Цього року у Львові нарешті видали «повне зібрання творів» глибокого та оригінального українського мислителя ХХ століття під дещо оксиморонною на перший погляд назвою «Християнський націоналізм». У промоційних афішах цієї книги справедливо зазначено, що «це перше повне видання наукового доробку талановитого українського вченого-славіста, мовознавця, літературознавця Константина Чеховича (1896 – 1987), репресованого радянською системою і несправедливо забутого. До збірника його наукових праць увійшла фундаментальна монографія про Олександра Потебню та розвідки, опубліковані на сторінках української та іноземної міжвоєнної преси». Упорядники наголошують на провідній «християнській філософсько-етичній парадигмі» та «націоцентричному підході до наукових і суспільних явищ» ученого, світоглядні засади якого сформульовані в книзі «Ґенеза і суть націоналізму. Христіянський націоналізм» (Львів, 1939), яка й дала назву книзі. У додатку вміщені спогади Чеховича «Моє життя і мої мрії» та бібліографія його праць. Астрофізик, доктор фізико-математичних наук Олег Петрук – один із тих «фізиків», які за покликанням є «ліриками», знають ціну мистецтва і Слова. Лаконічна, але містка передмова «Концепція націоцентризму Константина Чеховича» доктора філології Мар’яни Комариці відкриває збірник та вводить у єдину структуру доробку вченого.
Рецензоване видання підсумовує певний етап вивчення, однак не закриває процес дослідження теми. Сучасне літературознавство виокремлює чотири основні напрямки літературного та наукового процесу міжвоєнного двадцятиріччя (католицький, націоналістичний, радянофільський, ліберальний), що є продуктивним і для означення літературної критики того часу, якщо долучити поняття «академічна критика».
В цьому ракурсі особливе місце у формуванні культурного простору Східної Галичини посідала католицька критика, католицький світогляд, який становив органічну частину персоналізму – релігійно-ідеалістичної течії у філософії ХХ століття. Остання розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності Бога. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної та матеріальної культури. Християнський націоналізм – це світоглядне кредо Константина Чеховича і його сподвижників у міжвоєнне двадцятиріччя. Цікаво порівняти позицію цього українського автора з позиціями персоналістів інших країн. Отож якщо схематично розглянути американський персоналізм, то можна виокремити у ньому дві особливості: перша – в центрі філософських інтересів лежить релігійно-етична проблематика, друга – основна увага приділяється питанням свободи та морального виховання. Основна ідея американського персоналізму – моральне самовдосконалення громадянина веде до суспільства гармонії особистостей. Для французького персоналізму завдяки значному впливу марксистської теорії характерною була тенденція до розуміння соціальної обумовленості особистісного існування, віддавання переваги у визначенні основ суспільної організації життя особистості та її духовним орієнтаціям. Зіставно з американськими та французькими персоналістами в Чеховича набагато більше значення має національне усвідомлення, національне виховання.
Чехович порушував питання інтегральності та свободи особи, її самодостатності та відкритості для світу, динаміки буття людини та інтенсивної комунікації, суспільного активізму, творення спільнот і пошуку свого місця в світі. Мислитель шукав відповіді, виходячи з того, що людина – образ і подоба Божа. Для Чеховича та інших українських критиків персоналістичної орієнтації, яких ми звикло зараховуємо до «католицької критики», мистецтво, зокрема література, є засобом спілкування між особистостями, засобом олюднення світу. Ідеалом для нього стали література та літературознавство, органічно залучені до загальнокультурного процесу. Тут знаходимо чітку паралель із позицією Еммануеля Муньє – європейського ідеолога, уособлення духу католицького персоналізму.
Варто зазначити, що українська католицька персоналістична критика у міжвоєнне двадцятиріччя своїми жанровими формами була дуже наближена до властивої літератури, до ідеологічних маніфестів та публіцистики, а також філософських есеїв. Такими рисами та ознаками особливо наділена спадщина Чеховича, перевидана в збірнику «Християнський націоналізм». Теоретично і стилістично його доробок великою мірою перебуває в опозиції до мови та методології науки з її схематизацією та релятивізмом, особливо моральним чи етичним. Метафора в текстах Чеховича часто стає аргументом у дискусії, а символ сприймається аксіоматично – як поняття. Цей дослідник, як і інші апологети релігійних принципів та католицької етики у літературі й літературознавстві, гармонійно поєднував національну та християнську ідеологію. Постать Ісуса Христа, Божого Різдва та Воскресіння, Святого Духа, Богоматері, хреста як символу муки та призначення, МаріїМагдалини, Юди та інших біблійних осіб і сюжетів інтерпретувалися Чеховичем через призму авторського світобачення та моральних канонів. Тобто емоційний вплив, експресивність вислову ставали умовою процесу мистецького спілкування. В дуже багатому на видатних особистостей поколінні міжвоєнного двадцятиріччя – «гроні яскравих індивідуальностей», як писав Франко, цей мислитель вирізняється цілісністю і «правизною». Дискурс Чеховича можна окреслити двома дефініціями: персоналізм та активний християнський культуралізм.
Володимир Микитюк
