український народ в опіку Матері Божої. Чи це вірна історія, чи тільки передання леґенди, фактом є, що український народ повсякчас остався вірний опіці Матері Божій, як і теж правдою є, що Пресвята Богородиця завжди держала і досі держить свій Покров над Боговірним українським народом. Наш народ, без ніяких застережень, пов’язав свою долю з ім’ям Марії, називаючи Її Царицею України. І в пісні співають, чи в сучасній Україні тільки пошепки вимовляють, «Маріє, Царице України, Всеможна Пані над світами, радуйся, радуйся між нами». У храмі Десятинної Церкви, яку побудував у 990 році Володимир Великий, храмовою іконою була ікона Пресвятої Богородиці, перед якою князь Володимир Великий молився про прощення гріхів.
Про велике почитання Матері Божої в Україні вже в княжих часах вказує і те, що майже всі церкви, зокрема катедральні, були присвячені саме Богоматері. А ледви 39 років після прийняття християнства, син Володимира Великого, Ярослав Мудрий, після перемоги над печенігами на полях поза Золотими Воротами й церквою Пресвятої Богородиці, той мудрий і сильний володар української держави, торжественним актом передав цілу українську землю і її столицю Київ Матері Божій в опіку. Він теж офіційно проголосив Пречисту Марію Царицею України. Це перший того роду державний акт у всесвітній історії, що володар символічно передав свій земський престол Небесній Цариці. Про це згадує перший український митрополит на київському митрополичому престолі Іларіон у «Слові о законі і благодаті». Упродовж цілого нашого християнського тисячоліття, в якому українська земля стікала кров’ю, а міста і села були перемінені в румовища, а й під цю пору московського лихоліття в Україні, де святині позамикані, священиків мордують за уділювання Святого Причастя хворим, Українську Католицьку Церкву загнано в новітні катакомби, наш народ не забуває за свою Покровительку Матір Божу. Мало того, сьогодні одна ікона на грудях переслідуваної української матері колгоспниці свідчить вимовніше про віру Христову, як тисячі в неодній вільній державі світа. Бо Цариця Мати Божа дає цей небесний дар, духову силу пережити найбільш трагічні часи московської окупації в Україні.
Культ Матері Божої продовжували також і наші козаки. Запоріжська Січ була посвячена Покрові Матері Божої. Ікони Богородиці повівали на козацьких прапорах, з пресвятим ім’ям Її, вони вмирали на полях боїв з ворогами української волі, бо кожен бій починали «Под Твою милость». Вертаючи з походів, козаки дякували Пречистій за допомогу та поручали їй душі своїх друзів, що впали на полі бою «за християнську українську землю». В 1675 році турецько-татарські орди вдерлися на Волинь і підійшли до мурів манастиря в Почаєві. Не було кому обороняти Печерської Лаври, а храм Пресвятої Богородиці мав би бути зруйнований наїздниками. Всі готовилися на неминучу смерть, але останньою надією на порятунок була Матір Божа. Монахи зібрались у стіп Пречистої і зі сльозами молились: «Богородице, рятуй і визволи нас, щоб ми могли прославляти Твоє ім’я. Радуйся, Маріє, Пречистая»! І сталось чудо. Над церквою появилась Пречиста Діва, розвинула свій покров, а як у пісні співається: «На хресті Вона стояла, кулі вертала, турків вбивала, манастир врятувала». Перелякані погани покинули облогу манастиря і Печерська Лавра, дякуючи Покровові Пречистої, була врятована. Під опікою Матері Божої вдержалася на розлогих степах України Запорожська Січ і живим муром творила захист для західньої Европи. Щойно по траґічній битві під Полтавою1709 році цар московський Петро і наказав зруйнувати Запорожську Січ, а обмаль козаків не могла ставити опору москалям. Ті, які не полягли в бою, пішли на скитання, забираючи зі собою свою Пресвяту Покрову. Тарас Шевченко так описує молитву запорожців на скитальщині: «Плакали сіромахи, і з ними заплакала Мати Божа сльозами святими. І Бог зглянувся на ті сльози, Пречистої сльози».
На довгі роки була перервана нитка життя української держави. Одначе культ Матері Божої жив у душі нашого народу. З відродженням боротьби в рядах Української Повстанської Армії відродилась на землях України і Покровська традиція. Дня 14-го жовтня 1942 року Командування УПА встановило окремою постановою свято Покрови святочним днем Української Повстанської Армії. Так отже на бойових прапорах УПА, як колись на прапорах княжих і козацьких полків, знову була Покрова Пресвятої Богородиці. І сьогодні, во время люте, в Україні народ наш заносить свої гарячі молитви до Матері Божої про рятунок. До Пречистої звертаються усі ті наші сестри й брати, які караються у морозному Сибірі на засланні й у таборах невільничої смерти. І віра в Неї збереже наш народ від загибелі московської.
