Український католицький місячник «Світло», що його видають оо. Василіяни, помістив за березень 1978 р. статтю п. н. «Подія, про яку годі мовчати». Автором статті є головний редактор «Світла». Подія, про яку не може мовчати о. головний редактор є, в першій мірі, фізичне потурбування єп. А. Горняка в Ґлостері, В. Британія. Першою і головною хибою згаданої статті є те, що о. головний редактор не перевірив звідомлень про подію в Ґлостері і таким чином побудував свою статтю на фальшивих інформаціях. Другим недоліком статті є суб’єктивний підхід автора до самої суті справи бо стаття не ограничилася до виключного реферування події в Ґлостері. Як побачимо нижче, автор ставить перед своєю статтею дуже поважні амбіції. Ґлостерська подія — це для нього, так би мовити, ударна позиція. Подія в Ґлостері мала місце 18-го грудня 1977 р. До цього часу, події з громадсько-церковного життя українців у Британії нераз попадалися до преси, але про них о. головний редактор мовчав. Кілька прикладів в скороченню: Єп. А. Горняк не взяв участи в Архиєпископському Синоді Помісної УКЦеркви в 1975 p.; Єп. А. Горняк відмовився піти з вірними його екзархату на авдієнцію до їх Блаженства; Єп. А. Горняк на нараді в Ковентрі (1975 р.) висловився про їх Блаженство, як про «старця, котрий вже не може відповідати за свої вчинки»; Єп. А. Горняк забороняє співати в церквах Молитву за Патріярха; В «Церковних Вістях» екзархату Британії Ч. 2, єп. А. Горняк і стероризовані ним священики помістили листа до їх Блаженства, що в ньому м. і. пишеться: «Або Ти накажеш заперестати акції Патріярхального Комітету або ми передамо справу найвищій Церковній Владі та англійській публічній опінії, вказуючи на особу Блаженнішого як морального покровителя тої ребелії»; Єп. А. Горняк зачиняє церкву у Вулвергапмтоні та видворює з Британії двох українських душпастирів оо. М. Матичака і І. Музичку.
Тому все, що мало місце в Ґлостері, повинно розглядатися в контексті всіх подій, що заіснували на громадсько-церковному відтинку від часу приїзду до Британії єп. А. Горняка. Події, що попереджували Ґлостер докладно описує І. Дмитрів у «Шляху Перемоги» за 26-го лютого і 5-го березня 1978 року. Було би вказаним, щоби о. головний редактор запізнався зі ситуацією в Британії, якою вона в дійсності є. Все, що потрібне — це довір’я і пошана до українського авторитету і дещо критичного підходу до ватиканського авторитету.
Шукання відповідних союзників
Головному редакторові найбільше припало до вподоби два речення, які він взяв з повідомлення агенції Ройтера і в оригіналі зацитував у статті «Подія про яку годі мовчати». Ось ці речення:
«Bishop Augustine Hornyak, spiritual leader of Britain’s Ukrainian Community was attacked and beaten on his way to open a new church. About 500 people demanded he support a claim by Cardinal Slipyj, the metropolitan archbishop of the Ukraine now in exile in the Vatican, to be named patriach of the Ukrainian Church».
Це все, що автор знайшов і вважав за міродайне подати до відома читачам «Світла». Інші репортажі з Ґлостеру, пише о. головний редактор, в суті речі, передали цю саму вістку.
Чи дійсно воно так? — до відповіді на цю тему ще повернемо. Тут бажаємо звернути увагу на розклад матеріялу шляхом якого, о. головний редактор, в поданій англійській цитаті, старається накинути свої власні інтерпретації — свою власну думку читачам «Світла». Про недійсну атаку на єпископа нема потреби писати. Першою метою цитати Ройтера є викликати в читача образ і подію, де 500 людей вимагають від єпископа, щоб він піддержав Йосифа І, щоби Ватикан наіменував його патріярхом УКЦеркви. Хитрий о. головний редактор, мовляв — дивіться 500 людей силують єпископа. — Друге, причепити до цілої «афери» — до «юрби 500 людей» особу їх Блаженства Патріярха Йосифа І. Справа вимагає асоціяції. На сцену висувається трьох акторів: потурбований і насилуваний єпископ, 500 вимагаючих людей і амбітний кардинал Сліпий.
Сказавши, що йому було треба, автор залишає читача під враженням події, що ніби то він бачить на сцені. В міжчасі о. головний редактор переходить до розшуків за відповідно побудованим і відповідно зредагованим становищем української преси відносно події в Ґлостері. Авторові не подобається це, що він бачить на українському горизонті. Вийняток знаходить у православному тижневику «Український Голос», що крім повчального ритуалу додав до чорного нотатника о. головного редактора ще одну деталь — юрба людей в Ґлостері — це бандерівці. І, як побачимо пізніше, ця деталь буде експлуатованою о. редактором в ширину і в глибину.
Слово правди належить скерувати до «Українського Голосу» і всіх тих православних установ, що перестаралися з першою допомогою для Апостольського Візитатора Українських Католиків в Британії. «Бачуть чуже під лісом а не бачуть свойого під носом».
Ройтер vs. Економіст
В ім’я того, щоби доказати, що вибрані два речення з англійської преси про подію в Ґлостері, що ними покористовувався о. головний редактор в згаданій статті були вибрані о. автором для пропаґандивного ефекту. Ось наведемо частину тексту з англійського тижневика «The Economist» — Dec. 24, 1977. Початок статті в Економісті написаний під впливом цієї самої неправдивої інформації про потурбування єп. А. Горняка в Ґлостері. Статтю супроводить знимка демонстрантів з написом, а під знимкою поміщено таке пояснення: «Fighting the Pope — and the Kremlin — in Gloncester».
Нижче це копія оригіналу статті
The cardinal’s supporters say the Vatican refuses to authorize the title «of patriarch», bacause it is anxious not to offend the Soviet government which brutally suppressed the Ukrainian Catholics after the second world war. These Ukrainian nationalists regard Bishop Hornyak, a mild prelate from the Ukrainian minority in Jugoslavia, as a renegade because he is loyal to the Pope. They vented on him their anger with the Vatican’s decree last week which condemned the setting up of an illegal pro-Slipyj parish in Yorkshire in October and suspended threee Ukrainian priests involved.
The Cardinal’s supporters organized Slipyj-for-patriarch committees throughout the world and conduct propaganda battles against those, like Bishop Hornyak, who support the Pope’s side in the row. British Ukrainians are among the most militant, perhaps because most of them are strong anticommunists who came to this country after the war. They are anxious to get the patriarchate established while Cardinal Slipyj, who spent 18 years in Soviet prisons, is still alive. But the Vatican sees the dispute not just as in expression of disagreement with the papal Ostpolitik but as a fundamental challenge to its authority. That is why it is unlikely to give way.
Хоч «Економіст» також грішить до деякої міри тим, що користується ліберально терміном «українські націоналісти», але в загальному, стаття старається подати фактичні причини, що зумовили подію в Ґлостері. Бачимо тут, в противагу до матеріялу, що ним користується о. головний редактор «Світла», справу суспендування Ватиканом трьох українських священиків.
Читаємо тут, що український патріярхальний рух є світовим рухом, що пропагандивні змагання і боротьба є звернені проти всіх тих, котрі виступають в обороні ватиканської «остполітік». Дуже промовисто висловлюється «Економіст», що думають про єп. А. Горняка вірні УКЦеркви в Британії. Ясно пише про «остполітік» Ватикану та про тих, що йдуть з Ватиканом проти Патріярхату ПУКЦеркви. «Економіст» навіть відважився відповісти на ним самим поставлене питання чому Ватикан не хоче визнати Патріярхату УКЦеркви. Так розуміє українські церковні справи «Економіст». Стаття досить ясно насвітлює і доказує, що подія в Ґлостері — це припадковий зудар двох протилежних концепцій; концепції Помісности і Патріярхату УКЦеркви і концепції вислужництва чужому авторитетові ватиканських експозитур. Головних акторів тут немає. Є лише головні політичні концепції. Екуменічних, пасторальних і канонічних перешкод для визнання Патріярхату Помісної УКЦеркви, «Економіст» навіть не згадує. Знова і тут радимо о. головному редакторові «Світла» познайомитися з газетами і журналами, які друкуються поза границями Торонто.
Погрози на адресу ієрархії Помісної УКЦеркви
Треба згадати, що о. головний редактор «Світла» не вживає слова «помісна» для уточнення статусу нашої Церкви. Жаль і турбота огорнула його з приводу, що наша ієрархія не зареаґувала відповідно на події, що мали і мають місце «на терені УКЦеркви в Британії». Думаю, що кожна державницько-думаюча українська людина солідаризується з думкою о. автора, що церковні справи, чи це буде в Британії чи де інде, повинні уточнюватися і розв’язуватися виключно нашою високопреосвященною ієрархією, а радше, до цього нею статутово покликаною установою, якою є Синод Помісної УКЦеркви. Але о. головний редактор не говорить, що Синод Помісної УКЦеркви повинен поладнати наші церковні справи у Британії.
Наша високопреосвященна ієрархія, на думку о. автора, повинна зайняти гідне становище відносно справи Британії бо до цього «вона покликана своїм урядом». Автор не говорить про помісність, патріярхат і синод нашої ієрархії, але про уряд. Насувається, вже зайвий раз, ставлене питання: Чи о. головний редактор визнає архиєпископські Синоди Помісної УКЦеркви — синодальність і уряд патріярха, голови їх Блаженства Йосифа І? Так, чи ні? Якщо відповідь є так то, яку мету має тоді назва новотвору у виді «Уряду Високопреосвященної Єрархії»? (До речі треба згадати, що один з редакторів «Світла», о. д-р Катрій у своїй праці «Пізнай свій обряд» покликується, не один раз, на постанови наших Архиєпископських Синодів а не на рішення якогось «Високопреосвященного Уряду Єрархії УКЦеркви» . І дивно ж бо ця праця друкується на сторінках «Світла».)
Пасивне ставлення нашої ієрархії до справ, що заіснували в нашому церковному життю в Британії, о. головний редактор розглядає як втрачену нагоду для ієрархії піднести свій авторитет. На думку автора, таке поступування наших владик заслуговує на те, щоби їм погрозити приміненням до них слів Ісуса Христа (Матей — 23 глава), де говориться про лицемірів, фарисеїв і книжників, і тут варто призадуматись над цим, що пропонує о. автор?
Про пропонований «Уряд» нашої ієрархії, ми вже коментували. Про те, що вага такого уряду не то, що не піднесла би авторитету нашої ієрархії а з нею і нашої Церкви, але могла б ще більше зменшити її і так вже надщерблений авторитет.
Не можна обійти мовчанкою погроз о. автора на адресу нашої ієрархії і також те, що автор узагальнює і кладе знак рівнання поміж всіми нашими владиками. Всі узагальнення є небезпечними, але особливо ті, що відносяться до людей. Твердження про пасивне відношення нашої ієрархії до церковних справ у Британії також не відповідає дійсним фактам. Не є жадною таємницею, що частина членів Постійного Синоду Помісної УКЦеркви робили заходи полагодити спір поміж мирянами і їх владикою у Британії. Але їхні шляхетні і конструктивні заходи не увінчалися успіхом через те, що сам єп. А. Горняк і деякі його собрати по сану виломилися з лав Архиєпископського Синоду Помісної УКЦеркви. Тому змішувати всіх владик в одному знаменнику, свідчить ще раз про моральний, інтелектуальний і державницький рівень, на якому базує свої узагальнення о. головний редактор.
Те саме можна сказати про погрози, — примінення слів і думок Ісуса Христа — про книжників, фарисеїв і лицемірів до всієї нашої ієрархії за її становище у відношенні до подій в Англії. Всі ці середники при помочі яких, автор відрізняє зерно від полови варті окремої студії.
Суть справи
Отець, головний редактор, не поминув також «дослідити» ті джерела і круги українського суспільства, які шляхом насильства переслідують свободу «людської совісти». Суть справи в тому, пише о. автор, що так, як в недавному минулому так і сьогодні цей же самий злочин сповняють декотрі негідники — українські одиниці з тих же самих кругів. Змінилися тільки «персонажі», чи деякі імена… Щоби надати власно видуманій дослідчій теорії авторитету, о. автор посилається на слова послання Великого Митрополита Андрея Шептицького (січень, лютий, березень 1944 р.) «Про вбивання священиків».
І так заховавшись під омофор Слуги Божого Андрея, твориться історичної ваги ревеляція — слухайте і читайте КҐБ і Ватиканські Курії — ось маєте «персонажі», котрі змагають сьогодні за помісність і патріярхат УКЦеркви. Це ж ці самі одиниці і це ж та сама суть, що її засудив ще в 1944 році Князь і Батько УКЦеркви Митрополит Андрей. «Відкриття» є дійсно подивугідне спеціяльно тому, що подібні експозе вперто поширюється і проповідується з канцелярії Апостольського Екзарха для українців католиків на терені Британії і як бачимо, спрямоване проти патріярхального руху. Чи це є збіг обставин чи, можливо, маємо до діла із оркестрованою систематичною акцією, яка заплянована на те, щоби очорнити і скомпромітувати носіїв ідеї помісности і патріярхату?
Якщо ієрархія Помісної УКЦеркви не спроможна управляти нашою церквою, і якщо змагання за помісність і патріярхат переводиться шляхом насилля, і якщо рух за патріярхат є під впливом тих людей, що їх дії осуджував сам Слуга Божий Андрей — то хто ж тоді залишається? — Де тоді Помісна Церква?
Про безладдя, насилля і терор, що практикує апостольський екзарх для українців католиків у Британії, о. головний редактор не дає найменшого натяку. Про ридання, плач і стогін, про терпіння священиків і мирян, яких про-московська церковна політика куріяльних чиновників виганяє на вулиці демонструвати — немає згадки. А так воно є вже роками. Про жертви — дійсні жертви, а не фабиковані о. головним редактором, читач в публікаціях «Світла» не знайде. Жертвами єп. А. Горняка впали оо. Матичак і Музичка коли їх єп. А. Горняк видворив з Британії. їх Блаженство Голова Помісної УКЦеркви примістив їх в Римі при УКУ. З волі Голови нашої церкви, вони сповняють свої священичі обов’язки. Це є знане всім, і думаю, що це є знане о. головному редакторові. Але ось перед нами «Адресар Українського Католицького Духовенства» поміщений в календарі «Світла» за 1978 рік. Прізвищ двох згаданих отців а також о. Л. Любинського і о. Т. Лончини в списку адресаря немає. Яка рація спонукала редакцію «Світла» на такий поступок? Чи така поведінка «Світла» може піднести авторитет нашої церкви? Чи таке поступування «Світла» є ознакою меншевартости чи яничарства? Якими мотивами і критеріями керується «Світло» у відношенні до своїх побратимів — оо. Лончини, Любинського, Матичака і Музички? Замість будувати мости порозуміння і нести слова св. Євангелії, енерґію вкладається на те, щоби нас посварити і поділити.
Про відношення «Світла» до особи їх Блаженства Патріярха Йосифа І, Голови Помісної УКЦеркви соромно навіть говорити. Святкування 60-ліття священства у вересні-жовтні минулого року, «Світло» тотально зігнорувало. «Світло» зігнорувало також 86-ліття їх Блаженства, дня 17-го лютого 1978 року. По чотирьох місяцях мовчанки (ліпше пізно, як ніколи!), «Світло» подало скорочено виступ їх Блаженства на т. зв. переслуханнях акад. Сахарова. Так виглядає суть справи о. головний редакторе з іншого рогу вулиці!
Переглядаючи і передумуючи написані рядки, я не можу позбутися настирливого питання, яке в мені нуртує, — а що далі! Кому це на користь? Куди це все нас заведе? Члени і прихильники патріярхального руху бажали б бачити Вас о. головний редакторе і решту ченців ЧСВВ в рядах тих, котрі змагають за Помісність і патріярхат. Нас є так мало, а завдання таке тяжке! Нам треба допомогти! І куди ж нам звертатися як не до Вас — наших братів? Чому нам не почати від першого кроку: Пізнати наші погляди на справи, які відносяться до Помісної УКЦеркви. Ваше становище до питання статусу Помісної УКЦеркви могло би послужити за шляхотний початок для діялогу.
