У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького нещодавно відкрили виставковий проєкт заслуженої художниці України Катерини Косьяненко під назвою «Victory». В експозиції представлені 55 картин художниці, зокрема 16 творів із нової серії «Victory». Ці картини були створені під час повномасштабного етапу війни, в березні – грудні 2022 року, у Чернівцях, куди Катерина Косьяненко виїхала після двох перших тижнів обстрілів її рідного Києва. Окрім цієї дебютної серії, в експозиції бачимо картини давніших серій художниці. Це «Список кораблів» (2019 – 2021 рр.). Композиції цієї серії створені як паралельний візуальний ряд до однойменної збірки поезій Сергія Жадана (2021 р.). Серія «Графіті для Анни» була створена для мистецького фестивалю «Анна Київська Фест» (2016 р.) з нагоди вшанування пам’яті київської князівни Анни, королеви Франції, і потім доповнена новими творами. Доволі велика живописна серія «Terra» (2016 і 2018 рр.) і «Кияни та гості», в яких зображені краєвиди та символічні фігуративні композиції. Серед давніших серій «Оболонські святі» (2012 – 2013 рр.) і «Мамаї та Мамаївни» (2007 – 2010 рр.). Остання серія знакова в творчості художниці, налічує велику кількість картин, де по-новому через призму щоденного життя, переживань та емоцій розкриті різні образи легендарного козака-характерника від його дитинства до зрілості. На виставці представлені чотири найбільш промовисті композиції з цієї серії.
Бачення світу та філософія буття
Що захоплює глядача у творах Катерини Косьяненко і чому вона є однією з найбільш знаних та шанованих сучасних художниць? Її роботи відомі далеко за межами України. Насамперед варто сказати про особливе бачення світу та філософію буття: в картинах художниці стирається різниця між епохами та часовими періодами, між нашою земною реальністю та потойбічним виміром, між простором та часом. Герої давні живуть і діють поруч із сучасними, а сучасні люди переходять у минулий час.
Художниця використовує різні прийоми компонування і трактування зображення. У деяких її роботах розпізнаємо мотиви та композиційні принципи мистецтва епохи італійського чи нідерландського Відродження. Катерина Косьяненко часто переосмислює композицію, ритм, площинність, символіку кольору і жестів, а також прийоми зображення ликів святих із наших давніх ікон, фресок, мініатюр, народних картин «Козак Мамай». Неможливо не помітити впливу на неї творчої манери Михайла Бойчука, його колег і послідовників. Але це не постмодерністське цитування відомих образів і сюжетів, не намагання епатувати. Це переосмислення давнього мистецтва, впускання його у своє серце та розум і народження нового, зовсім іншого та прекрасного. І хоч авторка у двох останніх серіях – «Список кораблів» і «Victory» звертається до страшних мотивів сучасної війни, вони в її роботах продряпані: випадкові, тимчасові, нікчемні й непомітні. Помітними першоплановими є позитивні людські емоції та вчинки. На картинах художниці звичайні люди набувають образу святих, а святі стають звичайними людьми, які живуть поміж нас. Хороші люди бачать світ прекрасним – у цьому великий талант уміння передати красу й уміння промовити, інколи «прокричати» те, що важливе.
У Катерини Косьяненко козацька душа, смілива, харизматична, справедлива і трохи мрійлива – справжня Мамаївна. На це вказують її твори. Одна з давніших і найбільших серій – «Мамаї та Мамаївни» якраз про таких запеклих, яких «вогонь не пече», яких неможливо вбити, наших героїв і героїнь, а насправді звичайних людей зі звичайними емоціями, вчинками, турботами. Хоча тут немає колишніх і сучасних героїв, всі вони разом воюють за нашу справу, просто хтось у цьому світі, а хтось у вищому, невидимому, але всі разом, пліч-о-пліч. Тому перемога буде за нами. Про це мовою мистецтва говорить художниця.
«Піднести його до понадлюдського рівня»
Катерина Косьяненко – українська художниця з великої літери. В її творах помітний вплив київської мистецької школи в тому варіанті, у якому творили і бачили її видатні українські митці Фотій Красицький, Микола Мурашко, Михайло Бойчук, Василь Кричевський, Микола Стороженко, Феодосій Гуменюк. Її композиції інколи представлені символічно-алегоричною мовою з використанням одновимірного простору, як на давніх середньовічних іконах, інколи передають мить стану природи імпресіоністично, інколи ці два підходи поєднані в одному творі.
Катерина Косьяненко – художниця нашого часу з властивим йому накладанням концепцій постмодернізму й метамодернізму. У деяких її творах прочитується дитяча безпосередність сприйняття дійсності, хоча їхній зміст зовсім не дитячий. Її картини є щирими, вона відображає свою філософію життя, а глядач має змогу побачити в них різні смисли залежно від ситуації, настрою, особистої ерудиції. Перефразовуючи Богдана-Ігоря Антонича, варто сказати, що зрозуміти традицію народного національного мистецтва, «піднести його до понадлюдського рівня» може лише геніальний художник1. І Катерині Косьяненко це вдається.
Картини з нової серії «Victory» найбільше пов’язані з іконописними мотивами та прийомами передавання образу. Для художниці звернення до іконопису є природним, бо виражає її філософію життя, тому ці картини нас переконують. У них авторка передає емоції та відчуття подій війни і такої очікуваної перемоги. Як каже сама мисткиня, для неї мистецтво – це молитва, «сродна праця». Вона не уявляє себе без творчості чи поза творчістю. Коли у час війни відчуття та емоції загострилися до краю, звернення до іконописних мотивів стало особливо переконливим. Часто зауважують, що в кризових ситуаціях людина підсвідомо починає молитися. Про це говорить картина «Слова», намальована у жовто-блакитних кольорах. На її тлі написані слова молитви «Отче наш» і «Символу Віри». На сукні жінки, яка йде у поставі святої в молінні з піднятими на три чверті руками, цитата з прочитаного в соцмережах: «у кожної української жінки чорне обвуглене серце». Обвуглене болем.
Що також є важливим у творах Катерини Косьяненко і що споріднює їх із давньою українською іконою, окрім суто формальних прийомів трактування постав фігур, зображення ликів, іконографічних мотивів. Це позитивний настрій, який випромінюють усі роботи. Це так само, як на наших давніх циклах «Страстей Христових», у яких акцент не на страждання Христа, а на Його воскресіння та перемогу над смертю і злом. У сюжетах з муками Спаса на середньовічних українських іконах немає драми або відчуття муки – усе говорить про майбутній тріумф Христа у воскресінні.
Знаковим у творах художниці є й колір. Ним вона передає настрій та підкреслює символіку зображення. Катерина Косьяненко – майстриня колориту, часто використовує активні, інколи контрастні чи доповнювальні кольори, що посилює ідею зображення. В такий спосіб намальовані дві ключові картини серії «Victory»: «День нашої перемоги» та «Гарна новина». Обидва твори про нашу перемогу. Перший більш драматичний, тут ключовим є червоний колір. Його доповнює приглушений зелений – колір військового однострою на вбраннях воїна та дівчини. Друга композиція виконана на зіставленні синього та жовто-вохристого, що також є доповнювальними.
Ця битва почалася не у 2022-ому, вона з давніх часів
На картинах «День нашої перемоги» та «Гарна новина» у поставах головних героїв прочитується іконописний мотив сцени Благовіщення Богородиці. У творі «Добра новина», співзвучному за назвою із «Благовіщенням», навіть бачимо білого голуба як символ Святого Духа. Тут усі вітають одне одного, всі піднесені, дослівно піднесені понад землею: юнаки, дівчата, воїни, діти літають, як ангели. Благовіщення – це про початок спасіння, про жертовність Марії, про новий час і новий світ. «День нашої перемоги» – про мужність наших людей, наших Героїв. Воїн зі зброєю – опущеною, бо вона вже не потрібна, розмовляє з дівчиною чи з Архангелом? Між ними діалог – на це вказують жести, «іконні» постави. Дівчина – в повітрі, та й воїн немовби підіймається над землею. Внизу зображені поля, засіяні пшеницею, яка горить від ворожих снарядів, від умисного нищення. На полі – трактористи, які розорюють скиби землі, щоб зупинити вогонь. Ця жертовність наших людей, які ціною свого життя рятували врожай, особливо вразила художницю. Червона заграва на тлі – це полум’я пожеж, що нищить усе живе, але це й полум’я нашого гніву, нашої крові. Два херувими з потойбічного світу теж тут разом із козаками в білих одежах святих. Вони вже з раю підтримують наших сучасних героїв, бо ця битва почалася не у 2014 році й не у 2022-ому, вона з давніх часів. Внизу вдалині у білому півколі малесенька продряпана деталь – кремль, що валиться з написом «The end», але кому до цього діло?
Інші картини серії «Victory» не менш промовисті. Дві роботи «Сховище» та «Freedom» – про укриття, в якому ховаються мами з дітьми, бо чоловіки воюють. У першій використаний іконописний мотив жінок-мироносиць у сцені «Оплакування Христа», в другій – жінки, що сидять на лавці, зображені як на підокладних іконах ХІХ і початку ХХ століть. У них тільки відкриті частини тіла промальовані, причому так, як на іконах, з темними ликами кольору санкиру, а одяг залишається білим. Білі одежі на іконах мають праведники, тож постає питання, чи ці жінки та діти ще живі. Ці роботи створені під враженнями обстрілів та нищення Маріуполя, на спомин про невинних людей, які загинули під руїнами драмтеатру. Робота «Паска» – про Великдень українського героя, Великдень 2022 року. В ній використана композиція ікони з клеймами. В центрі – воїн із автоматом і паскою, обабіч та зверху клейма з його історією: «різдво», «кохання», «вдома з батьками», «ріжуть кабана», «юнацькі роки». Тут також апокаліптична сцена жінки, «зодягненої в сонце», що переможе страшного семиголового звіра, та боротьба людей із потворою. Угорі посередині – небесні покровителі воїна: Богородиця та святі Миколай і Юрій. Пасха-Великдень – це про перемогу добра над злом, про Воскресіння Христа і про початок історії спасіння людства, початок нової історії. Пасха – неймовірно радісне свято, проте йому передувала жертва Христа, який пішов на добровільну смерть задля нас. Ця робота нагадує нам про наших Героїв, які віддали своє життя заради нашої перемоги. Воїн намальований, як на іконі з клеймами, бо це вже «святий воїн».
Персональний сайт художниці: www.katerynko.com.ua
Роксолана Косів, докторка мистецтвознавства, завідувачка кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, старша наукова співробітниця Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького
- Богдан-Ігор Антонич. Національне мистецтво (Спроба ідеалістичної системи мистецтва) // Карби, 1933. С. 2 – 6.
