Під таким заголовком містить відомий релігійний дописувач до Польського Дзєнніка (Лондон) Войцєх Васютинскі такі цікаві міркування. Подаємо у вільному перекладі та з деякими скороченнями. Автор подає, що вже із перших слів нового папи можна виробити собі погляд на відношення нового папи до проблем екуменізму, до Сходу й до Заходу у справах релігійних.
ЕКУМЕНІЗМ. Від першого дня Папа Іван Павло II називає себе виключно єпископом Риму. Він не згадує традиційних титулів «Намісник Христовий», «Патріярх Західної Церкви», чи «Слуга Слуг Божих». Він є єпископом Риму! Але ж що це означає? Це підкреслює, що він є наслідником св. Петра. А цей був безспірним головою первісної Церкви. А першенство його випливало з визнання основної правди християнства. «Ти є син Бога живого!»
І саме це визнання основної правди, віри в Ісуса, сина Божого, лягає в основу екуменізму. Вона є підвалиною екуменізму. Без цеї віри екуменізм не до подумання, а всякий «екуменізм» з нехристиянами немає ніякого сенсу.
Новий папа не наголошує справ організаційних, як теж і влади самого папи, але підкреслює зате труднішу й важливішу для реалізації для екуменізму — підставу теологічну.
УНІЯ. Підчас своєї першої папської Служби Божої правленої по латині, але з євангелією читаною по латині і по грецьки, Іван Павло II виголосив свої привітання в мові своєї дієцезії, по італійськи, але закінчив їх у богатьох інших мовах. Зразу мовою якою послуговуються десятки міліонів вірних то є по англійськи, еспанськи та португальська Далі слідувало по французьки, німецьки та польськи. І врешті у трьох мовах які рідко можна почути в Римі: в церковно-слов’янській, словацькій та у литовській.
Вжиття церковно-сло’вянської мови можна уважати за знаменне. Екуменізм означає теж пошукування єдности із сходом. Це ставить уніятів у трудну позицію. Бо до екуменізму долучилася ще нова «східна політика» від часів Івана XXIII — тобто з тими, які гноблять уніяцьку церкву. У висліді це довело до явного конфлікту між Римом а єдино явнодіючою уніятською церквою, як у Римі так і на заході. Єпископ цієї церкви «окликали» — митрополита львівського патріярхом всупереч волі Ватикану вживають теж назви Церква Українська.
Папа не промовив по українськи ані теж по російськи. Промовив по старославянськи звертаючись так до українців як і до росіян. В цей спосіб признав вагу чи радше першенство на сході українцям, але теж вказав, що уніяцька церква не є церквою національною, але обрядом у Вселенській Церкві.
ПЕРЕСЛІДУВАНІ
Вибір мов старослав’янської та литовської а не прим, мадярської та хорватської має теж свою вимову. Йдеться про дві країни в яких церква є в цей час виразно переслідувана, ієрархія не може діяти, людей за віру саджається по тюрмах. Рівночасно розходиться про два народи вповні католицькі, які постійно тримаються при своїй вірі.
Для литовців чи словаків почути привіт папи в рідній мові це знак, що вони не є призабуті. Але ці слова мають й інше значення. Папа промовляв перед сочками телевізійних апаратів в обличчі приблизно міліярда людей. Цеж було послання до цілого світа не виключаючи Москви і Праги.
ДИПЛОМАТИЧНІ ДЕПЕШІ
Автор пригадує, що польський комуністичний уряд уважав за потрібне вислати свою делегацію на інтронізацію папи, який уроджений і вихований в Польщі. Згадує про ґратуляційну телеграму від Ґерека, Яблонського та Яросевіча на яку відповів дипломатично але дуже вимовно. «Цілим серцем я є відданий моїй улюбленій Польщі, батьківщині ВСІХ ПОЛЯКІВ. Гаряче бажаю, щоби розвивалася духово й господарсько в мирі справедливості і в пошані до людини в дусі діялоґу, який розпочали мої великі попередники, яких ім’я ношу і я».
Значить заапелював до патріотизму навіть комуністів, а при тому виказав односторонність матеріялізму який не є спроможний забезпечити розвій народу. Напроти дипломатичних кличів справедливости та миру поставив пошанування людської гідности, та його прав. Підкреслив теж що дідицтво імен Івана і Павла простягається теж на східну політику Ватикану від 1958 року.
НАШ КОМЕНТАР
Наскільки думки пана Васютинського покриваються з думками Папи Івана Павла II — нам трудно сказати. Бо хоча мова дипломатії є дуже замотана, то вона не завжди відзеркалює дійсні пляни й діла. Він пише так, якби знав докладно що криється не лиш за кождою думкою але за кождим словом нового папи. Факт однак остається фактом, що він може бути добре поінформованою особою в Римі й тому до його думок варто прислухатися.
Коли на трон опущений Пієм XII входив Іван XXIII то саме цей сам пан Васютинський оприлюднив свої міркування про напрямні політики Ватикану під новим папою. Він тоді недвозначно підкреслив, що це наступає смерть унійним церквам, та дуже тяжкі часи для всіх еміграційних національних церков. Він тоді зокрема передбачав дуже важкі хвилини для нашої Церкви у тих нових обставинах.
Що ж тепер передбачає пан Васютинський для нашої Церкви. З одної сторони продовження східної політики, отже ніякої сподіваної поправи для нас, з другої — ужиття саме церковнослав’янської мови та названня по імені українців мало б означати на якусь нову ролю нашої Церкви в плянах нового папи. Але яснійше про це не говориться наразі.
З одної сторони вирізнення саме через цю публічну заяву перед цілим світом для нашої катакомбної Церкви, з другої пан Васютинський розуміє, що це саме означає, що ми не є Помісною Українською Церквою, але єдино східним католицьким обрядом. А що це за дивовижа теж немає ближчих пояснень.
Чи того рода потягнення нового папи (наразі публічно але лише на слова) та інтерпретація тих заяв паном Васютинським мають впливати на нас оптимістично чи радше песимістично? Дають вони нам якусь надію на поправу нашого положення чи радше вказують на погіршення? Ні так, ні ні. Бо пляни одне, реалізація тих плянів це вже інша справа, а вислід все є в Божих руках. Доля нашої Церкви хоча у великій мірі залежить від чиновників у Ватикані, безперечно, але у великій мірі залежить від постави наших владик, священиків й в немалій мірі від вимог і твердої постави нас — мирян.
