«Неповторність єпархії в її людях, які ніколи не здавалися історичним хуртовинам і зуміли вистояти при своїй Церкві та своєму народові. Вміли і надалі готові жертвувати своїм життям для важних справ», – так про Перемишльську єпархію сказав її сьогоднішній пастир – митрополит Іван Мартиняк.
За браком достовірних джерел важко сказати точно, коли засновано єпископську катедру в Перемишлі, та опосередковано історики висновують період Х – ХІІ століть. Першим знаним єпископом був Антоній Добриня Яндрейкович (1218 – 1225 рр. ).
Майже до кінця ХVII століття Перемишльська єпархія залишалася православною. У 1596-му разом з іншими руськими єпархіями повинна була прийняти унію, але під натиском князя Острозького тодішній її архипастир владика Михайло Копистинський разом із львівським єпископом Гедеоном Балабаном відмовилися від об’єднання з Римом. Через це період 1610 – 1692 рр. позначений церковним «двовладдям» і постійною боротьбою унійних та православних єпископів у межах Перемишльської єпархії.
Щойно 1692 року владика Інокентій Винницький переходом на унію поклав край цьому протистоянню. Відтоді починається історія греко-католицької Перемишльської єпархії. Історія сповнена постійного змагання за збереження власної ідентичності серед панівного народу з іншою культурою та світоглядом, але разом із тим – величі, яка була збудована дуже конкретними особистостями цієї землі та цієї єпархії.
З першим поділом Речі Посполитої у 1772 році Перемишльська єпархія налічувала близько 300 тисяч вірних, а до 1939-го їх кількість зросла до майже півтора мільйона.
Саме в цей період дії перемишльських владик і духівництва мали неабиякий вплив на розвиток національно-духовного життя українців. Зокрема в 1780 році під проводом владики Максиміліана Рилла було ухвалене рішення про навчання руської мови, що стало поштовхом до пізнішого українського національного відродження в Галичині, яке спалахнуло вже на початку ХІХ ст.
Отець Іван Могильницький (1777 – 1831 рр. ), як шкільний інспектор Перемишльської єпархії, заснував 385 парафіяльних шкіл, зорганізував Дяко-вчительський інститут у Перемишлі, уклав перші шкільні підручники, написав першу в Галичині українську граматику та першу наукову працю, в якій обороняв права української мови на самостійне існування. Важливе й те, що залишив фундацію, яка фінансово допомагала українській молоді здобувати освіту аж до 1939 року.
Говорячи про особливості єпархії, митрополит Іван Мартиняк зазначає: «З Перемишльської єпархії свої коріння виводять о. Михайло Вербицький – автор музики до національного гімну України;, отець Маркіян Шашкевич – започаткував діяльність «Руської трійці» та як один із перших священиків почав виголошувати проповіді українською мовою; Богдан-Ігор Антонич – представник молодого покоління поетів;, Уляна Кравченко – письменниця». Саме в Перемишлі у 1865 році відбувся перший Шевченківський концерт, на якому вперше прозвучала пісня «Ще не вмерла Україна».
На початку ХІХ ст. тут було закладено бібліотеку, яка нараховувала понад 17 тисяч книжок (в тому числі й рідкісних інкунабул та стародруків), 300 рукописів (багато грамот і документів), давніх ікон, монет та інших цінних предметів, що стосувалися історії єпархії, – всього понад 30 тисяч пам’яток. На жаль, під час Першої світової війни всі ці надбання УГКЦ було розграбовано.
Друга світова війна та сумнозвісна акція «Вісла» стали важким поворотним пунктом для Перемишльської єпархії, адже крім того що єпархію було поділено між Польською Народною Республікою та СРСР, комуністичні режими обох країн силкувалися взагалі знищити як саму УГКЦ, так і пам’ять про неї. Але зусилля священиків і вірних, котрі зосталися на теренах Польщі без пастиря, без храмів і монастирів, спрямовані на збереження Церкви, не були марними. 1989 року Папі Іванові Павлу ІІ було для кого відновлювати Перемишльську єпархію східного обряду. Першим ординарієм відродженої єпархії, яка тепер почала називатися Перемишльсько-Варшавською, став єпископ Кир Іван Мартиняк.
У 1996 р. Апостольською конституцією Папа Іван Павло ІІ підніс єпархію до рівня митрополії, в межах якої було утворено нову єпархію – Вроцлавсько-Гданську. Столицею митрополії залишається історичне княже місто Перемишль.
Нині Перемишльсько-Варшавська архиєпархія налічує 32 тисячі вірян та 72 парафії. Більшість священиків належать до покоління, що народилося і виросло після акції «Вісла». На території єпархії діють два доми суспільної допомоги для людей старших і немічних, три школи з українською мовою навчання, відроджено відомий у цілому світі Перемишльський дяківсько-регентський інститут. Тут бере початок сарептянський молодіжний рух, який успішно розвивається і в Україні.
