Противники українського Патріярхату, а за ними й деякі владики,повели останньо кампанію з позицій легальности, осуджуючи цілий патріярхальний рух, а через нього і самого Патріярха, як якийсь майже анархічний чи самозванчий рух. При цьому вони всі тепар покликаються на Декрет про Східні Церкви Ватиканського Вселенського Собору, а передусім (а деякі виключно!) на 11-у статтю, в якій мова про встановлення нових патріярхатів.
Ця кампанія виглядає нам тим дивніша, а навіть парадоксальна, що цілий конфлікт довкола українського Патріярхату витворився внаслідок ігнорування цього ж Декрету не ким іншим, а якраз Конґреґацією для Східніх Церков. Не було б незаконних заборон і вмішувань Конгрегації у виконування уряду Верховного Архиєпископа, — то сьогодні не було б і конфлікту!
І якщо хтось додержувався законности і то від самого початку, то це був наш Патріярх!
Пригадаймо коротко цілу історію тим, що призабули, або нині вдають, що призабули.
Декрет про Східні Церкви був прийнятий величезною більшістю голосів Другого Ватиканського Собору. Його підписав Св. Отець Папа Павло VI і подав до публічного відома. ОТЖЕ, ДЕКРЕТ СТАВ ЗОБОВ’ЯЗУЮЧИМ ЗАКОНОМ!! На підставі цього закону ВЕРХОВНИЙ АРХИЄПИСКОП МАЄ ПАТРІЯРШУ ВЛАДУ над митрополитами, єпископами, духовенством і мирянами СВОГО ОБРЯДУ ЧИ ТЕРИТОРІЇ.
Але, коли Блаженніший Отець Йосиф приступив як Верховний Архиєпископ до виконування своїх законних прав і обов’язків Голови всієї Української Католицької Церкви, то це відразу не сподобалось деяким монсеньйорам з Конгрегації для Східніх Церков, бо це звузило б частинно їхні компетенції та владу.
А вже зовсім не сподобалось це Москві! Знищивши нашу Церкву на Рідних землях, старається вона не допускати до того, щоб УКЦерква у вільному світі об’єдналася під одним проводом, і то під рукою Блаженнішого Патріярха Йосифа. Тому негайно почала Москва натискати на Ватикан, і то всілякими шляхами — дипломатичним, екуменічним і, навіть, дією п’ятої колони, яка працює в Італії.
Таким чином Конгрегація для Східніх Церков знайшла несподівано сильного, хоч, щоправда, трохи невигідного і компромітуючого союзника.
Але, щоб заборонити Кир Йосифові виконування його уряду, для цього треба було якоїсь правної основи. І по довших шуканнях таку підставу знайдено: спершу в територіяльному принципі влади Патріярхів і Верховних Архиєпископів, що церковні одиниці ієрархів поза традиційною територією кваліфікує якимось загальним і мало зрозумілим висловом «аґреґатус» (улюблений вислів деяких наших владик!), мовляв, Верховний Архиєпископ Сліпий не перебуває на своїй території і тому не може користати з прав, передбачених у декреті.
Та якось ватиканські монсеньйори, мабуть, у поспіху не доглянули, що в декреті є мова не лише про територіяльний принцип, але і про ОБРЯДОВИЙ, і тим самим їхня територіяльна аргументація показалась тут ні при чому. Треба було знайти іншу правну перешкоду. Тоді то ватиканські чинники вирішили проголосити Декрет про Східні Церкви документом без законної сили, базуючись на тому, що постанови Декрету ще не вписані до канонічного права Східньої Церкви.
Таку сумнівної вартости аргументацію відкинули ВСІ СЕРЙОЗНІ. ЗНАВЦІ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА (за вийнятком деяких наших владик, які вважають себе «фаховими каноністами»…), бо Другий Ватиканський Собор є вищою інстанцією від Комісії канонічного права. Собор має право ухвалювати закони, а Комісія має їх правно оформити, отже, вона не може змінити постанов Собору!
Якою неправильною, бюрократичною і дрібничковою ця аргументація Конгрегації не була б, її вперто роками дотримувались у Римі і роблено там різні перешкоди Блаженнішому Патріярхові Йосифові в його праці (наприклад, твердили, що він не має юрисдикції над владиками, не визнавали наших Синодів тощо).
Одним словом, Декрет про Східні Церкви мав у Римі меншу вартість, ніж конституція в СССР, на яку там інколи, бодай перед чужими, таки покликаються. Декрет про Східні Церкви відложено у Ватикані до актів, і про нього перестали говорити, а Комісія для кодифікації права за 10 років дослівно нічого не зробила і хто зна, скільки ще десятиліть їй буде потрібно для переведення своєї праці. Один член Комісії приватно так висловився: «Декрет про Східні Церкви вже перестарілий, неактуальний сьогодні…»
Ось таким хитрим способом ватиканські чинники обминули закон і впровадили беззаконня!
Аж нагло в травні 1975 р., після того, як Блаженніший Йосиф прийняв титул Патріярха, в Римі голосно заговорили про Декрет: в листі до Блаженнішого Св. Отець покликається на цей Декрет. А за Папою пішли, очевидно, і деякі наші владики, забувши раптом те все, що ще донедавна самі говорили.
Коли ж Папа покликається на декрет, то це ясно означає, що Декрет про Східні Церкви має законну силу в Церкві. Це означає також, що ДЕКРЕТ ВАЖНИЙ У ЦІЛОСТІ, А НЕ ЛИШЕ В ПАРАГРАФІ 11-ім. Таж не можна вибирати з Декрету того, що подобається Ватиканові, а не визнавати того, що йому під сучасну пору невигідне. Таке діяння — це ніщо інше як практикування ПОДВІЙНОЇ МОРАЛІ!
А в Церкві не сміє бути подвійної моралі. Христос гостро засудив книжників і фарисеїв за те, що вони одне говорили, а що інше робили.
ДЕКРЕТ МУСИТЬ БУТИ РЕСПЕКТОВАНИЙ В ЦІЛОСТІ, і всі його постанови мають переводитись у життя, і то НЕ ЗА 100 ЧИ 200 РОКІВ, лише відразу після його офіційного проголошення.
Тим самим Апостольська Столиця зобов’язана визнати фактичну патріяршу владу Кир Йосифа, яка йому, Верховному Архиєпископові, законно належить.
Для нас ясно, що Блаженніший Кир Йосиф має легальну патріяршу владу, а що вірні називають його вже тепер Патріярхом — це ніщо дивне, бо Кир Йосиф виконує патріяршу владу. В цілому світі є такий звичай, що достойникові, який виконує певну функцію, надають титул, зв’язаний з цією функцією.
Коли ж наші «леґалісти» і надалі будуть виступати проти патріярших прав нашого Блаженнішого Отця Йосифа, то це буде тільки ще одним яскравим доказом, що їм ідеться не про добро й розвиток нашої ПУКЦеркви, а виключно про особисті користі та оборону своєї особистої «незалежности» як «удільних княжат». Тому найвища пора опритомніти, знайти сильний ґрунт під ногами, а ним є тільки і єдино УКРАЇНСЬКА ПАТРІЯРША ЦЕРКВА В ЛОНІ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ, покищо в діяспорі, а в недалекій будуччині і на Рідних Землях!
(Від Президії Українського Патріярхального Світового Об’єднання)
