Нью-Йоркська парафія в Мангетені, при сьомій вулиці, незмінно обходить усі свята за старим календарем, починаючи з різдвяних свят 6 січня — Святим Вечором. До речі, не багато парафій УКЦеркви в США залишилось, які ще святкують за юліянським календарем. Більшість, але чи демократична, то важко сказати, святкує за новим, григоріянським календарем. За старим календарем ще обходять свята парафії, крім Нью-Йорку, Нью-Йорк — Асторія і Йонкерс, а може ще кілька. Крім цього, можна назвати патріярші парафії в Чікаґо — свв. Володимира й Ольги, в Клівленді — Покрова Пресвятої Богородиці, Філядельфії — св. архистр. Михаїла й у Вашінґтоні. Також за старим календарем святкують наші брати-православні.
Декому може видаватись, що святкувати день Різдва Христового за старим календарем,— це означає втратити весь святочний настрій, який наростає і кульмінує в часі латинських свят. Так, якщо ж ідеться про зовнішню блескотливість і комерційно-реклямну атмосферу, яка підкреслена до максимуму, але не змістово святочна атмосфера. Тоді, коли ми починаємо святкувати цикль наших різдвяних свят, немає вже того святочно реклямного шуму і добре, бо ж, властиво, свята Різдва Христового в першу чергу є святами суто релігійного і родинного характеру. З певною святочно-традиційною підготовкою до свят витворюється і святочно різдвяна атмосфера. Хоч місто, в якому живемо, пливе собі своїм незмінним трибом життя, а ми скупчені навколо палаючої свічки при спільному столі, щоб разом з усією найближчою родиною спожити святу вечерю та привітати новонародженого Ісуса Христа.
Думками переносимось у різні місця, а в першу чергу на батьківщину, до своїх рідних і знайомих, та зупиняємось також біля тих, які караються на засланні, які у відмінних обставинах, не маючи можливости засісти за спільним столом, як і ми, також думками шукають спільної зустрічі з своїми близькими, рідними й знайомими.
Декому може видаватись, що день Різдва Христового за старим календарем був як кожний пересічний день. Не зважаючи на всі зовнішні впливи, він завжди є і цим разом був винятковим і одиноким днем у році, коли людина наповнюється особливим теплом любови, доброти, радости, віри й надії. Властиво, відчувається те найбільше істотне, найбільше суттєве. Ці відчуття витворює не тільки сама домашньо-родинна атмосфера, але в першу чергу ось ці святочно-урочисті св. Літургії. Під тим оглядом всі відправи в церкві св. Юра в Нью-Йорку проходять урочисто. Коли прийти до церкви св. Юра у різдвяні свята то можна відчути справжній святочний настрій. Під час всіх Служб Божих церква заповнена вірними.
Звичайно, автор цих рядків вирішив піти на співану Службу Божу вночі, що її відправляв протоігумен Патрикій Пащак ЧСВВ в сослуженні п’ятьох священиків. Під час Служби Божої співав церковний хор під дириґентурою Івана Хомина. Церква була заповнена вірними. По обличчях можна було пізнати, що були такі, які з’являються в церкві два рази в році…, а саме: на Різдво Христове і Христове Воскресіння. Крім того, було помітно багато парафіян, які вже відсвяткували свята, але прийшли до церкви щоб пережити й відчути вдруге цю радісну атмосферу наших різдвяних свят. Служба Божа була відправлена торжественно й величаво. Хор співав гарно й настроєво. Святочну проповідь і побажання для вірних виголосив протоігумен Пащак. На душі робилось приємно і надходило самозадоволення. До речі, на Службі Божій вночі було порівняльно багато молодих осіб.
О десятій годині ранку була відправлена архиєрейська Служба Божа, яку відправив Владика Василь Лостен в сослуженні отців парафії, співав цей самий церковний хор. На Службі Божій були кореспонденти телевізії з сьомого русла, які опісля у вечірніх новинах передавали свій репортаж про українські різдвяні свята. Кореспонденти у загальному схопили властиві елементи святкування. Також під час Служби Божої о 12 годині дня, на якій співав хор імені Митрополита Андрея під дириґентурою Андрія Добрянського були кореспонденти телевізії з п’ятого русла, але опісля, коли передавали новини, то вийшло щось не те, бо була мова про сучасну польську ситуацію, а не про українське Різдво.
У святочному спокої та піднесеному настрої я поперечитував всі послання української католицької і православної ієрархій. З рамени Української Католицької Церкви було аж два послання: Соборне Різдвяне Послання… і окреме послання владик в США. Властиво, нічого в тому злого немає, але незалежно від цього постає питання — чому? Чи Соборне Різдвяне Послання… було невистачальним, чи може були ще якісь інші для цього причини? Залишається відкритим питання «чому?»
Також з увагою прочитав різдвяний привіт Митрополита Стефана Сулика, що його «Голос Америки» передав на Україну. Здається того роду привіти і звернення повинні мати дещо інші спрямування. Правда, кореспондент «Голосу Америки» в цьому може не зовсім розбиратись, але Владика Степан про це добре знає. Сподіваємось, що Владика Стефан не пробує йти слідами покійного митроп. Амврозія Сенишина!
В «Різдвяному Привіті… Владики Стефана було таке твердження: «Хочу також нагадати вам, що Українська Католицька Церква поза межами України, об’єднана в Синоді під проводом Верховного Львівського Архиєпископа Блаженнішого Отця Йосифа і його Коадьютора, Архиєпископа Мирослава Любачівського, міцніє з кожним днем і поширює свою діяльність».
Мимоволі постає питання, коли для Владики Стефана Блаженніший Йосиф є Патріярхом, а коли тільки «Верховним Львівським Архиєпископом»? Навіть, якщо вже «Верховний Архиєпископ», то не «Львівський», але — Києво-Галицький. Вже був час переконатись, що не все, що походить з Ватикану є святою правдою!
Ось радянська преса, пишучи про Блаженнішого Йосифа вживає таких заголовків: «Патріярх» із почоту Ганса Франка», журнал «Україна» за червень 1979 р. Подібні заголовки зустрічаються в інших журналах. Для о. Веренфріда ван Страатена немає значення, що Блаженнійший Йосиф не є офіційно визнаним патріярхом, а навпаки для нього існує Патріярх і Патріярхат, тільки він просить Всевишнього Господа Бога, щоб його чим скоріше визнали. Нехай нас ніхто не пробує переконати, що Католицька Церква є інтернаціональною інституцією. Приглянемось добре і побачимо, що так не було і так не є. Не зашкодило б, якщо б наші владики наслідували патріотизм Папи Івана Павла II і з нагоди 90-річчя Блаженнішого Йосифа прийняли одностайну постанову і поминали Блаженнішого Йосифа Патріярхом Києво-Галицьким і всієї Руси-України.
Миряни з радістю прийняли до відома інформації про заходи Владики Стефана Сулика, щоб 90-річчя Патріярха Йосифа відзначити на крайовій базі. Звичайно, це великий поступ, бо ще не так давно було дещо інакше. Але разом з тим миряни були трохи здивовані, що Діловий Комітет по улаштуванню 90-річчя Патріярха Йосифа очолив о. мітрат Мирослав Харина. Добре, що з Савлів стають Павли, але чи справді так сталося?
Прийшлось у святочний час бути також на спільній «Пластовій свічечці. Нью-Йоркська Пластова Станиця вже довгі роки у різдвяний час улаштовує для пластової молоді «Пластову свічечку», щоб в такий спосіб, як одна пластова родина, підкреслити чар і традиції українських різдвяних свят. В той час відбуваються розповіді про Різдво Христове, всі разом колядують, стіл прибраний традиційно і спільно споживають традиційну їжу, включаючи кутю. Все це також відбулось і цим разом. Вже кілька років, як також цього року, згадано наших братів на Україні, а зокрема тих, що ув’язнені й перебувають на засланні, які не мають можливости засвітити свічки і спільно з усією родиною колядувати «Бог Предвічний…». Перед учасниками виступила одна з тих, що перед тим ділила долю з нашими в’язнями на засланні, а зараз перебуває тут між нами, Ніна Строката-Караванська. Вона сказала до присутніх глибоко вдумливе слово, яким перенесла всіх у інший світ. Її слово зворушило слухачів, але одночасно не менше була зворушена сама Ніна Строката-Караванська, опинившись у винятково родинно теплій атмосфері. Ніна Строката перша запалила свічечку від якої загорілись усі інші, а потім лунала коляда «Нова радість стала…». Станична Ольга Кузьмович пригадала, що 12 січня — це день солідарности українських політичних в’язнів і що у зв’язку з цим треба добре пластове діло на підтримку наших в’язнів і їх піддержати морально й матеріяльно. Такі хвилини в житті запам’ятовуються надовго.
Винятково, цим разом на початку 1982 року вчасно з’явився Альманах УНСоюзу на 1982 р. Чепурна обкладинка в мистецькому оформленні Богдана Титли, на якій стилізовано написано: «Коли ми діждемося Вашінґтона з новим і праведним законом?» Альманах зредагував Антін Драґан. Не було достаньо часу, щоб запізнатись з його змістом. Перегортаючи його сторінки, бачимо чимало цікавих статтей, але нас здивувала відсутність будь-якої інформації, що 17 лютого 1982 р. наш Патріярх Києво-Галицький і всієї Руси-України, Блаженніший Отець Йосиф, відзначатиме 90-річчя своїх народин. Це справді небуденна дата в історії не тільки нашої Помісної Української Католицької Церкви, але в загальному українського народу. На жаль, в Альманаху немає про це найменшої згадки. Не хочемо вірити, щоб це було зроблене умисно, може це просто недогляд. Правда болючий і прикрий недогляд. Це нагода проголосити нашого Патріярха Йосифа Людиною Року.
Редакцію журнала «Патріярхат» багато читачів привітало з святами Різдва Христового. Всім, що привітали нас з святами і Новим Роком щире спасибі. Редакція також одержала декілька анонімок, тон яких нижчий всякої пристойности. Не відчуваємо до авторів анонімок жодної ненависти, але просимо Всевишнього Господа Бога, щоб їм цього не пам’ятав і нагородив їх здоровим розумом.
В останньому часі редакція одержала «Церковні вісті», які є офіціозом єп. А. Горняка. Хоч це є святочне число, але зі змісту цього не помічається, навіть з «Різдвяного слова» єп. Горняка. Він же пише, що «не міг в совісті погодитись на введення нового титулу..» Якщо б він мав справді совість, то напевно до того не дійшло б, як також не писав би в цьому ж самому числі своїх вістей про «нову секту». Ці питання порушимо у наступному числі.
М. Галів
