Щойно запізнались з першим офіційним документом Апостольської Столиці «Буллею Назначення Коадьютора з правом наслідства Верховного Архиєпископа Львівського для Українців», яку друкуємо нижче. Також друкуємо другу Буллю в справі адміністрування філядельфійською митрополією. Обидва документи датовані 27 березня 1980 p., а щойно тепер, через два з половиною місяця подано до загального відома. Не знаємо хто цю справу оркестрував Ватикан, чи коадьютор? Це має також свою вимову. Читаючи ці Буллі, а зокрема першу, яка стосується влади, обов’язків і відповідальности Владики Мирослава Любачівського, як коадьютора, то не хотілось вірити, що цей документ справді вийшов з Апостольської Столиці за благословенням Папи Івана Павла II. Трудно повірити, що це документ Святої Римської Церкви? Це виглядає на вияв найбільшого цинізму прикритого шапочкою Святої Римської Церкви. Здається найкраще ховати всякі негідні справи за Божими словами. Не хочемо вдаватись в історію, щоби підтвердити вище.
На жаль, Булля перекреслює всі прекрасні виголошені українською мовою, промови й проповіді Папи Івана Павла II під час Надзвичайного Синоду українських владик у Сикстинській каплиці. Тоді папа говорив такі знаменні слова: «…Хочу так само запевнити Вас, що Ваші журби є моїми, а Ваші пастирські запобігливості — як рівнож і Ваших співробітників: священиків, монахів, монахинь і мирян — душею поділяю я сам і різні організми Святої Столиці». Прочитавши і запізнавшись з докладним змістом Буллі поблагословленій Папою Іваном Павлом II ніяк не можна не тільки знайти натяку, але й зауважити ось цієї нашої журби, яка була б справді журбою папи Івана Павла II. І так мимоволі насувається настирливе питання, яке прямо розторощує голову, то пощо було скликати цей Надзвичайний Синод? Щоби ще і ще раз вдарити по тій Церкві по нашому Патріярхові Йосифові, який переніс стільки..? Ще раз відкинути наші оправдані домагання привернення історичних прав нашій Церкві. Для цього не потрібно було скликати синоду та зробити стільки шуму з нічого. Мовляв вибрано коадьютора з правом наслідства для Патріярха Йосифа. Коли приглянутись до Буллі то ясно випливає, що для коадьютора нічого не залишилося тільки сам титул. Правда є гарний список і довга черга його обов’язків. Дозволимо собі тут їх окремо навести: «…наглядати над клириками, пресвітерами і ченцями, в якийнебудь спосіб приналежними до Епархій Львівського Архиєпископства, з рації походження, зв’язи або призначення і які задля незвичайних обставин перебувають поза своєю територією;
чувати також через візитацію над станом Інститутів і Товариств, що постали для добра Львівського Архиєпископства, щоб усунути надужиття, якщоб такі вкралися і все згідно з правом упорядкувати;
дбати про правильну адміністрацію, згідно з канонами, дочасних дібр, які з якогонебудь титулу і денебудь приналежать до Львівського Архиєпископства.
Те все уділяємо однак з тим, що влада юрисдикції не розтягається поза територію Верховного Архиєпископства».
Що ж це все означає на простій, простісінькій мові? Це означає, що маєш все, але фактично не маєш нічого. Отже в Буллі говориться ні більше ні менше, що всі наші митрополії, екзархати не належать до Церкви Матері. Чи про таку єдність говорив папа на Надзвичайному Синоді? Папа у своїй промові говорив… «хочемо благати Бога Отця Всемогутнього, щоб цей Надзвичайний Синод приніс справді обильний плід в тисячорічній історії Української Католицької Церкви»… Булля мала б бути цим «плодом», але хіба трагізму нашої Церкви. Для коадьютора залишено «почесне» завдання, яке звучить: «Понадто доручаємо, щоби Ти в догідному часі повідомив Священну Конґреґацію для Східніх Церков про виконування Твого уряду Коадьютора». Це справді «почесне» і «гідне» завдання, а заразом найбільш реальне бути тепер офіційним інформатором. Чи це є перспектива майбутнього? Ми при цьому повинні звернути нашу увагу, що від деякого часу за понтифікату Івана Павла II чомусь не вживається офіційної назви, в географічному значенні Києво-Галицька Митрополія, а на це місце вживається назву «Львівське Верховне Архиєпископство». Чи цю назву пов’язано з відомою ватиканською «остполітік»?
Сьогодні вже кожний може побачити, що нашою Церквою граються, як з м’ячиком тільки це покривають гарними і святими Божими словами. Перечитайте в попередних числах журнала промови Папи Івана Павла II і побачите, що наші ствердження це не порожні слова, але правда. Хочеться сказати, чи запитати, чому таке мачушине трактування нашої Церкви Папою Іваном Павлом II, мати якого була українського походження? Чи так він трактує і свою Польську Церкву? Бачимо в останному часі Папа Іван Павло виявив зрозуміння до братнього слав’янського народу словаків, іменуючи для них окремо, а не так, як було перед тим спільно для чехів і словаків, архиєпископа Йозефа Томка.
Українські вірні ніколи собі не уявляли такої єдности, про яку так палко і багато говорив Папа Іван Павло II. Правдоподібно мав на увазі ділити, а не єднати, бо ж Булля підтверджує протилежне до єдности. Боже святий, Ватикан не у перше ділив нашу Церкву і тому має практику. Він також поділив нашу Церкву тут в США, відколовши Церкву закарпатських русинів.
Хіба ж приходиться розкладати руки і плакати, але ми цього не повинні робити. Ми перейшли вже не одно й видержали, видержимо і це. Нам тепер цікаво буде знати, що зробить наш митр. Мирослав Любачівський, як коадьютор, якого ролю зведено до інформатора? Здається було б найкраще якщоб склав резигнацію і відмовився бути інформатором, бо це ж праця не для Бога і не для Церкви а ватиканських калькуляторів. Приглянемось, що до цього скажуть наші єпископи? Що скаже наш митроп. Максим, який нам доводив чим є Надзвичайний Синод? Поруч цього всього не забуваймо, що це одна з битв, яку ми програли, але війна не закінчена і ми її мусимо продовжувати.
