В листі від Старого Друга до п. Михайла Топоровича, поміщеному у восьмому числі журналу «3а Патріярхат» 1974 р., який автор називає «листом розпуки», виявлено гірку правду і сум, але також і надію. Таких важких дум як в цьому листі зродилось в неодній голові тільки про них не знаємо. І тому не кажім, «що ми не маємо з ким вести справи, що нас є мало». Ні, нас є багато більше, чим ми думаємо, тільки ми не вспіли ще себе пізнати. Нашим завданням є відшукати і втягнути до праці людей, які думають так як ми, як Старий Друг. Це діло вимагає труду і часу, але за те користь для справи, за яку беремося, буде тривала.
Коли дві сторони роблять між собою договір, то цей договір забезпечується силою. Якщо одна із сторін такого забезпечення не має, то вона може сподіватися скорої ліквідації договору. Право сильнішого панує всюди і надармо стукати нам до совісти людей, які буцімто стоять на сторожі моральних законів і правди.
З черги розгляньмо другу статтю в найновішому числі журналу «Наш Голос», під наголовком «Змагання з Римом». В ній, анонімний автор наводить приклади безуспішної боротьби за Патріярхат з минулих століть і закінчує статтю словами: «3 досвіду минулих і сучасного століття знають владики і Ватикан, що українські католики нарешті закинуть протести і присядуть».
Після цього слідує коментар від редакції, який подаю в скороченні: «То правда, що акція є дуже тяжка, але не безнадійна, бо цим разом беруться до діла інтелектуали і в різних місцевостях прилучуються до акції тут роджені. При добрій організації і при визволенні священиків з-під страху перед владиками і при долученні до співдій катол. організацій (як «Обнова»), що вже зачалося, можна числити на поважні успіхи.»
Очевидно, що це є потішаюче явище, що за діло беруться інтелектуали, але треба взяти до уваги те, що армію не творять лише Генерали і маршали, але і добре вишколені і ідейні вояки. Самі генерали і маршали, які б ґеніяльні вони не були, самі в бій не підуть. Отже, яких засобів треба нам ужити, щоб наші ряди мирян ще більше зміцнити на дусі і підсилити патріярхальний рух новими частинами? Три чинники потрібні:
- Своя добра преса: це могуча зброя. «Новий Шлях», центральний орган української Канади і УНО в числі із 7 вересня виступив із кількома статтями здецидовано проти шкідливої діяльности «Ватиканської Курії супроти УКЦеркви». А тому і позиція тамтешніх владик не буде така упривілейована, як була до тепер. Хіба, що владики змінять своє наставлення й погодяться з тим, що миряни є також членами Церкви й повинні мати належний голос.
- Пропаґандивні телевізійні програми.
- Посилена активність товариства, не лише управи Крайової чи відділів Т-ва, але усіх членів. Пасивний член Товариства це те саме, що не-член. Активний мирянин може у великій мірі причинитися до росту і корисної дії Товариства, приєднуючи нових членів, дискутуючи з людьми про справи поза сходинами, приватно, і піддаючи членам управи свої ідеї, пропозиції.
Тепер повернуся до «Листа від Старого Друга», дописки п. Топоровича при кінці листа, яка підказує нам діяґнозу нашої задавненої національної недуги, що є причиною більшости наших невдач. Подаю послідні два речення тої дописки: «В засаді наш пересічний мирянин, вірний УКЦеркви, є добрий, слухняний і побожний. Йому бракує тільки почуття обиди, якою його «нагороджують» його духовні і світські провідники і тому він не може здобутися на відповідну протидію».
Так багатьом, багатьом із нас бракує почуття тієї обиди там, де вона є конечна, а натомість є її аж забагато там, де вона зовсім не повинна бути. Бо коли в будь-якій нашій організації приходить поміж її членами до виміни думок, що не тільки не є злим явищем, але потребою, то як часто буває, що один дискутант обурюється на другого до краю. — «Як це він сміє сказати, що я не маю рації, значить, він уважає, що він мудріший від мене!» І тоді, замість справу продискутувати і дійти до доброго висновку, то люди, які боряться за цю саму ідею, розходяться як вороги і починають себе поборювати. І дуже правильний є закид Старого Друга в листі до М. Топоровича, де він каже, що нам бракує інстинкту самооборони, яким Господь наділив звіринний світ. Він наводить приклад із нападу вовків на гурт коней і каже, що у таких критичних випадках коні ставали до себе головами(а задніми ногами відбивалися від вовків.
А ми робимо противно. Ми залюбки обертаємося до себе спинами, а наші голови наставляємо нашим ворогам. А вони луплять по цих наших головах без милосердя, обдаровуючи нас щораз то новими обидами. І ми дотепер покірно схиляли наші голови перед ними і дивилися на ті обиди крізь пальці, бо це був час синодів. Ми вірили, що вони хочуть направити свої похибки і вступають на правильний шлях. Але тепер, коли синоди, з яких ні одна постанова не була переведена в життя, перейшли до одної зі сумних сторінок історії нашої Церкви, настав найвищий час здобутися на цю відповідну протидію і показати, що ми ще якусь честь маємо і зуміємо її оборонити. І нехай ніхто не каже, що справа Патріярхату це справа одної групи людей, ЦЕ Є СПРАВА ЗАГАЛЬНО УКРАЇНСЬКА.
