При нагоді візити Архиєпископа Маріо Бріні у ЗСА виявилися деякі цікаві дані про її перебіг та про висловлені ненароком в різних місцях «золоті думки» Достойного Гостя наших владик.
Насамперед слід відмітити факт уділення більшої почесті Ватиканськими чинниками нам, східнім українським католикам, покликанням на секретаря візитуючому Архиєпископові українського Василіянина, о. Бернарда Панчука. Цим високим удостоєнням ще раз підтверджується факт, що найбільш льояльних, відданих і вічно-послушних українських служащих Східня Конгрегація знайде лиш у Чині Св. ВВ. Пригадується відомий колись факт, що коли на авдієнцію до Св. Отця ішов св. п. Єпископ В. Величковський, то уже перед самим входом на залю відтягнули від нього о. др. І. Хому і долучили на перекладача довіреного Римським чинам члена Василіянського Монашества.
Про УКЦеркву, її ієрархію і вірних, поширено певну опінію, якою просякнуті вищі сфери політичного керівництва у Ватикані і яка (опінія) вже декілька разів продумано й цілево пропускалася до ширшого відома в українському і неукраїнському світах. І так підсунено дещо вибухового матеріялу для ужитку проти наших владик невинними ствердженнями, що, мовляв, не винувата тут Східня Конгрегація, і не її це була ідея номінувати і висвячувати недавно трьох українських єпископів. Це справа самих українських владик, які цього вимагали.
В справі змагання за патріярхат — то жаден американський владика не поділяє цієї ідеї, а Кардинал Сліпий їм це накидує. До речі, коли б лиш Кардинал Сліпий перестав висувати свої претенсії до Київо-Галицької метрополії і залишив піклування українською національною церквою, то напевно став би вже патріярхом не тільки української, але й других східніх церков… (Цю верзію «загально-візантійського патріярхату» передано до нас із неукраїнських джерел, близьких до тих місць, де перебував на візитації Арх. Бріні).
Як було подано у попередньому числі нашого журналу Достойний Гість мав нагоду бачити і відчути дуже конкретні й рішучі вислови привітання від українських мирян — «Бріні Гов гом!»… Інколи приходилось йому лізти до бенкетової залі задніми дверми і це його не бентежило. Він віддячився українським мирянським демонстрантам висловивши свою опінію про них, як про скрайних бувших націоналістів, інфільтрованих большевиками, самих здеморалізованих людей, що мають по декілька жінок, («гареми»…), живуть неморально і на свою церкву дивляться чисто з потреб своїх національних інтересів. (Про це його переконує большевицька преса, яку він читає). Зате на бенкетах від ієрархів та духовних других національностей були ґратуляції для наших духовників за стійких, ідейних і рішучих мирян. («З вами прощаємось, а тепер ідемо ще поговорити з вашими мирянами»…).
Активність нашого товариства на зовнішньому відтинку й на відтинку преси непокоїть не одного відповідального за сучасну Ватиканську політику чиновника. Це було очевидне спеціяльно під час поїздки Блаженнішого Кир Йосифа І по світі літом цього року, коли вслід за ним ішли інструкції з Ватикану, щоб звести усе і вдержати у внутрішньо-українських рамцях, до Богослужб і бенкетів, та щоб було якнайменше зустрічей із вищими державними чинниками, журналістами та телевізією. (Цю інструкцію виконано непогано!). При нагоді відвідин Архиєпископа Бріні у ЗСА деякі із наших пунктів у цьому зовнішньому світі, що колинебудь позитивно висловили опінію про наші змагання до єдности і помісности, відчули присутність їх Ексцеленції також, нераз навіть у зовсім не духовній прагматичній формі.
Ясно, що в канонічному розумінні це була візитація на візитацію (безпосередньо по візитації Патріярха Кир Йосифа І), і наші владики ликнули цю пігулку із задоволенням. Архиєпископ Бріні об’їжджаючи наш терен не поминув жадної нагоди, не уживав фразеологічних заслон і не маскуючись своєю поведінкою ясно показав,що Ватикан про нас думає, яке визначив нам місце, та що він своєї «холодної війни» проти нас не думає припинити.
