Моє потомство буде йому служити,
і розповість про Господа прийдешньому родові.
(Пс. 21,3)
Від 1944 року, коли на святоюрській горі у Львові замкнув на віки свої очі Митрополит і Слуга Божий Андрей, в дні 1-го листопада, від того сумного дня, коли шаліла й почала догоряти жорстока світова війна, його ім’я згадується і поминається постійно серед нашого народу словами: не стало між нами великого Божого чоловіка і великого провідника народу. Ті слова так дослівно повторялись, якби ця сумна хвилина сталася тільки щойно вчора, а вона віддалена від нас вже пів століття. Така свіжа пам’ять про цього, справді Слугу Божого між народом, що його шанував і любив і, дасть Бог, св. Церква впише його в той день його кончини в список своїх Святих, щоб ім’я його жило з нами і в світі до кінця віку.
В різний спосіб Слуга Божий Андрей остався немов живий між нами: провадив він Церквою і народом в найважчі часи двадцятого нашого століття, в якому здавалося деколи, що приходить нам кінець і то такий, що ми мусіли з вірою пригадувати Христові слова: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж не можуть убити; бійтеся радше того, хто може погубити душу й тіло в пеклі» (Мт 10,28). Такі були жорстокі часи, що застелили наші степи горами трупів, а ріками нашими плила наша кров… Провід Митрополита лишав на нашій національній душі свою печать на ціле століття. Він як відповідальний муж молився перед Богом як Мойсей, щоб ми не пропали, об’їздив Европу і світ, і стукав до різних дверей, щоб пригадати могутнім цього світу про свій забутий нарід і його Церкву. І робив це з такою сильною надією про щасливу майбутність свого народу, що надія ця передавалась нам усім. Виховував він своє покоління і журився майбутніми нащадками, щоб не жили вони з тавром поневолення і рабства, показував нам наші духовні вартості минулого і вчив, як їх закріплювати і розвивати. А якою багатою була його молитва за свій нарід, подивляти треба! Про все пам’ятав у цій молитві, яку лишив і нам! Пам’ятаймо завжди про цього великого нашого Праведника й Заступника перед Богом і день 1-го листопада нехай тую пам’ять про нього постійно скріплює.
Варто кожного року згадати і передумати про якісь особливі справи, якими жив Митрополит і про які лишив нам свої незабутні науки. Про таку одну хочу згадати сьогодні, бо вона незвичайно важна й потрібна.
Серед найважчих і найкритичніших хвилин в часі двох воєн Митрополит у своїй візії все бачив можливість і певність, що наш нарід на згарищах війни здобуде свою державу і в ній молитись буде в одній, святій, соборній і апостольській Церкві. Він з якоюсь прямо не людською певністю про це говорив і писав. В 1941 році він написав цікаве поучення, яке назвав: «Як будувати рідну хату». Пригадаймо, то сталося в грудні 1941 року, коли здавалося, що людська сила і зброя буде рішати долю народів, а Бог буде мусіти уступити зі свого місця в історії Европи і світу. Таке замишляли тоді горді вожді. Сьогодні дрож проходить крізь тіло на згадку тих років. А Митрополит приготовляє свій нарід до будови рідної хати! Гарні подає науки та поради і то так, наче б це мало статись вже близько-близько. У пророчих візіях немає міри часу!
Той момент прийшов. Я бачив недавно проект одного нашого молодого скульптора Романа Романовича зі Львова на пам’ятник Митрополитові. Цей скульптор вирізьбив Митрополита в архиєрейських ризах, що благословить молоденьку дівчину, яка клячить перед ним. Ця дівчинка, — сказав скульптор, — то воля України і її Слуга Божий благословить. Гарна ідея скульптора! Так сталося! Митрополит вимолив і виблагав цю волю у милостивого Бога, як Мойсей, хоч не діждався її побачити і в ній жити.
У своїм поученні Митрополит вчив, як нам будувати рідну хату — державу. Це складна й важка праця і без Божої помочі її виконати неможливо. Митрополит подає цілий ряд думок про відношення і відповідальності народу і влади перед Богом і Божими правдами, яких в цій будові не можна знехтувати. І збираючи це разом він так каже: «Ті християнські принципи, що відносяться до верховної влади, є гейби в зародку висказані самим Христом Спасителем, який казав: «Знаєте, що князі народів панують над ними і вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, а хто хоче між вами бути великим, нехай буде слугою, а хто хоче між вами бути першим, нехай буде рабом. Бо Син Чоловічий не прийшов, щоб Йому служити, але. щоб послужити й душу свою дати за спасення многих» (Мт 20, 26-28).
Яка велика це правда і наука для всякої влади на землі! За прикладом Господа влада має бути служінням! То правда Об’явлення! І Христова Церква є на те, щоб служити людству і кожній душі, її видимий Глава на землі — то слуга слуг Божих, служителі Церкви священики і єпископи — то слуги народу і повірених їм душ! Те служіння стало історією нашого спасення! Про нього широко проповідує II Ватиканський Собор. Воно стало заповіддю Христовою у його Церкві. Служіння замінило слово «праця». То праця для других з любови.
Служіння — то правда й ідея Божа, бо Бог є любов і все чинить нам з любови. Св. Павло так бачить Христа-Спасителя. що прийшов від раба-слуги прийнявши, применшивши себе самого (Фил. 2,7-8). Те служіння значить чинити добро в різний спосіб тим, що того добра потребують, навіть ворогам, як показує це Христос у притчі про милосердного самарянина. Служіння – то висока прикмета месіянських часів. Ідея служіння є тільки в християнській релігії і Христос на останньому суді скаже; «Що ви зробили одному з цих найменших, ви мені зробили» (Мт 25,40). Церква для цього служіння Христом створена. Папа не може себе звати спасителем, але зве себе слугою слуг Божих, бо він служить людству і народам. Нагадаймо його старання, щоб тушити іскри воєн, які тут і там постійно спалахують, нагадаймо його науки, докори і напімнення про соціяльну справедливість, нагадаймо, що він без дивізій, танків і ракет причинився Христовим словом, що впала імперія зла й великого пониження прав і гідностей людини та народів. Тая праця — то було те його велике служіння правді, свободі й справедливості. Його главенство в Церкві — то не панування, як дехто хотів би толкувати, а служіння одності, щоб всі були одно!
Церква вчить і Митрополит це пояснює, що й державні провідники, політичні мужі, суспільні працівники, урядовці, що чигають на підданих наживи чи користі ради, а слуги нації, народу, держави, людей і найперше для усіх найбільш потребуючих! В ідеї служіння найдуть свої розв’язки важкі соціяльні проблеми справедливості, майна, капіталу, робітництва, виховання, безпеки, миру, правди! То велика думка християнської соціології!
На таку важну справу звертає увагу в своїм поученні Слуга Божий Митрополит Андрей. Вчить, яким повинен бути уряд держави! Влада не є для панування, не для того, щоб при цій державній праці добре жити і розбагатіти, щоб бути пострахом для людей і в страсі й терорі держати їх в німім послусі! То не провід в християнській науці! Хто хоче стати першим, великим, хай стане всім слугою! То Христові слова, які потвердив Він смертю на хресті за життя світу. То слова, які проповідував для нас добрий пастир і Слуга Божий Митрополит Андрей своїм словом і прикладом служити один одному так, щоб держава стала за словами Митрополита Андрея рідною хатою, щоб ми не шукали хліба по чужих людях, а могли послужити навіть всьому світові нашими, Богом даними, добрами і дарами, де є потреба, бо будь-кому з нещасних служимо, служимо Христові, Йому це робимо, бо ради нас Він до нас прийшов і став нам Братом і Слугою.
о. І. Музичка
