Із приводу появи праці І. С. Мухина «За Віру Батьків»
Треба відмітити, що філія Українського Католицького Університету у Чікаґо не могла знайти кращої праці для свойого видавничого дебюту, як І. С. Мухина «3а віру батьків». Поруч з тим треба висловити признання авторові І. С. Мухину, що він на свою магістерську працю у відділі слов’янських мов і літератур манітобського університету у Вінніпезі вибрав тему переслідування уніятів у царській Росії. І. С. Мухин назвав свою працю назвою твору В. Короленка «3а віру батьків» (Уніяти в художніх творах В. Г. Короленка). Слід підкреслити, що автор своєю працею підняв ще одну зарослу і всіма забуту цілину. Поруч з тим треба відмітити, що сам автор є православний українець, але опрацював тему, чи радше один з аспектів Української Католицької Церкви в Україні, яка в той час називалась Греко-католицька Церква, а ще інакше уніятська церква солідно, дбайливо і об’єктивно, академічною методою. Автор до теми підійшов по науковому, називаючи факти такими, якими вони були. Отже так видавцям, як і авторові належить заслужене признання, що вони своєю працею дали змогу побачити широке світло забутим фактам історії нашої Церкви, а тим самим нашого українського народу.
Із цією цінною працею варто б також познайомитись нашим православним братам. Пізнати правду такою, якою вона була, це велике досягнення.
Ми дуже часто згадуємо сумний період в історії Римо-католицької Церкви інквізиції. Але це що робила Російська Православна Церква при помочі політичної влади з уніятською церквою на Україні перевищило інквізиції, але про те ніхто не говорить, чи не хоче говорити. Про цей страшний період нищення уніятської церкви І. С. Мухин завдав собі настільки труду і переклав з російської на українську мову статтю: «Із історії возз’єднання уніятів у Росії», автором якої є відомий російський історик, публіцист, політик, і ліберал-народник Сергій Петрович Мельгунов. Стаття згущеними мазками фарби представляє страхітливу картину. Якщо б це був український автор то можна б підозрівати, що факти вигадані, а в кращому разі підмальовані. Запізнавшись з тодішньою дійсністю, яку творила й формувала Російська Православна Церква при повній фізичній підтримці російської держави то краще зрозуміємо, що повна ліквідація Української Католицької Церкви в 1946 році червоною російською імперією, яка також відбувалась за благословенням Російської Православної Церкви, а точніше її патріярха Алєксея, побачимо, що це був закономірний процес здійснення російсько-імперських плянів. Ми не знаходили тоді і не бачили тепер російських чолових ієрархів, які в ім’я християнської любови стали б в обороні покривджених. Не було їх тоді немає їх і сьогодні. Пригадаймо не було тоді Української Православної Церкви немає її і сьогодні.
Так було в минулому, і сьогодні також так осталось — запряжено все до одної російсько-імперської православної церкви, яка фактично являється нічого більше, як експозитурою московських вождів.
Нажаль, Російська Православна Церква не засудила ані не дістансувалась від ліквідації Української Католицької і Православної Церков.
Хоч праця І. С. Мухина не груба, бо начисляє всього 140 сторін, але вона багата змістом, вона відкриває нам широко двері до пізнання правди. Праця складається з шістьох окремих дбайливо опрацьованих розділів. Книжку прикрашує портрет Володимира Короленка. Д-р Василь Маркусь написав до цеї праці вступну статтю під назвою: Володимир Короленко — оборонець «Віри батьків». В. Маркусь крім формального зіставлення подає аналізу порушених проблем у праці І. С. Мухина, як також ширше зупиняється над самою постаттю нашого земляка Володимира Короленка, що себе формально сам назвав російським письменником. Маркусь пише: «Правда українцем не називав себе Короленко з виключенням інших льояльностей та ідентичностей. Він належав до тих роздвоєних, чи й розстроєних індивідуальностей, що включають у себе кілька національних первнів. У його випадку не був це особистий каприз, але збіг обставин. Володимир Короленко походив від батька-українця і матері-польки, сформувався в російській культурній атмосфері і прийняв російську літературу як свою своєрідну національну батьківщину». У вступній статті В. Маркусь деякі елементи Короленкової творчости коментує, аналізує й увиразнює.
Другий розділ книжки це вже праця І. С. Мухина, яку він починає біографічними даними Володимира Короленка. В цьому розділі Мухин наводить автобіографічні дані. Короленко пише… «Родина моїх батьків була мішана. Мати — полька, дочка орендаря (посесора). Батько — малорос з походження, дворянин Полтавської губернії». … «Ми з дитинства знали три мови: польську, російську та малоросійську…» Не улягає найменшого сумніву, що по батьковій стороні є приналежність українська і немає жадного пов’язання з росіянством, яке формально вибрав Короленко. Мабуть в цьому переважив момент вживання у своїй творчості російської мови. Автор Мухин, аналізуючи всі моменти подає, що в такій настанові батька Короленка, який був російським урядовцем і боявся за свою власну посаду не підкреслював своєї окремішности, пише Мухин: «Одного дня він (слід розуміти батько Короленка — М. Г.) скликав всю родину і заявив категорично: — «Слухайте, діти, ви росіяни і з цього дня повинні говорити по-російськи». Як підкреслює Мухин на основі студій, що В. Короленко не раз більше по-матері співчував полякам, душею був по стороні українців, але не було цього виявлення до росіян, до пануючого в той час чинника.
В. Короленко мав дуже складну й скомпліковану проблему визначити своє особисте «я». Хоч він це формально зробив ніби своєю заявою, зачисливши себе російським письменником, але фактично у своїй літературній творчості, як це зокрема влучно підкреслює Мухин цього не доказав.
В. Короленко, як підкреслено в праці Мухина належав до дуже чутливих осіб, він все співчував покривдженим і це зокрема відбилось в його творчості.
Короленко до сімнадцятого року життя прожив на своїй батьківщині Волині. Після цього переїжджає до Петербургу, де скоро відчув свою національну відмінність. Тут він переважно проводив час і товаришував з поляками й українцями. Як думаючий і активний студент брав участь у протесті проти суворого режиму і незаконних потягнень адміністрації за що був виключений з академії і засланий у Вологодську губернію.
Мухин зупиняється над літературною творчістю Короленка, називаючи його поодинокі твори. Окремо представляє Короленка у світлі літературних критиків. В третьому розділі зупиняється над творами в яких Короленко описує долю уніятів і уніятської Церкви в Росії. Слід відмітити, що вся критика високо оцінила літературну творчість В. Короленка. В Короленко у своїй літературній творчості надзвичайно чутливий і глибокий. І. Мухин підкреслює, «що твори В. Короленка з українською тематикою творять у його літературній спадщині окремий світ — віддзеркалення його батьківщини — України в усіх її аспектах…» Дальше автор праці підмічує наступний факт: «Одна з тем, якої торкнувся Короленко в своїх творах з українською тематикою — це життя покривджених послідовників на теренах Російської Імперії уніятського віровизнання. Ця проблема була близька і добре знаною Короленкові на протязі всього його життя…»
Після такого представлення В. Короленка Мухином в своїй праці презентує читачеві третій розділ. В цьому розділі зупиняється, в першу чергу над творами В. Короленка, які він присвятив уніятській вірі. До цих творів належать: «В поганому товаристві», (1885), «Государеві Ямщики» (1901) і «Без язика» (1902). Автор підкреслює, що провідної думки цих творів, ще не відзначила й не відмітила жадна критика. Чи це збіг обставин, чи плянова закономірність. До речі названі оповідання В. Короленка написані з чуттям в реалістичному стилі. Героями його оповідань є українці-уніяти. Перед читачем постає питання, чому В. Короленко з таким пієтизмом і співчуттям ставився до українців-уніятів. Він же був вихований і виростав під впливом двох вір: православної і римокатолицької. Хоч був хрещений в православній церкві, але також ходив до костела, молився польською і старослав’янською мовами з українською вимовою. На Короленка мали вплив не тільки дім, але й оточення серед якого він жив. Він все називав свою Волинь батьківщиною і перебуваючи поза її межами ніколи не забував Волині. В. Короленко написав статтю під назвою «Ув’язнення графа Шептицького» в якій подавав факти і подробиці цієї справи, які російська преса промовчувала або скривала перед читачами. Цікаве підмічення В. Короленка — «Граф Шептицький — уніят і голова закордонних уніятів». Не просто собі єпископ, митрополит, але голова. Без сумніву це у В. Короленка вжито не припадково. Короленко стає в обороні ув’язненого і засланого митрополита Шептицького.
За духом своєї творчості Володимир Короленко в ніякому разі не росіянин, хоч себе формально зарахував до російських письменників. Як свого часу під час одних з перших виступів у Ню Йорку генерал Петро Григоренко сказав, що у визначенні національної приналежності вирішує не так кровний зв’язок, але якою є душа, а в мене душа все була і є українська. Ми не маємо можливості поставити сьогодні В. Короленкові питання і запитати, яка була його душа? Але перечитуючи його твори, з їх глибокого змісту випливає і виразно говорить, що його душа була українська. Ці моменти гарно й дбайливо є опрацьовані й підкреслені в праці І. С. Мухина. Нажаль, їх трудно в короткій замітці переповісти, треба прочитати книжку і відчути цей дух.
Автор до своєї праці подав коротке резюме в англійській мові, також подав повний список праць Короленка. Окремо передрукував у перекладі на українську мову російського автора вже згадуваного С. Мельгунова: «Із історії воз’єднання уніятів у Росії». Стаття настільки цікава, а факти так мало нам відомі, що її деякі уривки надрукуємо у грудневому числі.
Треба підкреслити, що автор праці «3а віру батьків» І. С. Мухин добре вив’язався з свого завдання. Його праця варта уваги і заслуговує на повну піддержку. Поручаємо її прочитати. Її можна набути:
У Видавництві Братства Св. Андрея Первозванного в Чікаґо можна набути такі нові книжки з релігійної проблематики:
Церковний Календар-Альманах на 1978 рік, стор. 208. Цікавий матеріял та ілюстрації. — 5 дол.
Іван Мухин: За віру батьків. (Унія в художніх творах В. Короленка), Видання Філії Укр. Кат. Університету в Чікаґо, стор. 140. Ціна в твердій оправі — 7 дол., в м’якій — 5 дол.
Євген Іванків: Вічний Великдень, обрядово-літургічна розвідка, стор. 40 — 3 дол.
Замовлення слати на адресу:
BRATSTWO ANDREYA
2247 West Chicago Ave.
Chicago, III. 60622
Кольпортерам чи товариствам дається 25% знижки при замовленні понад 5 прим.
